Майже всі ці літні чоловіки й жінки мають онуків, дехто – дорослих онуків. Одні з багаторічним досвідом гірських мандрів різної категорії складності, інші відкрили для себе несподіваний світ Карпат лише чотири роки тому.
Чотири роки тому в Коломиї організувалася гірсько-пішохідна група. Найстаршому членові групи Валерію Муравцеву – вісімдесят, наймолодшим – трохи за шістдесят. Група круглий рік щотижня вихідними днями відправляється в походи; взимку – переважно в одноденні, влітку частенько – у дводенні з ночівлею в наметах, пише Дзеркало Медіа.
Основний вид транспорту для доставки групи на маршрути сходження – дизель-поїзд Коломия-Рахів. Буває, що спеціально замовляють автобус – у місця, де відсутнє залізничне сполучення.
Кістяк групи складають Валерій Муравцев, Іван Голуб, Богдан Василик, Лідія Павлишин, – цим відчайдухам за сімдесят; Володимиру Волинському, Оксані Хороб, Анастасії Ткачук, Лідії Ріпецькій – менше.
Проводи старого 2018 року група відзначала на Кукульському хребті (в районі села Воронєнка). Пройшли снігами кільканадцять кілометрів, на горі перекусили, цокнулися келішками за здоров’я у прийдешньому році й успішно повернулися під вечір до дизель-поїзда.
Та що там переповідати? – найкраще про себе скажуть самі туристи.
Анастасія Ткачук. Я – родом з Вінниччини, хоч віддавна живу в Коломиї. Знайомство з Карпатами почала років п’ятнадцять тому завдяки своїм дітям. Тоді піднялася на вершину Говерли аж за третьою спробою. А вже останніми роками часто відправлялася в гори разом з Лідою Ріпецькою, – ходили удвох на гору Петрос, плавали на озері Несамовитому, піднімалися на інші вершини. Ми потім водили “у великі гори” літніх туристів з-за кордону – американського корейця, німця, австралійця, шотландця, шведку. З французом Люком Перо ходили на Малий Горган. Він був у захопленні, й ми собі пообіцяли, що піднімемося туди ще раз, як нам стукне вісімдесятка… Уже з групою ми відзначали на горі Дземброня мій день народження. Розіклали намети, повечеряли. Наступного дня пішли через Вухатий Камінь на Піп Іван, звідти – до озера Несамовитого…
Лідія Павлишин. Поки мої діти були малими, я їх водила на гору Хом’як та за іншими маршрутами. Відтак діти попідростали й обрали собі для походів у гори молодшу компанію, а мене “кинули”. Минуло двадцять років. І я взялася за внучку. Повела її на Хом’як – гору, яку, здавалося, знала, як власне подвір’я. І що ви собі гадаєте? – ми зблудили. Тому спізнилися на нічний дизель. Мене це страшенно розлютило. Після тієї пригоди я ще дев’ять разів була на тій місцевості, вивчила всі стежки, але внучку вже туди водити не довелося, водила інших… Узагалі-то, я тішуся, коли зіб’юся з маршруту, – можна побачити неймовірні красоти. Щодо здоров’я, то я у своїх сімдесят п’ять чуюся цілком здоровою. Нема коли хворіти, – ще є стільки цікавих маршрутів, по яких я не ходила…
У складі тургрупи “Волоцюги” – як вони самі себе жартівливо називають – є також чоловік, який переніс два інфаркти – Сергій Краузе. Каже, що не тямить, як ті інфаркти сталися. Бо вважає себе цілком здоровим і переносить навантаження нарівні з іншими членами групи.
Серед найдосвідченіших у групі – Іван Голуб. Цей чоловік є буквально фанатиком гір. Ходить у походи від ранньої юності. Побував свого часу на Тянь-Шані, гірському хребті Хамар-Дабан, що на південному Прибайкаллі у Бурятії, обходив на своїх двох Приполярний і Полярний Урал, Таймир, Камчатку, гори Середньої Азії та Північного Кавказу. Має найвищу категорію з пішохідного туризму. Переконує, що в Карпатах заблудитися практично неможливо, якщо маєш бодай загальні уявлення про координати, про саму місцевість і трохи досвіду. Якщо все-таки зблудив, треба шукати потічка й іти за ним, він обов’язково приведе до людського житла. По горах бажано ходити з лижними палицями, або хоча б з двома легкими костурами, – так безпечніше й легше.
За чотири роки організованих походів коломийська група “шістдесятників-сімдесятників” обійшла чимало цікавих місцевостей на Прикарпатті, Закарпатті та Буковині. Ще більше – у планах.
Читайте також: Карпатський патруль: військові забезпечують порядок на лижах, снігоході і квадроциклі. ФОТО
