Франківський художник і журналіст Ігор Роп’яник продовжує ділитися своїм архівом.
Уривки зі щоденника свого батька Ігор Роп’яник опублікував у соцмережі Фейсбук:
“Батькові щоденники.
Сьогодні я думками повернувся в дитинство, юність. Читаю, і згадую найменші дрібниці, про які вже забув. Гортаю сторінку за сторінкою сімейну історію. Та й не тільки сімейну. Тут і життя філармонії, де працювали батьки, концерти, гастролі, різні люди, особистості, чиєсь народження, чиясь смерть… У цих записах — життєпис тодішньої епохи. Батько вів щоденник від 1967 по 2003 р. з деякими перервами.
15 грудня 1967 р.
«Галя ходила в міськторгвідділ довідатися, як просувається черга на холодильник. Там сказали, що наша черга дійде десь через три роки».Смайлик «smile»
10 лютого 1968 р.
«Сьогодні давали концерт у черкаській філармонії. У перерві до нас за сцену зайшов художник Данило Нарбут, який запустив вуса і виглядає, як Шевченко. З ним прийшов поет Микола Негода, що колись подарував мені «Захалявну книжку» Шевченка зі своїм автографом. Він є автором тексту пісні «Степом, степом»… (завдяки цьому запису тепер знаю, хто підписав цю книжечку, яка зберігається вдома дотепер).
1 квітня 1968 р.
«О 9-ій ранку виїжджаємо на гастролі в Черкаську область. Прийшли з валізами у філармонію, а там виявилося, що це був першоквітневий жарт, а насправді ми їдемо не сьогодні, а 3 квітня. Харитон мав зі собою пляшку самогонки в дорогу, то нас кілька тут же випили її»…
9 вересня 1968 р.
«Завжди, коли буваю в Кутах, згадую той час, коли в 1945 році ми після концерту йшли вночі через ліс пішки з Кут до Косова»…
28 грудня 1971 р.
«Коли ми їхали автобусом на базар, побачили, як фанерами закривали вітрини в гастрономі на Радянській, а в квартирах на вікнах клеїли навхрест паперові стрічки. Як у війну. А коли поверталися, то по вул. Леніна вже не пустили автобус. Пізніше довідався, що підривають німецький костел».
8 січня 1972 р.
«Ялинку біля пошти ліквідували на саме Різдво. Ще канікули не закінчилися, а ялинки вже немає…»
11 серпня 1973 р.
«Сьогодні вранці сталася трагедія. Черговий автобус, що віз шоферів на роботу, впав з моста в ріку на Майзлях. 41 чоловік поранені, близько 6 померли, а решта в лікарні з поламаними ногами і руками. Кажуть, що шофер був невиспаний і задрімав…» (цей випадок батько навіть проілюстрував).
6 червня 1981 р.
«Приїхав Ігор зі Львова разом із Станіславом Івановичем, розказав, що має неприємність в університеті через якусь провокацію, і йому тепер шиють націоналізм…».
21 червня 1981 р.
«Приїхав Ігор, почав розказувати все по порядку про свої справи. Все там дуже непросто. Але бачу, він хоч і тихий, але не дасть собі плюнути в кашу. Слава Богу, все-таки не виключили з університету»…
11 листопада 1982 р.
«Сьогодні об’явили, що вчора, 10.ХІ. о 8 год.30 хв. помер Леонід Ілліч Брежнєв. Це велика втрата для всього радянського народу. Смайлик «smile» » (тоді ще не знали, що таке смайлик, але він би тут стояв точно, бо в ці слова, окрім іронії, батько не вклав нічого більше)…
27 червня 1982 р.
“Йшов сьогодні від сватів через парк Костюшки і згадував, як рівно 40 років тому йшов тут із Соломією Крушельницькою до неї додому. Вона йшла з паличкою в одній руці, а іншою рукою трималася за мене. Дотепер вдячний їй за науку…”
