Фестиваль «Porto Franko» – це однозначно мистецький вибух, який зовсім скоро сколихне українську культурну спільноту.
Такий захід уможливить поєднання різних сфер мистецтва, колаборацію різних течій і напрямків, із чого народиться багато нових несподіваних і геніальних продуктів, пише Укрінформ.
Олексій Гнатковський, актор, куратор фестивалю “Porto Franko 2018” розповів про особливості новітнього мистецького вибуху.
– Олексію, «Porto Franko 2018» – це кураторський фестиваль, у кожного напрямку є свій куратор, який займається концепцією, шукає і формує контент. Це його особистий смак, стиль і почерк. Ви опікуєтеся театральною програмою, чим здивуєте?
– Цього року темою нашого фестивалю є «air port» – повітряний порт, тому для нас символічно, що ми будемо закривати театральну програму виставою «Чайка» за Чеховим у постановці всесвітньо відомого литовського режисера Оскараса Коршуноваса.
Концепт «чайка» нам підходить із багатьох причин, тому що він поєднує і море, і повітря, а як театральний образ – «Чайка» у нашому випадку поєднує класику і сучасність.
Вважаю величезною перемогою нашої театральної програми те, що ми запросили одразу двох китів світової режисури з Литви – Оскараса Коршуноваса і Еймунтаса Някрошюса. Уявіть собі, вони рівновеликі й не дуже і люблять з’являтися на одних і тих самих фестивалях.
– То, може, коротко про театральний репертуар фестивалю одразу розкажете?
– Так, 13-го червня ми відкриваємося. Театральна програма починається о 18-й годині у Франківському драмтеатрі віденською виставою «Oh, Magic».
Це таке синтетичне поєднання сучасного балету, опери, театрального перформансу та новітніх технологій. Там будуть роботи, що триматимуть мікрофони і автономно рухатимуться сценою.
Достатньо відверта постановка, вікове обмеження 21+. Такий собі ультрасучасний театр.
Наступного дня, 14-го червня, до нас із Польщі приїжджає моновистава «Солодка» – дуже цікавий проект, зроблений за мотивами твору нашої відомої письменниці Марії Матіос «Солодка Даруся». У Польщі ця театральна постановка взяла дуже багато нагород, і є зараз там однією з топових моновистав.
15-го червня о 18.00 на «Porto Franko 2018» виступить театр Еймунтаса Някрошюса з виставою «Книга Йова» за біблійськими текстами, а о 21-й годині дамо виставу нашого театру за Ремарком «На Західному фронті без перемін». У постановці звучатиме музика Баха і німецьких класичних композиторів, її гратиме дуже відомий франківський академічний камерний оркестр «Harmonia Nobile».
Вистава відбуватиметься на дуже цікавій локації – на open space палацу Потоцьких. Ми знайшли спеціальне місце, де глядачі будуть сидіти в штучних військових барикадах, в умовному коридорі між двох зруйнованих будинків. Буде дуже реалістично.
16 червня зі Львова до нас приїжджає Наталія Половинка з виставою «Весілля». Це таке цікаве поєднання класичного українського романсу, української пісні з сучасними технологіями і сучасним баченням театру.
Наталка – унікальна актриса, педагог, театральний діяч, навіть, швидше, вже й теоретик театру. Вона досліджує стародавні українські наспіви, технологію їх виконання і, власне, поєднання з театром. Це дуже цікаве явище в театральному світі України і Європи загалом, тому що в неї є учні, які розходяться по всьому світу.
О 21-й годині цього ж дня відбудеться вистава «Модільяні. Я пройшов мостом, якого не існує» нашого театру, яку ми робили, в тому числі, і заради «Porto Franko 2018». Це 3-годинна вистава-перформанс-лекція, яка твориться на очах у глядачів, що лежать на лікарняних ліжках.
Олег Вергеліс, один із учасників вистави, він – лектор, арт-критик, але він ніколи не знає, як вистава відбуватиметься саме сьогодні, ми дотримуємось принципу «тут і зараз».
– Тобто, це вистава-імпровізація?
– Великою мірою, так. Вистава має свою канву, але його лінія – це імпровізація на тему. Він веде виставу і реагує на неї. Буде багато імпровізацій, тому що актори малюють своїми тілами полотна, кожного разу нові, потім ці полотна виставляються. Більш того, під час вистави художники мають пленер і пишуть картини, на які надихає їх ця вистава, тобто вони також на неї реагують…
І завершуємо ми фестиваль 17-го числа виставою «Чайка» Оскараса Коршуноваса. Це просто фантастичне здобуття і перемога нашого фестивалю, що ми запросили цих двох велетнів – Някрошюса і Коршуноваса, це, по-перше, дорого, але нам вдалося домовитися з ними, бо вони підтримують Україну, вони розуміють, яка у нас ситуація і йдуть на поступки.
– Олексію, наша зацікавленість у таких зіркових іменах зрозуміла, а який їхній інтерес приїздити до нас? Я так розумію, не фінансовий точно. Нова глядацька аудиторія?
– По-перше, вони справді підтримують Україну, вболівають за нас у контексті політичної ситуації. По-друге, фестиваль «Porto Franko» вже має своє ім’я за кордоном, і таким гігантам театральної думки також цікаво сюди приїжджати.
Більше того, у Фейсбуці можна побачити як Някрошюс особисто запрошує усіх глядачів на фестиваль, він сам записав звернення до глядачів України.
– Яку аудиторію охоплює фестиваль? Скільки людей за фестивальні дні проходить через вас. Ви рахували?
– Взагалі, це сотні тисяч. Того року, я так розумію, було близько 100 тисяч за п’ять днів.
– Іноземців багато приїжджає, додаєте Івано-Франківську культурного туризму?
– У нас того року були люди з Китаю, Угорщини, Румунії та з багатьох країн. Серйозна перевага таких мистецьких унікальних акцій у величезному креативі. Наш фестиваль відмінний від усіх інших фестивалів України тому, що його локація – це все місто. У кожному районі цілодобово відбуваються мистецькі заходи, акції, платформи.
Кількість глядачів з року в рік збільшується, вже зараз обмаль місць у готелях. Мені навіть проблематично забронювати номери своїм учасникам, вже все забито повністю.
– Глядачів у вас більшає, а кількість учасників також?
– Для нас не є принциповою позицією збільшити кількість учасників. Тому що, повірте, масовості можна нагнати і набрати шлаку скільки завгодно.
Просто, тоді це буде парад вишиванок у поганому розумінні цього слова, а якщо це вишиванка, то її потрібно піднести до рангу сакрального, унікального, ексклюзивного, а не просто наштампованих китайських підробок.
Ми відсікаємо всі зайві речі, які ведуть нас ушир, і беремо ті, які ведуть нас углиб – до якісного правильного змісту і якісної мистецько-культурної взаємодії. Фестиваль повинен дати поштовх розвитку в мистецькому середовищі, формувати культурне середовище, культурний оазис.
У чому суть мистецтва? В тому, що воно народжує щось нове, чого ніколи не було. Коли ти штампуєш однакові глечики, то це ремесло, до мистецтва воно не має жодного значення. Перший глечик – був мистецьким, решта – вже ні.
Фестиваль «Porto Franko» багато в чому не зрозумілий, конфліктний, суперечливий, контраверсійний, багато хто не розуміє або не підтримує його, комусь це мистецтво видається дивним, але в цьому також є суть.
– Скажіть, де межа між мистецтвом з елементами провокації – і просто порожньою провокацією? От дивіться, коли людина…
– Роздягається і бігає голою по вулиці?
– … або надрукувала книгу, в якій немає жодного слова, а лише порожні листки?
– Насправді, це дуже гарне запитання, і насправді ця межа настільки тонка, що її майже не помітно.
Є два варіанти. Якщо надрукувати, умовно кажучи, порожню книгу, то мистецької ціни, напевно, у неї не буде. Але, якщо надрукувати її заради чогось… Наприклад, заради того, щоб світ побачив, що в країні автора, чи в його середовищі обмежена свобода слова.
– Тобто, якщо є ідея, то мистецька цінність може з’явитися і в провокації?
– Якщо в нього є ідея і надзавдання – так. Тоді це мистецький продукт. І цьому є багато прикладів: ірландський фотограф Кевін Абош сфотографував картоплину на чорному фоні, цю світлину купили за мільйон доларів; або «Чорний квадрат» Малевича.
Це мистецтво, і тому це вже питання до культурологів та до самих митців – що вони хочуть нам сказати. Чи це просто «понти заради понтів», чи в цьому цілий внутрішній всесвіт.
– Мені подобається актуальне мистецтво, але чи не станеться, що нові мистецькі течії переростуть академізм і підуть у своєму новаторстві кудись дуже далеко?
– Про академізм у мистецтві. Візьмемо ширше, мистецтво як арт – наприклад, Пабло Пікассо, які він картини писав? У нього було дуже багато перехідних течій – і кубізм, і модернізм, і експресіонізм, але починав він із натюрморту.
Так само в танцях. Можна танцювати різні стилі, напрямки, контемп і сучасний балет, але все починається з класичного станка.
Щоб писати вірші, треба знати алфавіт, у балеті – освоїти класичний станок, у живописі – навчитися спочатку малювати натюрморт, у театрі – грати етюди, в кожного своє.
Тобто, треба знати всю базу і мати величезний інструментарій, щоб потім експериментувати. От, власне, в цьому поєднанні народжується щось нове, те, що ми називаємо мистецтвом.
– Але ж мистецтво також буває різним: для спокушеної аудиторії та для широкої, такий собі мас-арт?
– Очевидно, є мистецтво для більш широкої аудиторії, є для вужчої, а є, зрештою, не мистецтво. І про це також треба говорити.
От нещодавно я побував у Мюнхені у всесвітньо відомій картинній галереї, де я побачив за 2 години сотні геніальних полотен.
Багато чого я не розумію, але я відчуваю, що це геніально. Тобто, щоб відрізнити мистецтво, умовно кажучи, від не мистецтва, треба його бачити, треба тренувати своє око, свій розум, треба багато читати, треба розвиватися культурно.
– Так, треба бути підготовленим.
– Треба розуміти про що йдеться, а то, буває, дехто дивиться на «Чорний квадрат» Малевича і каже: «Та, блін, я теж так можу». А якщо людина підготовлена, то там вона побачить і всесвітню велику паузу, і космос, і дуже багато чого, що хотів сказати художник, і буде вражена.
І чим вище мистецтво, тим більше має бути готова людина. Тому мені подобається термін «елітарне мистецтво», який народився вже достатньо давно, але в кожній епосі набирає нового звучання.
– Такі мистецькі акції, як ваш фестиваль, готують людей до сприйняття мистецтва?
– Так, логіка, якою я керувався в підборі театральної програми – намагався взяти різні вектори у театральному мистецтві від крайньо-експериментального перформансу до класичних постановок: «Чайка» Чехова, яка вже є відомою на весь світ, театральний пошук Наталки Половинки, новаторський театр «Модільяні». Різні заходи, різні полярності. Це означає, що людина може прийти і побачити, нехай, не весь театральний спектр, який налічує мільярди кольорів, а, принаймні, його основні гами.
У нас буде величезний медійний супровід, я не можу говорити про це предметно, тому що це не мій напрямок, але у нас буде канал, який постійно зніматиме, потім вони робитимуть архів і висвітлюватимуть подію у ЗМІ місцевого і державного значення.
– Так, широке висвітлення у ЗМІ посилить вашу просвітницько-культурну місію, адже понад 80% населення України черпають інформацію з телевізора. А от ви, я переконана, телевізор не дивитеся.
– Я не дивлюся телевізор, бо це жахливо. Я не знаю особисто нікого з телевізійників, і слава Богу, тому маю можливість вільно говорити, що те, що вони показують, особливо передачі українського виробництва – це пряме зомбування населення.
Я, більше того, переконуюсь, що це робиться свідомо, а не від незнання або обмеженості інтелекту чи смаку. Вони просто зашлаковують людський розум і сприйняття, населення мислить якимись одноманітними, дуже побутовими категоріями і парадигмами. І гумор дуже примітивний, а гумор – це пряме свідчення інтелекту.
На жаль, у нас немає державної політики стосовно цього.
– Багато хто з ваших колег, маю на увазі театральних акторів, знімаються у вітчизняних серіалах, які зараз активно почали продукуватися. Вас запрошували?
– Так, зараз телеканали їздять регіонами і шукають нові обличчя, тому що київські ходять групами з серіалу до серіалу. Мене також запросили до одного проекту. У серпні починається знімальний період.
– Чи правда, що участь в серіальній продукції не йде на користь актору? Я часто чую, що вони там «заштамповуються» та втрачають професійність. На вашу думку, це так?
Актор, який знімається у російськомовному продукті в Україні, йде на компроміс із совістю
– У мене погляд складається з двох векторів – мистецького і прагматичного. Якщо говорити начистоту, то за великим рахунком, служити двом богам ніколи не можна, «Не можете служити Богу і мамоні» (Євангелія від Матея 6:24 – ред.), так само і тут.
Якщо актор іде зніматися у завідомо поганий продукт, або ще гірше – у продукт, який знімається російською мовою в Україні, то це значить, що він іде на компроміс зі своєю совістю і мораллю. Або у нього їх немає, або він готовий ними пожертвувати.
Розумієте, якщо ти працюєш у концтаборі, то навіть, якщо ти прибиральник, ти працюєш на зло, трупи підмітаєш. Немає таких речей, що трошки чорний чи трошки білий, так не буває.
Мистецтво і митець не можуть бути аполітичними, тим більше зараз – в ситуації, в якій живе наша держава. Національну думку повинні формувати митці
Тому говорити, що хтось аполітичний, типу: «я – митець, мені можна виступити на Інтері чи поїхати в Росію» – нічого подібного! Зробив такий вибір – до побачення!
Мистецтво – це авангард, і митець – це людина, яка стоїть в авангарді смаку, думки, філософії й розвитку суспільства. І саме митці мають формувати національну думку!
