Містичні місця Карпат

Середа, 17 травня 2017 18:07
Існує безліч легенд у Карпатах, пов'язаних з містикою, духами, людською жорстокістю, дивовижними явищами і подіями, які неможливо пояснити

 

Чорні карпатські ночі, природні явища, перипетії історії, старі руїни народили чимало легенд, від яких пробігає мороз по шкірі, а цікавість штовхає пакувати рюкзаки і побачити ці загадкові місця. Гори, містика і людські перекази пов’язані дуже тісно, тому загадкових історій про гірські місцини (як у дикій природі, так і в обжитих поселеннях) є чимало. Направду, людська фантазія не має меж. Про це пишуть Франківчани з посиланням на DepoЗакарпаття.

Для того, щоб трохи “полоскотати нерви” та відчути енергію загадковості, варто приїхати у західні регіони України: Закарпаття і Прикарпаття мають що показати і розказати любителям гострих відчуттів.

Чого тільки варті оповідки про мольфарів. Так, на Гуцульщині, як запевняють місцеві мешканці, живуть справжнісінькі ворожки і чаклуни, на чию магічну допомогу може розраховувати кожен. Їх називають ворожбитами, відунами, віщунами, цілителями, відьмарами, чарівниками, примівниками, кудесниками, планетниками, мольфарами. У давнину гуцули називали мольфарів “земними богами”. Вони відомі як заклинателі небес.

Довгий час про мольфарів говорили мало, а почали після виходу повісті Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків” у 1911 році. У 1964 році вийшов вже однойменний фільм за книгою. У ній розповідалося про цілителів гуцульського краю, які розганяють хмари руками, викликають грім, вміють говорити з тваринами і більше того – літають.

Селяться карпатські чарівники переважно на околицях сіл, у високогір’ї, де їх ніхто не знав і не бачив. Доводиться долати чималі дистанції, аби доступитися до відлюдника. Кожен, хто пройшов таку подорож, вже заслужив, щоб поважний старець вислухав його, дав пораду.

На Верховинщині відкрили перший в Україні Музей гуцульської магії. Усі представлені експонати – справжні. Їх передали родичі уже покійних мольфарів. Це знаряддя праці, їхні посібники та навіть зілля.

Справжнім осередком містики у Карпатах є Чорногірський хребет. Стільки оповідок і переказів, як про ці місцевості, нема про жожне з інших місць. Для гуцулів Чорногора є місцем зосередження сакральних сил – світлих і чорних.

З утвердженням християнства стародавні боги набули ознак нечистої сили, демонів. За численними легендами, вони живуть на Чорногорі. Саме тут народні герої вбивають нечисту силу, змія, страховисько. Олекса Довбуш на полонині Гаджині біля Кедруватого вбив Біса, Арідника. Головатий біля Гутин-Томнатик знищив Біду, біля Петроса діти вбили Страхопуда, на горі Смотрич святий Юрій здолав змія-смока.

За легендами, Чорногора – центр світу, звідки розійшлися народи на всі чотири сторони. У підземеллях гори Шпиці живе Дідо Первовічний, який біля живої ватри читає книгу правіку про минуле й майбутнє. Він стереже Ґарґона, прикутого дев’ятьма залізними ланцами до скелі. Тут є хвіртка на той світ, у рай, в пекло. А ще у цих місцинах зберігаються незліченні скарби.

Одним із найзагадковіших місць Чорногірського хребта є озеро Несамовите. Вже сама назва є красномовною. На схилі гори Туркул, однієї з вершин хребта, на висоті майже 1 750 метрів, дощі, талий сніг та підземні води утворили невелике озеро. Гуцули з навколишніх гірських сіл назива­ють його Несамовитим.

Кажуть, що у чашеподібному льодовиковому цирку, на дні якого застигло синє дзеркало Несамовитого, народжуються гради, грози і сильні вітри, котрі налітають на сусідні поля і пасовиська, б’ють дахи в Дземброні і Кривопіллі, збивають з ніг мандрівників, прино­сять на розігріту літньою спекою землю цупкий холод потойбіччя.

Саме туди, за повір’ями горян, після смерті мандрували душі грішників. Попри невеликі розміри озера (довжина 88 метрів, ширина 45, глибина — півтора метри), воно має свої таємниці. Кажуть, що в центрі Несамовитого є глибинний вирій — Око, яке сполучено з доісторичним підземним морем, котре нібито, все ще існує у базальтовому серці Карпатських гір. Гуцули мають оповідки про перстні, котрі були ненавмисно втоплені у колодязях за десятки кілометрів від озера, а потім знайшлися на його кам’яних берегах.

А вже ближче до цивілізації, зовсім поруч з Івано-Франківськом, можна побувати у місцині, де колись мешкали велетні. Вовчинецьку гору сучасники називають “Івано-франківський Голівуд”. Але з давніх часів її називали – Бійна гора. Таку назву вона має нібито через страшний бій між козаками і польськими загонами Потоцького.

Про гору ходять чимало легенд. Одна з них про велетнів, які тут жили. Вони хотіли дістати до Бога і за це їх затопили. Після цього територію захопили біси, а коли їх прогнали, на горі постав монастир. Але й монахи впали у гріх, і за це монастир пішов глибоко під землю. На Івана тут чути дзвони й співи гріховних монахів.

Також люди вірять, що вночі по горі ходить нечисть. Наприклад, вуж з людською головою, крилата змія і таємничий чорний пес.

А от прихильникам історій про інтриги, князів, підступні вбивства, привидів і страшні тортури варто їхати на Закарпаття, у будь-який замок. Тут кожна фортеця має такі неймовірні легенди, які вистачило б не на один сценарій хорорів. До прикладу – Середнянський замок. Він не такий популярний, як Ужгородський чи Мукачівський, проте “крові” тут вистачає. Зараз від Середнянського замку залишились лише руїни.

Місцеві розповідають, як ще кілька років тому на стінних каменях проглядались барельєфи із зображенням Медузи Горгони і, як би це дивно не було, Ісуса Христа.

Історики сходяться на думці, що середнянську пам’ятку збудували ченці з Ордену тамплієрів. Саме з цим орденом пов’язані свідчення про зв’язок Граалю та Середнянського замку. Мовляв, Чашу, що була зроблена зі смарагду корони архангела Люцифера, колись заховали саме у стінах цієї фортеці.

Ще є історія про Іштвана Добо. Через наклеп цей воєвода був засуджений на довге ув’язнення. Після смерті його тіло було поховане в одному місці (у родовому маєтку в с. Доборуське), а серце — окремо у землі Середнянського замку. Також є легенда про прекрасну панночку, котра тут колись мешкала. Дівчина не змогла врятуватися від вбивці-батька, який замуровував людей у замкових підземеллях. А ще закарпатці донині оповідають, що якісь підземні ходи поєднували цілих чотири замки Закарпаття – Ужгородський, Невицький, Середнянський й Мукачівський. Словом, багатенько містики про один замок. А таких фортець на Закарпатті – чимало.

І ще одна неймовірна історія, яка навряд чи колись матиме хоча б мінімальне підтвердження – про поховання гунського вождя Атілли. Якщо гуни і хотіли знайти найтаємничіше місце для поховання свого вождя, то Закарпаття підходило ідеально. За переказами, його поховали у свинцевій, потім у срібній, потім у золотій труні. Для цього перегородили річку Тису, пустили її в поля, на дні викопали яму, туди поклали труну і знову пустили ріку в своє русло.

Після цього ті, хто його ховав, були вбиті іншими гунами, які не знали, де похований великий вождь, а потім були розстріляні з луків і ті, що вбивали, щоб не було випадковостей і ніхто ніколи не дізнався, де похований страх Божий – Атілла. Справа в тому, що в той час тільки на території Закарпаття було можливо перекрити русло Тиси. За легендою, якщо розкопати цю могилу і звільнити Атіллу, то розпочнуться глобальні катаклізми та війни.

Перегляди 73 разів

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Читайте нас в соціальних мережах

Сторінка Франківчанни в FACEBOOK