Роман Бончук: “Мистецтво — це передчуття або чогось страшного, або чогось феєрично гарного”

Український художник та дизайнер, автор проекту першого в Україні Музею «Небесної Сотні», в Івано-Франківську, а також автор найбільшої в Україні картини — «Хроніка України»...

Український художник та дизайнер, автор проекту першого в Україні Музею «Небесної Сотні», в Івано-Франківську, а також автор найбільшої в Україні картини — «Хроніка України» Роман Бончук розповів Франківчанам про сучасне мистецтво, про оригінали і художників, про арт-проекти, які варто чекати у Франківську найближчим часом, про процес і результат.

Про сучасне мистецтво

Раніше я займався дизайном, він тоді лише набирав обертів: можна було робити все що завгодно. Тепер він досить стереотипний: сьогодні просто лофт, завра буде анти-лофт, нео-лофт або пост-лофт, а може взагалі анти-дизайн.

Зараз малюю картини і розфарбовую будинки, набираюсь досвіду. Тільки так можна чомусь навчитись, методом експерементування можна щось для себе віднайти. Коли людина розвивається, то вона надихає ситуацію навколо себе, щоб та теж розвивалась. Мене цікавить історія і час, я з ними підписав хороший контракт, тому мені дуже легко.

Основна річ, яку поки що ніхто не зрозумів або зрозуміли, але не хочуть визнати: мистецтво — це не результат, а живий процес. Це лакмус, який показує наш стан: брєд в житті, брєд в мистецтві.

Мистецтво — не лише альтернативний погляд, це така ж спеціальність, як і бути хірургом. Так само все стерильно, так само є підготовка, так само створюються лабораторії. Процес залежить від освітлення і від матеріалів.

Я намагаюсь донести до людей, що мистецтво це не те, що всюди. Мистецтво — це передчуття або чогось страшного, або чогось феєрично гарного. Щось, що є поряд, але ти його не відчуваєш, або щось таке страшне, а ти його не бачиш, хоча воно дихає тобі в потилицю. Сотні виставок по всій Україні, але в них мало якогось відчуття, воно або вноситься в контекст святкування, або це мистецтво, яке ніхто не розуміє і на яке ніхто не ходить.

Про оригінали і художників

Для того щоб було щось оригінальне це треба цінувати, а у нас нічого не цінують. Поки людина жива, значить ідея належить їй. Можна запатентувати, отримати сертифікат і що далі? Сертифікат невідомо ким написаний і виданий невідомою структурою. Цінувати треба при житті те, що є. Є живі художники — цінуйте їх.

Арт-проекти, які з’являться у Франківську найближчим часом

Стінопис буде далі розвиватись в моментах якоїсь декоративної еволюції, для себе я бачу перспективи іншому — 3D малюнок, так як за кордоном зображують провалля цілих площин.

Першу спробу хочу зробити в холі Люм’єра, зобразити в 3D малюнку провалля кінотеатру де сидить чоловік який крутить механізм, який показує кіно.

Зараз займаюсь розробкою проекту 3D малюноку на площі навколо ратуші, хочу показати що було під нею. В планах також зробити 3D малюнок площі Бастіону. Покажу які були порохові кімнати, там цікаво. Коли буду робити 3D малюнок ви зрозумієте, що це круто. Люди побачать сам процес, це і є зміст мистецтва. Єдина проблема, що малюнки не постійні бо на землі.

Про процес і результат

Я багато подорожував і бачив як рухається світ. Він всюди рухається однаково. Але найцікавіше це споглядати як щось відновлюється.

У мене є мета створити реставраційну майстерню Івано-Франківська тому що є дуже багато речей які треба реставрувати. Відтворювати консолі під балконами, карнізи, в місті їх ще жодного не відреставрували. Створювати шаблони, щоб коли починається деформація можна було відновити за день. Не треба чекати, що буде якась подія і під цю подію все почне відновлюватись, а відновлювати самотужки, інакше все буде знищено.

У нас не вистачає хороших спеціалістів, які б займались відновленням. Зараз під час реставрації пам’яток архітектури використовують сучасні технології які не сумісні з попередньою структурою, тому така робота довго не тримається через певний час тріскає і руйнується.

Люди живуть за принципом все і зразу. Будинок будується за 4 місяці, а я думаю що скоро він буде будуватись за місяць. Коли люди почнуть помирати в цих бетонних коробках, тоді почнуть думати як врятуватись. Але ніяк, бо є ринок і є попит, є дешева робоча сила, що ще треба? Купити бетонну коробку це не цивілізаційний етап. Розріз часу в який ми живемо треба зрозуміти і зуміти відтворити. Епоха не зафіксується в цих знаках які в моді, вона збережеться в якихось сталих класичних формах, так як було раніше.

Жити треба цікаво, якщо живеш цікаво то все цікаве в житті. І люди цим так само будуть перейматись. Не все зводиться до споживання. Процес кращий за результат.

 

Вікторія Гончаренко

Категорії
Місто
Новини
Loading...