На Прикарпатті чоловіки знову почали масово отримувати “запрошення” в армію. Є й багато тих, хто самостійно бажає поповнити ряди захисників Вітчизни. Саме ці люди формують своєрідну “народну армію”, – добровольчі батальйони, що їдуть в зону військових дій і відвойовують Незалежність своїм героїзмом та життями.
Журналісту “Франківчан” написав учасник бойових дій, родом з Прикарпаття, котрий добровільно пішов на війну і буквально вчора повернувся з зони АТО. Леонід входить до складу 55 окремої механізованої бригади Володимир-Волинська. Каже, що війна не така страшна, як її описують. Вона набагато гірша. Далі – цитати з листа:
“Не хочу скаржитись на забезпечення та ставлення до військових. Однак обурює одне: ми знаходимось фактично в епіцентрі подій, тому логічно, аби про такі речі, як медичне забезпечення, ми не турбувались. Однак маєм те, що маєм: поки не назбирається 20 чоловік поранених, машину по хлопців ніхто не висилає. Можуть лежати напівживі днями. Роблять гарматне м’ясо з нас. Бувало й таке, коли гангрена з’їдала руку або ногу, а їм байдуже. Рятують волонтери, які своєю небайдужістю намагаються полегшити наше перебування тут: завжди приносять їжу, одяг, воду. Інколи допомагають медикаментами. Тому це радує “
“Спілкувався з земляками з Прикарпаття. Там стан справ не кращий: бронежелетів не стає, техніки замало, їздять на шкільних автобусах. Мені здається, що, відсилаючи людей на війну, необхідно подбати про їхній захист: якщо всіх повбивають, хто заступиться за наших жінок та дітей, наше майбутнє?
Завжди, коли їдем на БТРі, прокрадається думка: кого ж зараз вибере снайпер: мого друга чи мене? Куля не дура, забрала життя вже багатьох…А ми чим особливі? Стараємось уникати роздумів такого типу. Треба розуміти, що виходу нема і від нас залежить майбутнє цілої країни. Тому стараюсь бути налаштованим позитивно. Бо як зірвусь – страшно уявити, що буде.”
“У нас тут сформувалась дружня атмосфера: один за одного і кров’ю, і серцем. Бо з спрвжніми друзями Батьківщину захищати легко. А рідним про реальний стан справ стараюсь не казати. Завжди легше сказати: “все добре…” аніж пояснювати, чому все так погано… Бо війна не така страшна, як її описують. Вона набагато гірша. “
“Ми збережемо свою Незалежність. З Днем народження, Україно!”
