Брати Капранови: «Через наше весілля в місті відмінили всі інші»

Вівторок, 16 грудня 2014 14:57
Відомі письменники Брати Капранови завжди разом. Вони настільки тісно пов’язані між собою, що навіть одружилися на близнючках.

 

Про знайомство із дівчатами, які тоді полонили їхні серця, і з якими одружилися у 1988 році, Віталій та Дмитро розповідають не надто охоче:
- Це було 25 років тому, і побоюємося, що наш досвід нікого нічому не навчить, навіть не буде абстрактно корисним. За цей час світ навкруги нас змінився докорінно. Тоді ми ходили гуляти містом, на пляж, розповідали про місцеві особливості - пам'ятки, цікаві події, каталися на човниках, купалися. Потім листувалися і слали одне одному фотографії. Ходили на переговорний пункт, щоб поговорити з іншим містом, а у нас там працював однокласник, так що можна було по блату говорити безкоштовно. Хіба це можна повторити? І хіба сучасна молодь зрозуміє, про що взагалі йдеться? Ми обмінювалися посмішками, вони - смайликами. Це не краще і не гірше, це - інше.

- Як ви закохували дівчат в себе, чим підкорювали?
- Коли тобі двадцять, а дівчині сімнадцять, все робиться само по собі. Життя тоді струменить з тебе, як енергія з реактора. Кожне слово має три-чотири змісти, кожна дія стає значущою. Жінки закохуються дуже легко, чоловікам нічого не треба робити - лише дати таку можливість. Оце вже вічна істина, незалежна від розвитку комунікацій.

А от про саме весілля у Братів Капранових спогадів значно більше:

- Наш Очаків - місто маленьке, тому коли довідалися, що ми будемо одружуватися, одразу відмінили усі весілля того дня. Бо близнюки з близнючками - така подія затьмарить будь-яку іншу. Тому цього дня в місті було одне весілля. Коли ми вийшли з РАГСу - навкруги був натовп, як у Білому Домі на галявині. Ну а, власне, весілля було звичайним очаківським, тільки молодих було дві пари. На столі стояли велетенські гільця - у нас обмотують тістом гілки дерева і запікають, потім ставлять на коровай, так що виходить справжнє дерево. От ми за тими деревами і сиділи. Спекотно було неймовірно, горілка гостей не брала, а часи були дефіцитні - добре, що батьки працювали в лікарні, то мали доступ до стратегічних запасів спирту. Ми тоді працювали у спортивній школі, то колеги-тренери забезпечували традиційні розваги – вивезли тещу з тестем в кручі і викинули, бо в нас так заведено, коли віддають останню доньку.
Вкрали молодих, але грошей з нас не вимагали, бо ми були такі самі голодранці, як і всі. Замість цього ми забрали в музик інструменти і співали. Так що це був по суті перший музичний гонорар для нас - дві наречені. Людей було не так, щоб багато, але і не мало - під дві сотні. Обійшлося без бійки, хоч і гуляли два дні, на другий день потрошку пересунулися на пляж, бо в залі була задуха. Одним словом, все як годиться.

- Що відчували ви, коли почали народжуватися ваші діти – чи допомагали одне одному?
- Народження дитини кожного разу щось новеньке. Бо народжуються завжди нові діти - то хлопчик, то дівчинка, то Андрій, то Дмитро, то Оксана. Чоловіки сприймають дітей інакше, ніж жінки - випив, і знову до роботи. Звісно, жінки були дуже молоді, коли родили перших, то довелося їх вчити і сповивати, і правильно годувати - батьки у нас лікарі, тому ми все це вміли і знали. Ну а коли навчилися самі - ми навіть вночі вже не прокидалися. У кожного своя робота, своя відповідальність. Принаймні, так має бути. У нас роботи завжди вистачало, відповідальності теж, тому ми охоче нею ділилися.

Зараз діти Братів повиростали, дружини займаються туристичним бізнесом, зокрема цікавляться такою екзотичною країною як Японія.
- Там більше творчості, ніж у стандартних Єгипто-Туреччинах. Фактично особистий підбір турів, складання програм. Японія - дуже цікава країна, але для більшості українців вона асоціюється виключно з Соні і суші. Ми навіть визначення вигадали: "Японія - це частина суші, оточена водою". От і доводиться фактично відкривати нову країну, історія якої налічує тисячоліття.
До нашої діяльності дружини звикли. Терплять усі складнощі – те, що ми вдома рідко, те, що знімальні групи приїздять, те, що гроші – не головне. Словом, ми вже стільки років живемо, що притерпілися.

Текст: Ольга Терещук

Джерело: «Пара молода»

Перегляди 3349 разів

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Читайте нас в соціальних мережах

Сторінка Франківчанни в FACEBOOK

Родичі породіллі, яка померла у франківському пологовому, підозрюють лікарів у недбальстві В Івано-Франківську урочисто завершили байкерський сезон. ФОТО/ВІДЕО Міський голова привітав почесного громадянина Франківська з Днем народження. ФОТО "Прикарпаття" на виїзді зіграло в нічию з "Черкащиною" В Івано-Франківську власники найкращих літників отримали відзнаки. ФОТО Франківчани долучилися до ініціативи Папи Франциска "Мільйон дітей моляться вервицю". ФОТО У Ямницькій ОТГ для школярів влаштували Малі олімпійські ігри. ФОТО У мережі з'явилися світлини Бурштинського водосховища з висоти пташиного польоту. ФОТО В Івано-Франківську проходить чемпіонат України зі спортивної ходьби. ФОТО Прикарпатські рятувальники знову гасять пожежі залишків сухої трави і сміття. ФОТО У Франківську на вулиці Мазепи наносять розмітку холодним пластиком. ФОТО В Івано-Франківську поліцейські виявили у водія наркотики. ФОТО Прикарпатські рятувальники цілу ніч розшукували у лісі жінку, яка заблукала На Прикарпатті набирають працівників у Службу судової охорони На Долинщині можуть майже вдвічі підняти тариф на воду За чотири метри від руїни: франківка просить у мера допомоги На Прикарпатті тривають роботи з відновлення дамб після травневих паводків. ФОТО “Потенціал та ідеї цих жінок вражають”, – Марцінків про проєкт для підприємниць Спецоперація “Мігрант”: на Прикарпатті поліцейські перевірятимуть іноземців Малий бізнес Прикарпаття сплатив до місцевих бюджетів понад 517 мільйонів гривень єдиного податку