Франківці розповіли про залежність від соцмереж

Середа, 06 червня 2018 20:57
Соціальні мережі стали невід’ємною частиною життя для багатьох. Зранку – погортати стрічку у Фейсбуці, запостити фото в Інстаграм, підтримати когось у віртуальній суперечці, лайкнути пост, перестрибувати із закладки на закладку.

Залежність від соцмереж вважають хворобою XXI століття. Людина проводить там більшість свого часу, шукаючи визнання та плекаючи ілюзію всесильності. Лікування, проте, існує. Найважливіше, кажуть психологи – визнати проблему та причини. А далі – наповнювати своє життя справжніми емоціями. А також лімітувати перебування у мережі дітей. Тим часом у деяких франківських школах уже запровадили обмежувальні заходи – аж до повної заборони ґаджетів під час навчання, пише МІСТО.

Із реального життя перемістилося у віртуальний простір. Соціальні мережі замінюють стрічки новин, телебачення і, що найгірше, живе спілкування.

Користування соцмережами та ґаджетами стало настільки буденним, що для багатьох перетворилося у шкідливу звичку.

Нудно в дорозі – рятує Фейсбук. Цікаво, чим живуть сусіди – шукаємо знов-таки у соціальній мережі. Часто у кафе, та що там – навіть у родинному колі, люди замість живого спілкування відволікаються на перегляд ФБ-стрічки або ж читання пошти.

"Соцмережі – це гонитва за лайками, визнанням своєї значущості, цінності. Вони дають нам відчуття любові, підтримки – але все це дистанційно, не наживо, – каже психолог Мар’яна Мондик. –  Здається, ще ось ця стаття, ще цього лайкну, тому відпишу… Відчуття нескінченності – непомітно людина втягується".

Інформаційна пастка

Підприємець і громадський активіст Леся Мартиненко визнає, що є жертвою Інтернету:

"Бо до нього звертаюся з будь-якого приводу. Вважаю це досягненням, а не бідою. Тепер уже соромно казати, що ти чогось не знаєш, якщо інформація – на відстані одного кліку. Рецепти страв, незнайоме слово, явище… Почула – і зразу ж шукаю відповіді. День я починаю і закінчую з перегляду стрічки Фейсбука й Твіттера, із підбірки Гугл-press. Не вважаю це залежністю, бо як не маю можливості, легко без цього обходжуся".

Найбільш чутливі до новин із соцмереж люди, професії яких пов’язані з комунікацією. Приміром, це журналісти, політологи, піар-менеджери… Часто від їхньої комунікативної активності у мережах залежить рівень доходу та експертне майбутнє. Скажімо, проґавив важливу новину – всі читачі, отже, ринули до конкурентів. А звідси – зменшення трафіку, рейтингу і, нарешті, кількості рекламодавців. Або ж випустив із поля зору важливі події – і вже не можеш точно спрогнозувати розвиток політичної чи економічної ситуації.

"Моя основна робота полягає у вичитуванні валу інформації, аналізі і вивченні ставлення людей до тих чи інших подій або ж матеріалів. Завеликі обсяги перевантажують", – ділиться аналітик Ігор Ткач.

Він розповідає, що майже місяць інформаційно “постився” – аж поки знайомі не почали хвилюватися.

"Це був такий вид відпустки. Спочатку відчувається полегшення, але звичка споживати інформацію тоннами дається взнаки – починається “ломка”. Спочатку цікаво, що сталося у світі за останні 4-6 годин, про що я не знаю, а звідси виникає неймовірна спокуса залізти до мережі. Думаю, то таки залежність, але дуже особлива. Вона стає частиною людської природи, повсякденності. Таке вже якось було із мобільними телефонами".

Зараз Ігор Ткач періодично влаштовує аналогічні розвантаження, щоправда, не такі тривалі: вистачає 3-5 днів, щоб відновитися.

Значно довший час без соціальних мереж провела журналіст Марія Тимочко, перебуваючи у декретній відпустці.

"1,5 року – це мій рекорд без соцмереж. Фідбек – без них можна жити, – розповідає вона. – І навіть більше – менше комплексів на тему “чому я не така ідеальна, як та дівчина на фото”. Тоді зробила висновок, що соцмережі – це частково ілюзія спілкування. Якщо твоя професія вимагає публічності, ти переживаєш, що тебе забудуть, ти випадеш із тренду. На щастя, я побачила, що моє життя без соцмереж не позначилося на моєму колі спілкування – завжди можна комусь зателефонувати, зустрітися, довідатися про останні новини й тенденції".

Залежність як хвороба

"Себе не планую лімітувати. Дітей – обмежила. З народження мали вільний доступ до ґаджетів, телевізорів, комп’ютерів. Рік тому синові купили планшет – і діти “пропали”. Я психонула й забрала. Тиждень нили, місяць згадували, зараз навіть не натякають. Помітно змінилися і сон, і уважність", – ділиться Зоряна Івасишин.

На негативні наслідки від постійного зависання у мережі нарікає й Леся Мартиненко:

"Мені стало важко читати довгі тексти. Раніше я могла читати книжку цілу ніч. А останнім часом ловлю себе на тому, що через дві сторінки починаю відволікатися, тому доводиться перечитувати. Але тішу себе тим, що усвідомлюю, що відбувається, отже, можу собі дати раду. Не думаю, що буду себе обмежувати у мережі – нам не зупинити прогресу. Треба пристосовуватися до його вимог і швидкості. Виграє той, хто швидше призвачаїться".

Насправді, каже Мар’яна Мондик, залежністю може стати будь-що.

"Просто існує така хвороба, як залежність. Питання лише в тому, в яку з її форм людина потрапляє. Зазвичай їх може бути декілька: залежність від кави, від схвалення людьми, від роботи, від соцмереж, від партнера. Залежність – це коли людина тим самим способом хоче задовольнити різні свої потреби. Тоді виникає тунельне мислення і особа концентрується на чомусь одному на шкоду іншим потребам. Наприклад, сидить у соцмережі замість прогулянок із друзями чи проведеного із сім’єю часу".

Визнати свою проблему, побачити свої залежності – це вже половина лікування. Адже емоційно залежними є всі. Просто у когось це проявляється серйозніше. Треба усвідомити, через що саме всередині утворилася пустка. А також зрозуміти: заповнювати її чимось одним – неправильно.

"Людська душа прагне любові, реалізації, стосунків. Соціальні мережі задовольняють ці потреби лише певною мірою. Сидіти в соцмережі – примітивний спосіб досягнення цієї мети", – каже Мар’яна Мондик.

Для розуміння механізму залежності від соцмереж можна навести приклад сексоголізму – це така патологія, при якій є постійна потреба в сексуальному партнері, але при цьому людина не відчуває задоволення. Це вже не емоції, а компульсія – необдумана механічна дія, яка не приносить задоволення. Сидіти третю годину у мережі й переходити із посилання на посилання – така ж необдумана механічна дія, емоційний “запій”, який не задовольняє моральних потреб.

Чудовий замінник такому проведенню часу – фізична активність, котра дає справжні відчуття.

"Влітку відмовилися від соцмереж – поїхали в село. І навіть не згадували про них. Веду до того, що треба себе чимось займати: вишивання, прибирання, малювання – зараз є багато всіляких цікавих штучок", – розповідає Тетяна Марчук.

“Замінники соцмереж дуже прості: живі ігри, спілкування або інші види роботи, які не потребують інформаційної присутності. Наприклад, у мене великий сад, і там є чим зайнятися цілий рік. Зараз буде прекрасна пора – робота з лопатою Інтернету не потребує”, – каже Ігор Ткач.

Мар’яна Мондик також радить періодично практикувати лімітування часу перебування у соціальних мережах. Однак ці обмеження мають бути “фізичними” – наприклад, ставити таймер, коли сідаєш за комп’ютер, або ж взагалі вимикати на якийсь час вай-фай вдома, щоб не було спокуси зайти до мережі.

Проте все ж варто змиритися з тим, що і телефон, й Інтернет стали частиною нашого життя. І далі без цього неможливо, наголошує Ігор Ткач.

Діти і мережі

Соціальні мережі міцно закріплюються у життях не лише дорослих, але й дітей. Якщо раніше школи були сповнені гамору, учні гасали коридорами, а вчителі тільки встигали їх стримувати, щоб ніхто собі голову не розбив, то тепер чимало дітей сидять на перервах, а то й на уроках у ґаджетах. Особливо це стосується учнів старшої школи.

"Якщо залежність дорослих є більш зрілою, то щодо дітей це можна коригувати – вводити правила користування, – каже Мар’яна Мондик. – Так, комп’ютери та соціальні мережі приваблюють дітей, адже тут відсутній прямий контакт. Живе спілкування викликає ряд почуттів – тривогу, розгубленість, змушує якось себе проявляти, захищати, знайомитися. Через телефон, соцмережу це все відбувається легше – простіше відстоювати свою позицію або ж комусь нагрубити. Виникає відчуття, ніби ти керуєш процесом. Це, зокрема, ще більше стосується комп’ютерних ігор. Насправді ці всі відчуття дуже відірвані від реальності. У житті, крім себе, треба чути ще й інших".

Щоб дитина психологічно не “скотилася” у соцмережі чи комп’ютерні ігри, психолог радить батькам практикувати різнобічний розвиток. Тобто, навантажувати дітлахів не тільки розумово (уроки, додаткові інтелектуальні завдання на гуртках), але й фізично. Бо коли дитина відчуває життя, реальні емоції, вона легко переключається з деструктивних занять на корисні.

Загалом у світі нині існує тенденція до обмеження перебування дітей в Інтернеті та користування ґаджетами. Приміром, Стів Джобс забороняв своїм дітям занадто довго сидіти з айпадами й айфонами. У сім’ї Джобса навіть існувало табу на використання ґаджетів вночі й у вихідні дні. Кріс Андерсон, колишній редактор “Wired”, який зараз став виконавчим директором “3D Robotics”, ввів обмеження на використання ґаджетів для членів своєї сім’ї. Він навіть налаштував девайси таким чином, щоб кожним із них не могли користуватися більш як дві години на добу. Еван Вільямс, засновник “Blogger” і “Twitter”, каже, що у двох його синів теж є такі ліміти. У їхньому будинку сотні книг, і дитина може читати їх скільки завгодно.

Обмеження вводять не тільки у сім’ях, але й у школах. Приміром, у Франції заборона на мобільні телефони в початковій і середній школі під час уроків вже записана в Кодексі про освіту. У Баварії (Німеччина) такий самий закон діє з 2006 року – після викриття поліцією порнографічних і жорстоких зображень на смартфонах багатьох учнів.

Заборона на користування ґаджетами під час навчання діє і в деяких школах Івано-Франківська. Приміром, директор ЗОШ №13 Ольга Драпак у коментарі “МІСТУ” зазначила, що у школі це вже обговорювали. А директор ЗОШ №15 Василь Бойчук повідомив, що табу у їхньому навчальному закладі існує:

"Ми провели батьківські збори у 5-11-х класах. Більшість батьків висловилася за обмеження користування ґаджетами. Потім відбулося засідання Ради школи, за підсумками якого було видано наказ про заборону користування ґаджетами на уроках – лише за потреби та з дозволу вчителя. Є окремі класи, де батьки виступили за повну заборону: на початку уроків телефони здають класному керівникові, а після – забирають".

Цікаву методу практикують і в Калуській гімназії ім. Дмитра Бахматюка. Так, тут щодня змінюють пароль до гімназійного вай-фаю та дають учням підказку, за якою ключ можна відгадати. «Це й інтелектуальна вправа, і гра, і своєрідне обмеження часу, який учні проводять в Інтернеті», – розповіла директор гімназії Оксана Табачук.

Автор: Оксана ПІЛЯНСЬКА

Перегляди 362 разів






Loading...


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Читайте нас в соціальних мережах

Сторінка Франківчанни в FACEBOOK