Брати Капранови: «Через наше весілля в місті відмінили всі інші»

Вівторок, 16 грудня 2014 14:57
Відомі письменники Брати Капранови завжди разом. Вони настільки тісно пов’язані між собою, що навіть одружилися на близнючках.

 

Про знайомство із дівчатами, які тоді полонили їхні серця, і з якими одружилися у 1988 році, Віталій та Дмитро розповідають не надто охоче:
- Це було 25 років тому, і побоюємося, що наш досвід нікого нічому не навчить, навіть не буде абстрактно корисним. За цей час світ навкруги нас змінився докорінно. Тоді ми ходили гуляти містом, на пляж, розповідали про місцеві особливості - пам'ятки, цікаві події, каталися на човниках, купалися. Потім листувалися і слали одне одному фотографії. Ходили на переговорний пункт, щоб поговорити з іншим містом, а у нас там працював однокласник, так що можна було по блату говорити безкоштовно. Хіба це можна повторити? І хіба сучасна молодь зрозуміє, про що взагалі йдеться? Ми обмінювалися посмішками, вони - смайликами. Це не краще і не гірше, це - інше.

- Як ви закохували дівчат в себе, чим підкорювали?
- Коли тобі двадцять, а дівчині сімнадцять, все робиться само по собі. Життя тоді струменить з тебе, як енергія з реактора. Кожне слово має три-чотири змісти, кожна дія стає значущою. Жінки закохуються дуже легко, чоловікам нічого не треба робити - лише дати таку можливість. Оце вже вічна істина, незалежна від розвитку комунікацій.

А от про саме весілля у Братів Капранових спогадів значно більше:

- Наш Очаків - місто маленьке, тому коли довідалися, що ми будемо одружуватися, одразу відмінили усі весілля того дня. Бо близнюки з близнючками - така подія затьмарить будь-яку іншу. Тому цього дня в місті було одне весілля. Коли ми вийшли з РАГСу - навкруги був натовп, як у Білому Домі на галявині. Ну а, власне, весілля було звичайним очаківським, тільки молодих було дві пари. На столі стояли велетенські гільця - у нас обмотують тістом гілки дерева і запікають, потім ставлять на коровай, так що виходить справжнє дерево. От ми за тими деревами і сиділи. Спекотно було неймовірно, горілка гостей не брала, а часи були дефіцитні - добре, що батьки працювали в лікарні, то мали доступ до стратегічних запасів спирту. Ми тоді працювали у спортивній школі, то колеги-тренери забезпечували традиційні розваги – вивезли тещу з тестем в кручі і викинули, бо в нас так заведено, коли віддають останню доньку.
Вкрали молодих, але грошей з нас не вимагали, бо ми були такі самі голодранці, як і всі. Замість цього ми забрали в музик інструменти і співали. Так що це був по суті перший музичний гонорар для нас - дві наречені. Людей було не так, щоб багато, але і не мало - під дві сотні. Обійшлося без бійки, хоч і гуляли два дні, на другий день потрошку пересунулися на пляж, бо в залі була задуха. Одним словом, все як годиться.

- Що відчували ви, коли почали народжуватися ваші діти – чи допомагали одне одному?
- Народження дитини кожного разу щось новеньке. Бо народжуються завжди нові діти - то хлопчик, то дівчинка, то Андрій, то Дмитро, то Оксана. Чоловіки сприймають дітей інакше, ніж жінки - випив, і знову до роботи. Звісно, жінки були дуже молоді, коли родили перших, то довелося їх вчити і сповивати, і правильно годувати - батьки у нас лікарі, тому ми все це вміли і знали. Ну а коли навчилися самі - ми навіть вночі вже не прокидалися. У кожного своя робота, своя відповідальність. Принаймні, так має бути. У нас роботи завжди вистачало, відповідальності теж, тому ми охоче нею ділилися.

Зараз діти Братів повиростали, дружини займаються туристичним бізнесом, зокрема цікавляться такою екзотичною країною як Японія.
- Там більше творчості, ніж у стандартних Єгипто-Туреччинах. Фактично особистий підбір турів, складання програм. Японія - дуже цікава країна, але для більшості українців вона асоціюється виключно з Соні і суші. Ми навіть визначення вигадали: "Японія - це частина суші, оточена водою". От і доводиться фактично відкривати нову країну, історія якої налічує тисячоліття.
До нашої діяльності дружини звикли. Терплять усі складнощі – те, що ми вдома рідко, те, що знімальні групи приїздять, те, що гроші – не головне. Словом, ми вже стільки років живемо, що притерпілися.

Текст: Ольга Терещук

Джерело: «Пара молода»

Перегляди 3456 разів

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Читайте нас в соціальних мережах

Сторінка Франківчанни в FACEBOOK

В Івано-Франківську муніципали затримали двох нетверезих хуліганів. ФОТО У Івано-Франківській ЦМКЛ не прийматимуть планових хворих до кінця карантину Фахівці визначили, яка річка найчистіша на Прикарпатті "Стоп реванш": протестувальники прийшли під будинок Зеленського Сьогодні в останню путь провели відомого політика Анатолія Матвієнка. ФОТО У Карпатах випав сніг. ФОТО На 46% менше: на Прикарпатті впали продажі нових автомобілів У Коломиї жителі, які взялися ремонтувати дах будинку, без газу залишили 220 осіб В Івано-Франківську вшанували пам’ять першого голови ОУН На Прикарпатті ветеран війни виготовляє палети з відходів деревини На Прикарпатті за добу підтвердили 3 випадки коронавірусу На Франківщині горіли житлові будинки та суха трава Окупанти 11 разів порушили "тишу", один захисник отримав поранення Грози та град: прикарпатців попереджають про погіршення погоди У Києві знайшли застреленим народного депутата На Косівщині троє людей одужали після коронавірусу Пенсіонери старші 75 років щомісяця зможуть отримувати надбавки до пенсії Дзвін Пам’яті пролунав на Франківщині за загиблим військовим Біля Верхньоторецького снайпер поранив українського військового Збив і залишив помирати: у Франківську волонтери збирають гроші для порятунку собаки. ФОТО