Микола Макар: «Потрібно повірити в себе, ставити цілі і маленькими кроками йти до них»

П'ятниця, 16 жовтня 2015 20:25
Людина з інвалідністю – це ще не вирок у житті. Про це як ніхто інший знає Микола Макар, адже він доводить, що навіть за таких обставин, можна продовжувати жити повноцінно. Микола Макар щасливий сім’янин, займається громадською діяльністю, працює, планує йти на вибори до обласної ради. Пропонуємо читачам цікаву розмову з ним.

1. Ви такий наполегливий борець за права людей з інвалідністю. Ви є кваліфікованим юристом. Цікава Ваша думка як спеціаліста, чому в Україні не реалізовуються права людей з інвалідністю, не створюються необхідні умови для їх повноцінного життя і розвитку? Основна проблема полягає у законодавстві чи в тому, що воно не реалізовується?

Дійсно, я за спеціальністю є юристом. Але основна моя діяльність, це починаючи з 1993 року, з того часу як я сів на візок, полягає в тому, щоб забезпечити доступність для людей з інвалідністю до об’єктів громадського чи соціального призначення. Доступність ця полягає не тільки в фізичному плані, але в наданні необхідних послуг. В принципі законодавча база в нас досить велика і законів в нас дуже багато, але вони по суті не виконуються. Я розумію, що їх реалізація залежить від громадських організацій, а також від самих людей з інвалідністю. Можу з власного досвіду сказати, що там, де є активні громадські організації, там і влада йде на зустріч громаді. У нас в Україні є багато випадків, коли все-таки люди з інвалідністю добиваються реалізації своїх прав, тобто якщо ти будеш стукати, то рано чи пізно тобі обов’язково відкриють. В цьому плані це і є моєю основною діяльністю. Звичайно, не все так просто, адже навіть будинки чи якісь магазини є непристосованими для людей з інвалідністю. Це відбувається, мабуть, тому, що нас по суті не бачать на вулиці, основна маса сидить вдома. Основна моя думка полягає в тому, що законодавство у нас розроблене за європейськими стандартами, але його реалізації потрібно добиватися.

2.У Вас дві освіти – юридична і економічна. Чому Ви обрали саме ці спеціальності?

Коли я пішов до лав української армії, тоді якраз був перший призов і я давав присягу на вірність Україні. Так сталося, що я отримав травму. По суті мені потрібна була освіта, адже ви розумієте, що в нас, щоб піти працювати, то потрібно мати якісь папірець. За фахом економіста я по суті ніде не працював. Це було якось чисто так для себе. Потім було навчання у Франківській філії Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» на юридичному факультеті.

Основний поштовх для роботи мені дали курси професійної реабілітації, на яких навчаються люди з інвалідністю. Власне там я і з дружиною познайомився. Там я отримав диплом оператора комп’ютерного набору. Пройшовши шлях і набивши не одну гулю на чолі та голові, ти починаєш розуміти, що потрібно допомогти іншим людям, які опинились в такій ситуації як і ти колись.

3.Ви доказуєте, що людина з інвалідністю – це ще не вирок у житті, адже Ви, як ніхто інший знаєте, що можна жити повноцінним життям. У Вас є сім’я, робота, Ви займаєтесь громадською діяльністю. Ваші основні поради тим людям, які відчувають себе покинутими, нікому непотрібними і тягарем для інших.

В першу чергу потрібно повірити в себе, ставити цілі і маленькими кроками до них йти. Якщо ти собі ставиш мету в житті – тоді тобі сам Бог допомагає в цьому напрямку: тобі на життєвому шляху постійно зустрічатимуться  добрі люди. Якщо ти будеш щось робити, то до тебе люди потягнуться. Мене завжди підтримували добрі люди. Мені завжди везло і везе, і дай Бог, везтиме на таких людей. В кожного своя доля і своє життя, але як кажуть: «Як собі постелиш – так і виспишся».

4.Що найбільше потрібно людям з інвалідністю?

Потрібно, щоб у людей з інвалідністю було бажання чимось займатись. Донедавна величезну роботу з цього питання здійснювала Мальтійська служба допомоги. Мені вони дуже допомогли. Я мав можливість поїхати за  кордон і бачити як люди з інвалідністю там живуть і займаються своїми справами. Якщо людина отримала травму, то потрібно, щоб з нею попрацювали психологи і реабілітологи. Це називається  перший контакт. Навіть ми самі на візочках їдемо в лікарню, якщо знаємо, що там знаходиться людина, яка отримала травму, ми з нею починаємо спілкуватись. Коли людина з інвалідністю бачить, що є такі люди як вона і вони живуть далі нормальним життям, вона загорається і продовжує жити – це і є основним завданням і мотивом моєї діяльності.

5.Ви вирішили не лишатись осторонь подій, які відбуваються в державі. На місцеві вибори будете балотуватись від політичної партії «УКРОП». Чому обрали саме її?

Я  взагалі вважаю, що проблеми людей з інвалідністю мають бути поза політикою. Якщо тобі делегують свої повноваження виборці, то ти маєш бути соціальновідповідальним незалежно від того в якій ти партії. В мене в агітці написано: «Йду, щоб нагадувати…». В принципі так воно для мене є. Я хочу, щоб маленькими кроками перетворювалось наше місто, щоб воно ставало все більш пристосованим для людей з інвалідністю.

6.Скільки часу Ви займаєтесь громадською діяльністю, пов’язаною з від стоянням прав людей з інвалідністю?

Вже дуже давно, з 1998 року. Я тоді поїхав у Бельгію, подивився як там люди з інвалідністю живуть, що вони забезпечені всім необхідним. Це мені дало поштовх і в 2000 році створили в Богородчанах, звідки я родом, районне товариство «Надія». З того часу я почав займатись громадською діяльністю.

7.Я бачила Ваші пости у соціальній мережі фейсбук. Вони у Вас дуже часто присвячені християнству. Попри те, що дехто може подумати, що Бог не вчинив чуда у Вашому житті, адже фізичного зцілення не відбулося. Проте все-таки Бог вчинив з Вами чудо, адже Ви людина, яка незважаючи на обставини досягла багато чого в житті: у Вас є сім’я, Ви отримали 2 вищі освіти, працюєте, займаєтесь громадською діяльністю. Віра в Бога допомагала Вам у житті?

 Справді я віруюча людина. Я знаю, що Бог є і Він нам постійно допомагає, піклується про нас…  Мені у свій час цю віру розвинула Мальтійська служба допомоги. Ми разом з ними багато співпрацюємо.

Кожного року відвідую чоловічий монастир в Уневі. Цього року, з Божою допомогою, мені пощастило побувати в Меджугор’є. рекомендую всім туди поїхати. Там особлива незвичайна атмосфера, що дає можливість тобі духовно відпочити, підзарядитися та очиститися.

Для мене віра в Бога насправді відіграє велике значення в житті.  

Розмовляла Катерина Волошин
Перегляди 406 разів

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Читайте нас в соціальних мережах

Сторінка Франківчанни в FACEBOOK