Отець Йосафат Бойко розповів, що спонукало його зайнятися будівництвом дитсадка

Середа, 02 січня 2019 14:41
Від 2017 року ми цілою нашою парафіяльною спільнотою почали займатися справами дитячого садочку, який носить назву "Ковчег".

Парафія наша молода, заснована світлої пам’яті Владикою Софроном Мудрим у 2003 році у «забутому» на той час куточку нашого міста Івано-Франківська та ще й з найгіршою тоді, сьогодні однією з найкращих, дорогою-проїздом вулицею Набережною. Тоді тут проживало кільканадцять родин, а сьогодні наша спільнота складається з близько двох сотень родин, не враховуючи тих вірних, які до нас приїжджають.

З 2007 по 2013 роки ми зводили нашу святиню, яку ми любимо називати «маленькою базилікою», яку урочисто освятили 2 червня 2013 року у присутності 4 єпископів, 35 священиків та численних вірних звідусюди, пише Католицький Оглядач.

Здавалося, що на цьому треба зупинитися, трохи відпочити, однак в голові закралася думка розпочати будувати Парафіяльний Центр. Неодноразово, перебуваючи за кордоном, і в час навчання і проводячи різного роду реколекції, відвідуючи різні парафії, мені дуже подобалося, коли біля храму було «життя», тобто не просто храм відкрили на богослужіння і закрили до наступного дня чи наступної неділі, але там постійно були люди і там постійно щось робилося. І мені також щось «закортіло» всередині, щоб і в нас так було. І ми, вже у 2014 році, пам’ятаю як сьогодні, 25 березня, розпочали із зведенням нашого Центру ім. Св. Івана Павла ІІ. Ми заклали камінь, поблагословили місце і вже за досить короткий час, у світлий вівторок 2017 року наш Митрополит Володимир освятив нашу нову обитель: тут є монастирська частина, де ми зі священиками проживаємо, тут є каплиця, тут є перукарня і масажний кабінет, тут є конференц-зал і велика трапезна, призначена для різних святкувань, маємо також оглядовий майданчик, з якого видно ціле місто та навколишні села. Такі трапезні – зали для різного роду святкувань я бачив у парафіях Італії, Іспанії, в українських парафіях далекої Бразилії та Канади.

Відтак в приміщенні нашого Центру, ми відкрили Центр дитячого розвитку «Ковчег». Символічна назва – як ковчег-корабель, у Старому Заповіті, спас вибраних людей від потопу, так і наш «Ковчег» має спасати дітей від впливу зла і гріха, щоби діти, які тут виховуються – в першу чергу зростали у святості, навчалися молитов, любові до Бога, до Церкви і до Батьківщини. Більше того,  наш «Ковчег» є своєрідним приготуванням, до відкриття майбутнього парафіяльного садочку «Ковчег», який ми зараз розпочали будувати. Але в часі, поки ми займалися документами та пошуком коштів, ми здійснили ще один парафіяльний благодійний проект «Купівля житла для багатодітної родини». За пів року, з Божою допомогою та спільними зусиллями наших вірних, нам вдалося придбати житло одній родині з шістьма діточками. Так – це крапля в океані, але, як навчала Свята Милосердя – Мати Тереза з Калькутти, – так океан був би без цієї краплі.

Результат пошуку зображень за запитом "Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника"

І ось, справа з будовою нового дитячого садочку рушилася. Ми почали залагоджувати справу з земельною ділянкою: було дуже непросто. Ця ділянка знаходиться за ровом – навпроти нашого храму і ми на даний час маємо 46 соток. Більшу частину землі для цієї справи нам виділила Крихівецька Сільська Рада, частину землі нам подарували добродії, частину землі ми купили, збираючи кошти спільними зусиллями та проводячи різного роду акції, ярмарки, концерти. Відтак спільними зусиллями і через різного роду обміни, нам всі ці ділянки вдалося об’єднати в одну велику і так ми отримали майже 50 соток, з яких в нас забрали на дорогу більше трьох соток. Влітку 2018 року Сільська Рада вирішила питання моста-переїзду і ми відразу розпочали підготовчі роботи до будівництва та завершуючи питання необхідних дозвільних документів. Здавалося б: такого клопоту з паперами? Так, і тут багато паперової справи і багато бюрократії. Але, що ж поробиш, це наша земля, наша країна і наша бюрократія?!

 «НАЩО ТОБІ ТОЙ МЕНІНГІТ НА ГОЛОВУ?»

Одного разу від знайомої мені людини, коли йшлося про будівництво садочка, я почув такий закид чи, можливо, жаль в мій бік: «Нащо Тобі той менінгіт на голову?». Я спочатку задумався, не відразу вникнув у запитання, але коли роздумував, то відразу перша думка з’явилася в моїй голові: «Мені подобається такий менінгіт». Це правда, що ми вже маємо храм і монастирський центр, є все необхідне для «комфортного» життя і служіння Богові і людям, ми можемо спокійно служити і тішитися життям. АЛЕ! Але чи до цього нас покликав Господь, щоб виконати мінімально, щоб задовільнитися мінімальним, найбільш необхідним, щоб життя Церкви обмежувалося лише недільними чи святковими богослужіннями? Часто у нашому суспільстві можна почути нарікання на людей, на владу, на політиків, на священиків… А звідки всі вони беруться? З неба не падають точно, але народжуються у наших родинах, від батька і від мами, отримують певне виховання, формують свій світогляд. І якби ми не хотіли про це думати чи нашими вухами це чути, але все починається з родини, з батьківської оселі, від дитячих років… А тут з’являється нам допомога – християнський дитячий садочок «Ковчег» при нашій парафії. Тому я згодився на цей «менінгіт», щоби не постаріти в молодому віці і бути незадоволеним ціле життя, як це можна спостерігати серед багатьох українців. А стимулом, щоби взяти собі на голову цю відповідальність є наші вірні, наші парафіяни і прихожани, друзі нашої парафії, їхні очі, їхня підтримка – вони дають тобі підтримку і є доказом того, що є частина нашого народу, яка ніколи не старіє, а маючи молодечий дух, завжди хоче щось творити, будувати. Друзі – дякую Вам за це! Разом – ми сила.

«ЗА ЯКІ ГРОШІ ВІН БУДЕ БУДУВАТИ?»

Я дуже люблю такого італійського святого, який називається Дон Боско (1815-1888). Кажуть ті, що вивчали його життя, що його можна вважати одним з найбагатших людей того часу, в тому регіоні Італії, якщо би порахувати всі гроші, які пройшли через його руки. Він це називав «Божим провидінням» і він Йому довіряв. Коли я чую такого роду закиди чи недовірливі насмішки «за які гроші я буду будувати?», то я вже навчився не звертати на них увагу. Колись на початках я дуже переймався і старався виправдовуватися, але зараз я навчився довіряти Божому Провидінню. Є люди, які мають Бога в серці і які розуміють, що все, що робиться добре, то насамперед Господь за це піклується і посилає відповідних людей, які співпрацюють з Богом. Є ж люди, які не мають Божого духа, не вірять у Боже Провидіння і тому стають свого роду спостерігачами, обсерваторами «Ану чи в нього вийде?». Господь у свій час посилає все необхідне і потрібних людей, серця яких надихає думкою і бажанням допомогти. Ті люди відкликаються. Цих людей посилає Господь Бог і їм дає таку думку допомогти, а може і посилає мене, щоб саме в цих чи інших людей попросити допомогу. За всі роки будівництва храму, парафіяльного центру, ми ніколи не мали якоїсь «фінансової гарантії» на місцях чи з-за кордону, але ми довіряли Божому Провидінню і в цьому дусі я старався виховувати наших парафіян. Хто дав себе виховати в такому підході, радіє разом зі всією спільнотою, а хто не дав – то сумніви плодяться  у їхніх серцях. Хто має вухо, щоб слухати – нехай слухає! Допомагати чи ні – це справа добровільна і щира, як каже апостол Павло: «Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло» (ІІ Кор 9, 6-8). Я дякую Богові за всіх тих, хто мене у цих справах підтримував і підтримує досі. А найбільша допомога – то, щоби ніхто не перешкоджав.

«ХАЙ ЦИМ ДЕРЖАВА ЗАЙМАЄТЬСЯ!»

Сьогодні часто можна почути закиди на різноманітні ініціативи у справах розвитку суспільства, Церкви і громади такого типу: «Хай цим держава займається!». І тут виникає запитання: а хто ж така держава? Зараз вже не той час, коли можна претендувати, що нам хтось щось повинен зробити. Нам повинна зробити держава, нам повинні допомагати з-за кордону, нам повинні зробити… Господь Бог дав кожній людині розум і волю, руки, дав наказ ще на початку сотворіння людства, щоб людина «наповнювала» землю, «підпорядковувала» її собі, тобто турбувалася про порядок на землі та її розвиток. І кожна держава – чи вона велика чи маленька – складається з людей, які відповідальні за її розвиток, її добробут. Добро держави залежить від всіх її мешканців і воно є понад усяке приватне добро. Звичайно, ми розуміємо, що саме до компетенції державних органів належить турбота про заснування та розвиток навчальних закладів, але одночасно бачимо реальність нашого життя: свого часу немало приміщень дитячих садочків з тих чи інших причин стали «офісними» приміщення і брак дитячих садочків відчувається, особливо там, де розвиваються цілі житлові райони, а шкіл і садочків немає. З іншого боку Церква завжди мала відношення до заснування та опіки навчальних закладів, переважно вони були приватного типу. Звичайно для парафіяльної громади це непросте завдання і вимагає великих зусиль від усіх, але одночасно – це велика честь бути будівничими навчальних закладів, в яких виховуватимуться свідомі християни та громадяни нашої Батьківщини, це є конкретний вклад, інвестиція в майбутнє…

«ВИ ХОЧЕТЕ СПОДОБАТИСЯ ЛЮДЯМ?»

Одного осіннього вечора, я почув своїми вухами ще й такий закид-запитання: «Ви будуєте садочок, бо Ви хочете сподобатися людям?». І для підтвердження цього закиду, мені процитували уривок зі Святого Письма, зокрема, слова апостола Павла: «Якби я людям хотів подобатися, я не був би Христовим слугою» (Гал 1,10). Я на хвилинку замислився, бо не знав що відповісти, але потім я собі подумав: добрі справи треба робити для більшої слави Божої та для добра наших ближніх. Чинити добрі діла нас заохочує сам Господь через своїх апостолів: «Отож, хто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх!» (Якова 4:17) і «Служіть охоче, як Господеві, а не як людям, свідомі того, що кожен одержить нагороду від Господа за те, що зробить доброго». (Еф 6,7-8)  У кожній справі можуть закрастися думки «гордості», «успіху», «самозахоплення своїми справами», але тут треба заглянути у серце людини: що я шукаю? Намір наш був чистим – ми з нашою парафіяльною спільнотою хотіли робити добро і нікому нічого не доводити; ми хочемо, щоб наші діти мали добре християнське виховання; ми хочемо, щоб наші вірні мали робочі місця; ми хочемо, щоб наші парафіяни були активними і співпрацювали у чиненні добрих діл. Отже, наш намір чистий, а значить, і справа є Божою, а ми є простими інструментами в Божих руках.

ДЕ ВЗЯТИ ЗЕМЛЮ? ДЕ ВЗЯТИ ГРОШІ?

У чиненні добрих діл часто можна почути таку думку: «Якби я мав землю, я би точно щось збудував для добра ближніх. Якби я мав гроші, я би також щось доброго робив». А є люди, які мають свої бізнесові справи і все життя  кажуть: «Як я дороблюся, то я буду тоді чинити добрі діла». З досвіду виглядає, що ті люди ніколи нічого не доробляються, бо обіцянки чи постанови, які хтось робить перед Богом – вони є дуже важливі і не можна просто так сказати «на вітер».

Точно, щоб щось робити, треба мати з чого і за які кошти робити, але тут дуже важливим елементом є довір’я до Божого Провидіння: тобто робити все так, неначе все залежить від Тебе, але бути переконаним у совісті, що все залежить від Господа Бога і саме Він пошле у свій час відповідних людей, які матимуть внутрішнє бажання чинити добро і необхідні для цього засоби. У наш час є багато молодих людей, які вміють заробляти гроші і дуже би мені хотілося, щоб такі люди вміли вділяти частинку зі свого заробітку для чинення добрих діл і зокрема, для будівництва дитячого садочку «Ковчег». 

У Святому Письмі є приклад бідної вдови, яка дала як пожертву дві лепти і їх Господь Ісус оцінив і прийняв: «І сівши проти скарбоні, [Ісус] дивився, як народ кидає гроші у скарбоню. Чимало заможних кидали багато. І ось прийшла одна вбога вдовиця і вкинула дві лепти, тобто кодрант. І прикликавши своїх учнів, сказав їм: «Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню». Усі бо кидали з свого надміру, вона ж з убозтва свого все, що мала, вкинула, – увесь свій прожиток» (Мк 12,41-44). Тому, коли йдеться про пожертву на божі справи, не йдеться про кількість, але про намір людини і готовність пожертвувати не зі свого «надміру» (з того, що мені не треба або «шкода викинути»), але з того, що маю, з того, що доробився, як колись про це просив сам Господь, встановлюючи закон про десятину, про яку зараз багато не хочуть чути ані згадувати.

Є такі слова у Святому Письмі: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють» (Мт 7,7-8). І я також ходжу, прошу, шукаю, пропоную – зробити добру справу. Є багато нагод у житті творити добрі справи – всі не можуть допомагати всім та брати участь у всіх благодійних проектах, але кожен має нагоду вибрати собі певну нагоду і творити добро. Я особисто звертаюся як до приватних осіб, підприємств-організацій, так і до державної влади, а вже кожен вирішує допомагати чи ні.

ЧОГО ЦЕРКВА НІЧОГО НЕ РОБИТЬ?

Можна неодноразово почути і такі закиди: чого Церква нічого не робить? Тому, відповіддю на це і є наш парафіяльний проект, яким ми, як Церква, як парафіяльна спільнота стараємося реально показати, що Церква робить і робить багато, просто наші засоби масової інформації часто схильні показати негативи, а позитивів немовби і не помічають. Коли йдеться про будівництво храмів, то можна почути критику зі сторони деяких людей, чому, мовляв, Церква не будує шкіл чи садочків, а коли будує, то тих людей вже немає, і вони про це не пишуть і тим більше, не допомагають. Тому, це правда, що ми, як церковна спільнота, повинні старатися робити більше добрих справ, але також правдою є те, що Церква робила, робить і буде робити багато добрих справ, бо Церква – це люди.

МОЄЮ СИЛОЮ Є ГОСПОДЬ, А СТИМУЛОМ НАШІ ПАРАФІЯНИ

Труднощі у будь-якій добрій справі є завжди. Знеохоти та спокуси не трудитися, «заспокоїтися» у комфорті, залишити розвиток тої чи іншої справи і не починати нічого нового – це все найбільш поширені хвороби сучасної людини, в тому числі і духовенства. І я також маю і спокуси і прояви лінивства, але силу мені дає Господь,  а стимулом творити щось нового і корисного є наші вірні, наші парафіяни і прихожани. Сама людина, без Бога і без ближніх абсолютно нічого не може зробити, хіба що грішити. Але Господь дає мені унікальну можливість і здатність творити щось доброго, і я дякую Богові за цю довіру і прошу щоб мене тримав біля Себе на цій дорозі. Наші вірні брати і сестри є стимулом і підтримкою для мене у всіх цих справах і я вдячний їм за їхню терпеливість до мене, за те, що мене підтримують і надихають, за те, що довіряють мені, а я з мого боку стараюся бути чесним з кожною «копійчиною». Участь наших парафіян у всіх акціях – це їхня готовність допомагати – одні дарують каву, чай, мед, а інші їх купують і зібрані гроші йдуть на будівництво садочку. Наприклад, у жовтні ми проводили «Парафіяльний ярмарок» і ми зібрали близько 70 тис. гривень на садочок. У листопаді на святкування мого дня народження прийшло багато наших парафіян, знайомих, друзів і всі подаровані кошти – близько 100 тис. гривень я скерував на садочок. Тому, коли люди приїжджають і дають пожертву на садочок – для мене це особливий знак – це Господь рухає їхні серця і вкладає у їхні душі бажання творити добро і ділитися з ближніми тим, що мають. Поки живемо – творімо добро!

о. Йосафат Бойко, ВС

Читайте також: Як у Франківську відзначатимуть ювілейний фестиваль "Коляда на Майзлях". ПРОГРАМА

Перегляди 616 разів

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Читайте нас в соціальних мережах

Сторінка Франківчанни в FACEBOOK

ФК “Прикарпаття” програв португальській команді “Брага” з рахунком 1:2. ФОТО Як себе вели фанати на матчі "Прикарпаття" з португальською "Брагою". ФОТО Уряд затвердив порядок перевірки субсидій та соціальних виплат Автобус сполученням Івано-Франківськ – Мукачево перекинувся на крутому повороті. ФОТО На Франківщині смертність перевищує народжуваність У Франківську відкрили анотаційну дошку засновнику Крайової управи Братства ОУН-УПА Карпатського краю. ФОТО В Івано-Франківську збили жінку на вулиці Довженка. ФОТО Незареєстрована зброя та боєприпаси – це підстава для відкриття кримінального провадження. ФОТО На Прикарпатті зібрали 32 “Валізи у майбутнє” для випускників інтернатів і вже завтра повезуть їх у школи. ФОТО В Івано-Франківську урочисто відкрили пам’ятник Герою України. ФОТО Цьогоріч рекордна кількість франківських школярів писала ЗНО з української мови В Івано-Франківську трапилася ДТП: є потерпілий. ФОТО На Прикарпатті проводиться профілактична операція під умовною назвою "Нерест". ФОТО Стали відомі переможці “Бюджету участі” в Івано-Франківську. ФОТО Тенісні столи, нові вікна та дитмайданчик - Віктор Шевченко відвідав Рогатинщину У Франківську розшукують свідків ДТП на Вовчинецькій Град, гроза та посилення вітру: на Франківщині знову передають штормове попередження Прикарпатка виграла мільйон у лотерею та провела вікенд в стилі “Рожевої пані”. ВІДЕО На Франківщині пішохід потрапив під колеса автомобіля і загинув. ФОТО Португальські футболісти тренуються перед матчем на стадіоні "Рух". ФОТО