Тварини не образять: на Коломийщині діє реабілітаційна ферма «Ковчег». ФОТО

Субота, 02 лютого 2019 21:14
У селі П’ядики Коломийського району діє реабілітаційна ферма «Ковчег». Уже три роки нею заправляє атовець Роман Шепетюк.

Розвиває господарство і тим самим влаштовує таку собі терапію для себе й побратимів. Каже, біля тварин легше, бо вони не скривдять, повідомляє “Репортер”.

Зате прийшов живим

У П’ядики, а тим більше на ферму самому швидко не втрапиш. У центрі села, навпроти зупинки вказівник, до «Ковчегу» – з 800 метрів. Потім ще треба якимись сільськими вуличками, попри потічок, через поле… Але їдемо з Романом Шепетюком.

Спершу чоловік не надто балакучий, мовляв, треба все побачити на власні очі. З Романом вітаються зустрічні водії, пішоходи. Розказує, коли воював в АТО, то дуже підтримували волонтери саме з цього села.

Воювати Роман пішов влітку 2015 року у добровольчий батальйон УНСО. Каже, після Майдану познайомився з ними, потрапив на вишкіл і був вражений підготовкою, хоч і сам служив в армії.

«Вирішив, якщо йти воювати, то лише з ними, – говорить Шепетюк. – Зате прийшов живим. Там хлопці дійсно підготовлені».

З війни повернувся влітку 2016-го та одразу почав шукати свого місця й того, як він би міг бути корисним іншим. Дізнався, що при благодійному фонді «Карітас-Коломия» є ферма, тож запропонував їм свій проект – реабілітацію військових через спілкування з тваринами і працею на фермі. Керівництво відреагувало позитивно, і вже три роки Шепетюк керує центром реабілітації воїнів АТО при «Карітасі».

«Найперша ідея «Ковчегу» – тримати хлопців вкупі, – говорить Роман. – От, ми звільнилися – і в кожного різне. Десь роботи немає, десь якісь інші нюанси. То треба, аби було місце, де можна було б пробувати робити щось своє, де би можна було відійти, відпочити».

Тварини не образять

«Ковчег» розташувався на колишній колгоспній фермі. При в’їзді розмальована альтанка, а на ній висять жовто-блакитний і червоно-чорний прапори. Гостей зустрічають три прив’язані собаки. Не гавкають на чужих, бо бачать, що приїхали з Романом. Стрибають радісні вище своїх буд, як його побачили.

«Та крайня маленька – то Муха, – знайомить Шепетюк зі своїми охоронцями. – Вона тут старожил. Бачите, кудлата, як овечка – то угорська порода. Вони і справді овець пасуть».

На фоні блискучого снігу не губиться великий білий пес. Роман виміняв його ще цуциком у якогось п’янички, бо бачив, що собаці там не буде добре. З цегляної будівлі вибігає руде кошеня і біжить одразу до Романа.

«Миколка, що є? Що ти тут тулишся? Скучив?», – говорить фермер до кошенятка, який обвивається коло його ніг. І далі всюди, куди Роман – туди й Микола. Йде з ним поруч, як ґазда попри курей, собак, поросят. Ніхто його не чіпає.

Роман робить екскурсію, розказує чи не про кожного тутешнього мешканця. Здається, аж розпливається в посмішці й лише тепер біля них розговорюється.

Зізнається, до того, як при­йшов сюди працювати, про сільське господарство знав елементарне, що треба людині в селі. А тут трохи інше. То вчився на ходу й дізнавався про різні породи, як годувати, лікувати, розводити поросят, овець, птицю, нутрії, кози та іншу живність.

Родзинкою ферми є смішні й потішні поросята з кучерявим хутром. Живуть на вулиці за загородою. Роман пояснює, що ця порода називається угорська пухова мангалиця. Вони добре витримують морози і навіть родять на вулиці при мінус 20.

Розказує, що годує їх чистим зерном, перемішаним з сіном. Їхнє м’ясо, на відміну від звичайної свинини, більш дієтичне, а сало містить менше холестерину. Ще з мангалиці робить справжній хамон (популярне в Іспанії в’ялене м’ясо, яке виробляють із тамтешньої свині іберійської породи).

Далеко під загородою скупчилось кілька овець. Смішно перегукуються з Романом, але до нього не йдуть.

Фермер розказує, що вони дорогої гісарської породи. Перевага породи у тому, що вони дуже швидко ростуть і невибагливі до їжі. А ще їхнє м’ясо дуже добре на плов. Разом з бараном на фермі їх з 13. У лютому чекають на поповнення.

Роман розповідає, що влітку на ферму часто влаштовують екскурсії для дітей від шкіл, від «Карітасу». Бігають тут, тварин годують. Приїздять провітрити голову і побратими. Каже, багато через ферму пройшли.

«Тварина – найменше, що може скривдити, – каже Роман. – Вони все розуміють, коли з ними говорити».

Вітер

Знадвору заходимо до приміщення. Тут трохи тепліше, десь з радіо луною розходиться музика. У будівлі живуть нутрії, птиця різного виду, чубата коза і знову багато малих кучерявих поросят.

«О, а це мій найцінніший працівник», – Роман знайомить з Анатолієм Костишиним. Чоловік якийсь дуже стривожений.

«Щось мусите зробити? Цієї ночі ті свині вирвали мені хвіртку, – стомлено говорить пан Анатолій. – Мусив приварити. Серед ночі чую гуркіт. Пігулки їм дайте… Або мені, бо я вже не годен».

Поки чоловіки радяться, що робити, «Репортер», загіпнотизований поглядом красивезного великого й чорного коня, йде в кінець коридору.

«А це наш Вітер, – посміхається Роман й поплескує коня по гриві. – Він трохи нечемний, може кусатися, бо ще молодий. Навесні буде три роки. Один лісник його привіз, бо не мав де тримати».

«Лизуни-и, лизуни-и», – кличе когось Шепетюк. З дерев’яної огорожі показується маленький бичок і облизує Романову руку. «Лизуни, бо можуть зализати… до смерті», – жартує чоловік. Їх тут до десятка. На фермі пробують розводити.

Поки ми любувалися Вітром та малими лизунами, пан Анатолій зробив каву у своїй теплій і затишній кімнатці.

Костишин працює тут два місяці. Каже, йому подобається серед тварин і до такої роботи не звикати. Раніше працював на подібній фермі у Запоріжжі, сам з Одеси, а з Коломийщини родом батько, тому й тут опинився.

Анатолій Костишин – також атовець. Мобілізований у другій хвилі. Служив у роті матеріального забезпечення 95 аеромобільної бригади.

Багато розказувати про себе не хоче. Показує на телефоні свого улюбленця – Мішаню. Кучеряве порося чоловікові приглянулося, бо було окремо від інших, якесь самотнє. Анатолію стало його шкода, то часто до нього підходив, підгодовував смачним.

«Те чи людина добра чи погана – тварини відчувають дуже добре, – каже Роман. – Анатолія люблять». А той, не сьорбнувши кави, біжить готувати вечерю для тварин.

Дорогою до вокзалу Роман запрошує приїхати влітку. Тоді на фермі ще красивіше, аби відпочити мізками.

Перегляди 241 разів






Loading...


Додати коментар

Захисний код
Оновити

Читайте нас в соціальних мережах

Сторінка Франківчанни в FACEBOOK

Стали відомі подробиці смертельної ДТП на Снятинщині. ФОТО У Франківську відкритий люк прикидали гіллям Головного лікаря долинської лікарні підозрюють у зловживанні службовим становищем В Івано-Франківську п’яний чоловік упав у котлован "Треба зібрати тих базарників і навести лад", – Марцінків про стихійну торгівлю в Івано-Франківську Жителі міста жаліються на сміттєзвалища та щурів Тепловики розповіли, як готують мережі до зими У Франківську ремонтують майже всі освітні заклади На Прикарпатті 10-літнього хлопчика вкусила змія На Снятинщині перекинувся автомобіль: загинула 26-річна дівчина В Україні зросли ціни на квартири Ексрегіонала Єфремова випустили з-під варти Запекла боротьба на 86-му окрузі: два кандидати набирають майже однакову кількість голосів Прикарпатські патрульні розшукують 36 водіїв, які втекли з місця ДТП На 87-му окрузі підрахували майже всі голоси: хто лідирує Червоний Хрест допоможе оснастити паліативні заклади Івано-Франківщини У Франківську лагодять двори біля двох будинків У Снятинському районі рятувальники визволили паралізовану жінку "Відклали в ящик", – Орест Кошик про пам’ятник жабі в Івано-Франківську У Франківську на добу припинять холодне водопостачання