Поки житло в чоловіка тимчасове, а рятівники допомагають відновити документи.
У прикарпатському Калуші молоді люди вирішили врятувати 70-річного безхатька, який вразив рятівників щирістю та охайністю, повідомляє ТСН.
До того часу, коли старенький зустрів небайдужих молодих людей, він жив в підвалі калуської багатоповерхівки. Там досі залишилися речі Михайла Іванова: його ліжко, одяг.
Безхатьком пан Михайло став 30 років тому, після розлучення: жив у курені на березі річки, тинявся підвалами. Жебракувати почав не одразу, спочатку підпрацьовував де міг, але в 90-х робота в маленькому містечку зникла і чоловік почав збирати пляшки.
“Тоді це було простіше. Тоді не було такої “епідемії” збирання. Зараз подивіться по смітниках: жодної пляшки, картону, целофану! Все визбирують люди і здають!”, – розповідає чоловік.
Іванов має двох дітей і дві судимості за несплату аліментів. Виправдовується, що грошей на смітниках багато не заробиш. Діти свого батька, схоже, не вибачили. Адже коли волонтери знайшли їх, вони також живуть у Калуші, прихистити чоловіка не захотіли.
“Я їх любив, люблю і буду любити… Мені важко про це говорити”, – зізнається Іванов.
Михайло Слободяник зустрів діда на вулиці, коли він жебракував. Каже – старенький поводився скромно і від нього ніколи не тхнуло алкоголем. Тож Михайло вирішив просити помочі для старого через соцмережі.
“Сьогодні я був вражений, коли він ділився крихтами хліба з птахами. Завівши розмову з ним, він розказав, що проживає в підвалі одного з будинків Калуша і дуже важко переніс холодну зиму. Тож прошу небайдужих, допомогти йому хоча б куснем хліба”, – написав Михайло.
Люди одразу зголосилися допомогти одягом, харчами та грошима. “Друзі” в соцмережі згуртувалися й у житті: і винайняли для пана Михайла кімнату в гуртожитку.
Тепла кімната, чисте ліжко, стіл, дзеркало, телевізор – востаннє Михайло Іванович так жив понад 30 років тому.
“Він перший раз, як прийшов в гуртожиток, ліг на своє ліжко і заплакав”, – розповіла мешканка Калуша Наталія Невмержицька.
Дід каже, спочатку, коли люди запропонували йому допомогу, навіть злякався, бо давно перестав вірити в дива. Але вирішив ризикнути. І нині за допомогою волонтерів відновлює свої давно втрачені документи та планує оформити пенсію.
“Я зрозумів, що я не самотній, що є хтось, хто може мною опікуватись”, – ділиться Михайло Іванович.
Мешканці гуртожитку одразу ж узялися відгодовувати нового сусіда. Тим часом волонтери вже домовляються за операцію, адже чоловік майже не бачить. І збираються до міського голови: просити, щоби чиновники знайшли пану Михайлу житло, бо ж грошей на оренду кімнати вистачить лише на півроку.
