Наведу кілька фактів про батальйон “Прикарпаття”, а ви вирішуйте самі – дезертири вони, чи ні:
1. Кістяк батальйону – це Самооборона Майдану. Їх там більше половини особового складу. Туди відразу пішли ті, хто робив революцію під табличками “Коломия”, яких на Майдані було десятками. Наприклад, зараз командиром роти там працює боєць, який на Інститутській спалив водомет і ще десятки простих героїв, які вижили в Києві і пішли на нову війну.
2. Коли батальйон йшов у АТО у них не було жодного тепловізора, жодного зразка важкого озброєння, жодної броні. Усе забезпечення, починаючи від питаної води, закінчуючи транспортом – заслуга волонтерів. Щоб ви розуміли, батальйон “Прикарпаття” пересувався шкільними автобусами, які їм віддала коломийська мерія. Іншого транспорту у них просто не було
3. Батальйон «Прикарпаття» був останнім, хто покинув котел біля Амвросіївки. Доречі, шкільними автобусами вони вивозили поранених з 72 бригади. Вивозили полями під хаотичними обстрілами артилерії – по них просто лупили без наводчика. Наводчик з російської сторони з’явився рівно в той момент, коли вони згрузили останніх поранених і чітко по жовтих шкільних автобусах влупила артилерія. Доречі, після обстрілів хлопці знаходили нерозірвані снаряди з написом “Привет майдан”, але то таке – лірика.
Остання колона важкої техніки, яка була в тому районі, базувалася в районі Саур-Могили і вийшла два тижні тому. Тобто, хлопці тиждень стояли там без жодної броні, без жодного танка, без артилерії, одні на 100 кілометрів кордону.
Доречі, 72-ка вийшла звідти як герої, а хлопці з “Прикарпаття” стояли там під обстрілами до суботи, прикривали майже 100 кілометрів кордону, поки їх повністю не накрили Градами з Росії. І поки не оголосили «дезертирами».
4. З озброєння у 5 батальйону були лише автомати і кулемети. Гранати і гранатомети, які вчора у них відібрали біля Кіровограда – трофейні. Це єдине, що у них було з більш-менш важкого.
5. Команду відступити дав командир батальйону. Ще раз нагадую – вони єдині, хто залишився під Амвросієвкою – без техніки, без важкого озброєння, без прикриття, лише з автоматами і трофейними гранатометами. Одні на 100 кілометрів державного кордону. По-моєму, вони – 300 спартанців. а не дезертири.
Хлопці, доречі, зараз в дорозі. Чому їх намагалися роззброїти, розуміють прекрасно – щоб не пішли на Київ, бо розказати їм є що. Чому оголошують дезертирами, також догадатися не важко – “зрадників” ж ніхто не буде слухати. Але, вони надто сильно люблять свою країну, щоб іти на Київ і збирати мітинги. Вони розуміють, що це гра з вогнем. Вони просто робили свою роботу на стільки, на скільки могли, не ходили на ефіри, не писали на фейсбук, як деякі комбати, і врезультаті отримали за це подяку – ганебне тавро «дезертир», за що передають подяку каналу 1+1.
