Американський соціолог Джозеф Овертон описав технологію того, як можна змінити ставлення суспільства до речей, які раніше вважалися абсолютно неприйнятними.
Технологія, що отримала назву «Вікно Овертона». Можливо, після прочитання повністю зміниться ваше уявлення про світ, в якому ми живемо.
– Згідно Вікну Овертон, для кожної ідеї або проблеми в суспільстві існує так зване вікно можливостей. В межах цього вікна ідею можуть або не можуть широко обговорювати, відкрито підтримувати, пропагувати, намагатися закріпити законодавчо. Вікно рухають, міняючи тим самим віяло можливостей, від стадії «немислиме», тобто абсолютно чуже суспільної моралі, повністю відкидаючи до стадії «актуальна політика», тобто вже широко обговорений, прийняте масовою свідомістю і закріплене в законах.
Це не промивання мізків як таке, а технології більш тонкі. Ефективними їх робить послідовне, системне застосування і непомітність для суспільства-жертви самого факту впливу.
Нижче на прикладі розберем, як крок за кроком суспільство починає спершу обговорювати щось неприйнятне, потім вважати це доречним, а зрештою упокорюється з новим законом, що закріплює і захищає колись немислиме.
Візьмемо для прикладу щось абсолютно неймовірне. Припустимо, канібалізм, тобто ідею легалізувати право громадян на поїдання один одного. Досить жорсткий приклад?
Але всім очевидно, що прямо зараз (2014р.) Немає можливості розгорнути пропаганду канібалізму – суспільство стане на диби. Така ситуація означає, що проблема легалізації канібалізму знаходиться в нульовій стадії вікна можливостей. Ця стадія, згідно теорії Овертон, називається «Немислиме». Змоделюємо тепер, як це немислиме буде реалізовано, пройшовши всі стадії вікна можливостей.
Технологія
Ще раз повторюєм, Овертон описав технологію, яка дозволяє легалізувати абсолютно будь-яку ідею.
Зверніть увагу! Він не концепцію запропонував, не думки свої сформулював деяким чином – він описав працюючу технологію. Тобто таку послідовність дій, виконання якої незмінно призводить до бажаного результату. В якості зброї для знищення людських спільнот така технологія може бути ефективніше ядерного заряду.
Як це сміливо!
Тема канібалізму поки ще огидна і абсолютно не прийнятна в суспільстві. Розмірковувати на цю тему небажано ні в пресі, ні, тим більше, в пристойній компанії. Поки це немислиме, абсурдне, заборонене явище. Відповідно, перший рух Вікна Овертон – перевести тему канібалізму з області немислимого в область радикального.
Адже у нас є свобода слова.
Ну, так чому б не поговорити про канібалізм?
Вченим взагалі належить говорити про все підряд – для вчених немає заборонених тем, їм належить все вивчати. А раз така справа, зберемо етнологічний симпозіум за темою «Екзотичні обряди племен Полінезії». Обговоримо на ньому історію предмета, введемо її в науковий обіг і отримаємо факт авторитетного висловлювання про канібалізм.
Бачите, про людоїдство, виявляється, можна предметно поговорити і як би залишитися в межах наукової респектабельності.
Вікно Овертона вже рушило. Тобто вже позначений перегляд позицій. Тим самим забезпечений перехід від непримиренно негативного ставлення суспільства до відношення більш позитивного.
Одночасно з навколонауковою дискусією неодмінно має з’явитися яке-небудь «Суспільство радикальних канібалів». І нехай воно буде представлено лише в інтернеті – радикальних канібалів неодмінно помітять та процитують у всіх потрібних ЗМІ.
По-перше, це ще один факт висловлювання. А по-друге, епатуючі відморозки такого спеціального генезису потрібні для створення образу радикального лякала. Це будуть «погані канібали» на противагу іншому пугала – «фашистам, що закликають спалювати на вогнищах НЕ таких, як вони». Але про пугало трохи нижче. Для початку достатньо публікувати розповіді про те, що думають про поїдання людського м’яса британські вчені і які-небудь радикальні відморозки іншої природи.
Результат першого руху Вікна Овертон: неприйнятна тема введена в обіг, табу десакралізована, сталося руйнування однозначності проблеми – створені «градації сірого».
Чому б і ні?
Наступним кроком Вікно рухається далі і переводить тему канібалізму з радикальної області в область можливого.
На цій стадії продовжуємо цитувати «вчених». Адже не можна ж відвертатися від знання? Про канібалізм. Кожен, хто відмовиться це обговорювати, повинен бути затаврований як ханжа і лицемір.
Засуджуючи святенництво, обов’язково потрібно придумати канібалізму елегантне назву. Щоб не сміли всякі фашисти навішувати на інакомислячих ярлики зі словом на букву «Ка».
Увага! Створення евфемізму – це дуже важливий момент. Для легалізації немислимої ідеї необхідно підмінити її справжню назву.
Немає більше канібалізму.
Тепер це називається, наприклад, антропофагії. Але і цей термін зовсім скоро замінять ще раз, визнавши і це визначення образливим.
Мета вигадування нових назв – відвести суть проблеми від її позначення, відірвати форму слова від його змісту, позбавити своїх ідеологічних супротивників мови. Канібалізм перетворюється на антропофагії, а потім в антропофілію, подібно до того, як злочинець змінює прізвища та паспорта.
Паралельно з грою в імена відбувається створення опорного прецеденту – історичного, міфологічного, актуального або просто відмінного, але головне – легітимізованого. Він буде знайдений або придуманий як «доказ» того, що антропофілія може бути в принципі узаконена.
«Пам’ятаєте легенду про самовіддану матір, яка напоїла своєю кров’ю вмираючих від спраги дітей?»
«А історії античних богів, їли взагалі всіх підряд – у римлян це було в порядку речей!»
«Ну, а у більш близьких нам християн, тим більше, з антропофілією все в повному порядку! Вони досі ритуально п’ють кров і їдять плоть свого бога. Ви ж не звинувачуєте в чомусь християнську церкву? Та хто ви такі, чорт вас забирай? »
Головне завдання вакханалії цього етапу – хоча б частково вивести поїдання людей з-під кримінального переслідування. Хоч раз, хоч у якийсь історичний момент.
Так і треба
Після того як наданий легітимізує прецедент, з’являється можливість рухати Вікно Овертона з території можливого в область раціонального.
Це третій етап. На ньому завершується дроблення єдиної проблеми.
«Бажання є людей генетично закладено, це в природі людини»
«Іноді з’їсти людини необхідно, існують непереборні обставини»
«Є люди, охочі щоб їх з’їли»
«Антропофілів спровокували!»
«Заборонений плід завжди солодкий»
«Вільна людина має право вирішувати що йому їсти»
«Не приховуйте інформацію і нехай кожен зрозуміє, хто він – антропофіл або антропофоб»
«А чи є в антропофіліі шкода? Неминучість його не доведена ».
У суспільній свідомості штучно створюється «поле бою» за проблему. На крайніх флангах розміщують лякала – спеціальним чином з’явилися радикальних прихильників і радикальних противників людоїдства.
Реальних противників – тобто нормальних людей, які не бажають залишатися байдужими до проблеми популяризації людоїдства – намагаються упакувати разом з пугалом і записати в радикальні ненависники. Роль цих лякал – активно створювати образ божевільних психопатів – агресивні, фашисти ненависники антропофіліі, що закликають палити живцем людожерів, жидів, комуністів і негрів. Присутність в ЗМІ забезпечують всім перерахованим, окрім реальних супротивників легалізації.
При такому розкладі самі т.зв. антропофіли залишаються хіба посередині між пугалом, на «території розуму», звідки з усім пафосом «розсудливості і людяності» засуджують «фашистів всіх мастей».
«Вчені» та журналісти на цьому етапі доводять, що людство протягом усієї своєї історії час від часу поїдають один одного, і це нормально. Тепер тему антропофіліі можна переводити з області раціонального, в категорію популярного. Вікно Овертона рухається далі.
У хорошому сенсі
Для популяризації теми канібалізму необхідно підтримати її поп-контентом, сопрягая з історичними і міфологічними особистостями, а по можливості і з сучасними медіаперсон.
Антропофілія масово проникає в новини і токшоу. Людей їдять в кіно широкого прокату, в текстах пісень і відеокліпах.
Один із прийомів популяризації називається «Озирніться довкола!».
«Хіба ви не знали, що один відомий композитор – того? .. Антропофіл.»
«А один всім відомий польський сценарист – все життя був антропофілом, його навіть переслідували.»
«А скільки їх по психушках сиділо! Скільки мільйонів вислали, позбавили громадянства! .. До речі, як вам новий кліп Леді Гаги «Eat me, baby»?
На цьому етапі розробляється тему виводять в ТОП і вона починає автономно самовідтворюватися в мас-медіа, шоубизнесі та політиці.
Інший ефективний прийом: суть проблеми активно забовтують на рівні операторів інформації (журналістів, ведучих телепередач, громадських діячів і тд), відсікаючи від дискусії фахівців.
Потім, в момент, коли вже всім стало нудно і обговорення проблеми зайшло в глухий кут, приходить спеціальним чином підібраний професіонал і каже: «Панове, насправді все зовсім не так. І справа не в тому, а ось в цьому. І робити треба те-то і те-то »- і дає тим часом вельми певний напрям, тенденційність якого задана рухом «Вікна».
Для виправдання прихильників легалізації використовують олюднення злочинців за допомогою створення їм позитивного образу через НЕ зв’язані зі злочином характеристики.
«Це ж творчі люди. Ну, з’їв дружину і що? »
«Вони щиро люблять своїх жертв. Їсть, значить любить! »
«У антропофілов підвищений IQ і в іншому вони дотримуються суворої моралі»
«Антропофіли самі жертви, їхні життя змусило»
«Їх так виховали» і т.д.
Такого роду викрутаси – сіль популярних ток-шоу.
«Ми розповімо вам трагічну історію кохання! Він хотів її з’їсти! А вона лише хотіла бути з’їденою! Хто ми, щоб судити їх? Бути може, це – любов? Хто ви такі, щоб вставати біля любові на шляху ?! »
Ми тут влада
До п’ятого етапу руху Вікна Овертон переходять, коли тема розігріта до можливості перевести її з категорії популярного в сферу актуальної політики.
Розпочинається підготовка законодавчої бази. Лобістські угруповання у владі консолідуються і виходять з тіні. Публікуються соціологічні опитування, які нібито підтверджують високий відсоток прихильників легалізації канібалізму. Політики починають катати пробні кулі публічних висловлювань на тему законодавчого закріплення цієї теми. У суспільну свідомість вводять нову догму – «заборона поїдання людей заборонено».
Це фірмова страва лібералізму – толерантність як заборона на табу, заборона на виправлення і попередження згубних для суспільства відхилень.
Під час останнього етапу руху Вікна з категорії «популярне» в «актуальну політику» суспільство вже зламано. Сама жива його частина ще якось буде чинити опір законодавчому закріпленню не так давно ще немислимих речей. Але в цілому вже суспільство зламано. Воно вже погодилося зі своєю поразкою.
Прийняті закони, змінені (зруйновані) норми людського існування, далі відгомонами ця тема неминуче докотиться до шкіл і дитячих садів, а значить наступне покоління виросте взагалі без шансу на виживання.
Як зламати технологію
Описане Овертон Вікно можливостей найлегше рухається в толерантному суспільстві. У тому суспільстві, у якого немає ідеалів, і, як наслідок, немає чіткого поділу добра і зла.
Ви хочете поговорити про те, що ваша мати – повія? Хочете надрукувати про це доповідь в журналі? Заспівати пісню? Довести в кінці кінців, що бути повією – це нормально і навіть необхідно? Це і є описана вище технологія. Вона спирається на вседозволеність.
Немає табу.
Немає нічого святого.
Ні сакральних понять, саме обговорення яких заборонено, а їх брудне обмусоліваніе – присікається негайно. Всього цього немає. А що є?
Є так звана свобода слова. На наших очах, одну за одною, знімають рамки, які відгороджували суспільство від безодні самознищення. Тепер дорога туди відкрита.
Ти думаєш, що поодинці не зможеш нічого змінити?
Ти абсолютно правий, поодинці людина не може ні чорта.
Але особисто ти зобов’язаний залишатися людиною. А людина здатна знайти рішення будь-якої проблеми. І що не зможе один – зроблять люди, об’єднані спільною ідеєю. Озирнись навколо.
Джерело: Франківчани
