За дев’ять місяців до місцевих виборів, які згідно з Конституцією, якщо не виникне якоїсь законотворчої самодіяльності, мають відбутися в останню неділю жовтня 2015 року, цим питанням вагітніють «всі»: різні конкуруючі між собою політичні та бізнес-еліти (яким важливо, аби ключ від міста, а відповідно до його ресурсів, опинився в руках когось із близьких і зрозумілих), громадські активісти (які знають все – загалом і зокрема, що і як правильно робити) і навіть ті, кому в принципі байдуже, хто забезпечуватиме їхній комфорт проживання у європейському місті.
В експертному середовищі робляться ставки. Серед ймовірних претендентів, незалежно від рейтингів і впізнаваності, в алфавітній послідовності називають прізвища: Анушкевичус Віктор, Бубен Олександр, Кукурудз Ростислав, Лесюк Богдан, Марцінків Руслан, Палійчук Микола, Соловей Юрій, Прокопів Ігор, Фітель Зіновій, Шевченко Олександр, Шкутяк Зіновій і Петро… Це, так би мовити, перший ешелон, в якому, втім, за певної ситуації, названі достойники можуть також відіграти роль «технічних» для найбільш «прохідних». В другому ешелоні – суто технічні претенденти з касти політичних шоу-менів, які балотуються (як вони самі зізнаються «не для ЗМІ») для «стьобу» і «мочилова». Зараз про них говорити не будемо. Самі скажуть – і про себе, і від себе. Загалом претендентів, очевидно, буде багато. Хоч не виключений і варіант домовленостей під когось з узгоджених. Тут важливо, за яким законодавством відбудуться вибори міських голів обласних центрів: як раніше – в один тур, чи у два – як планується…
Зараз мова про найпотенційніших, які офіційно ще не заявили про своє балотування, але по-легко (хто прямо, хто опосередковано) «пробують» електорат.
Вовка боятися – в ліс не ходити…
Віктор Анушкевичус. Чинний міський голова вже двічі підкоряв чи то серця, чи то уми іванофранківців. У 2006 році він впевнено переміг на виборах, залишивши позаду Олександра Сича та Олега Синютку, яких підтримував (одного негласно, другого гласно) тодішній міський голова Зіновій Шкутяк. Протеже впливового та далекоглядного Зіновія Васильовича, який переходив на роботу в парламент, зазнали розгромної поразки. Втома містян від двох каденцій «команди Шкутяка» (хоч і зроблено позитивного було чимало) та нове гасло «Європейському місту – європейські дороги» вкупі з іншими «солодкими цяцянками» принесли Віктору Анушкевичусу понад 50% голосів виборців.
Під час мерських перегонів у 2010-му році Віктор Андрюсович переконував мешканців міста, що для виконання передвиборчих обіцянок чотирьох років мало. Містяни повірили вдруге. Під гаслом «Продовжимо розпочате» він переміг свого тоді основного опонента Юрія Солов’я. Хоч переможний відсоток і розрив між опонентами уже був далеко не такий переконливий, як у 2006 році.
Чи змагатиметься Віктор Анушкевичус за посаду міського голови втретє? Балотуючись на дочасних виборах до парламенту у травні, на одній із зустрічей з виборцями Віктор Андрюсович повідомив, що на третій термін претендувати не буде. Напевне, так би воно і було, якби не одне але…
Як зараз працює система місцевого самоврядування? Гроші збирають до Києва, а потім розподіляють. Натомість усі громади стоять із простягнутою рукою. Потім ще й на все потрібно отримувати дозволи… А останні два роки показали, що навіть наявність грошей на рахунку не дає змоги щось вирішити. Казначейство не пропускає. За таких обставин та ще й не маючи впродовж двох каденцій своєї більшості в міській раді, Віктор Анушкевичус (що б не говорили опоненти) зробив, мабуть, все, що міг. Інший на його місці, як визнають навіть недоброзичливці, давно б зламався.
Та чому б не виконати обіцянки за нових умов – децентралізації? І якою б та децентралізація наразі викривленою не була, все ж це залізний аргумент для впевненого і наполегливого Віктора Андрюсовича, аби вийти до громади з програмою, чому він балотується втретє. Шанси на перемогу – очевидні. Особливо, якщо вибори відбудуться в один тур і кандидатів різних кольорів і мастей буде з десяток. Стабільний електорат в чинного міського голови є. Але чи достатньо для перемоги отого «стабільного електорату»?.. Ні! У грі під назвою «вибори міського голови» неабияке значення має прихильність зірок. В тому числі – політичних. На думку аналітиків, під час останніх парламентських виборів Віктор Анушкевичус, який цього разу не балотувався, вчинив помилку, коли публічно розставив акценти щодо кандидатів у народні депутати: засудив Олександра Шевченка і закликав голосувати за Петра Шкутяка. Цим неабияк розізлив потужного і впливового ставленика бізнес-групи Приват, який, заклеймувавши нинішню міську владу «корупційною гідрою», зробить все, аби вибити ключ від міста з рук нинішнього його володаря.
Втім, вовка боятися – в ліс не ходити. Віктор Андрюсович (60 відсотків проти 40) – піде. Для цього йому конче потрібно заручитися підтримкою якоїсь рейтингової партії. Наразі ж бачимо: всі рейтингові – зайняті. В кишені міського голови десь завалялася Українська народна партія… Висунутися від неї, звісно, можна, однак розраховувати на результат – навряд. Отже, потрібно шукати союзників і перш за все серед вчорашніх опонентів. Ймовірно, підтримуючи Петра Шкутяка на парламентських виборах, це був перший місток Віктора Анушкевичуса до порозуміння з середовищем екс-міського голови Зіновія Шкутяка (батька Петра). Надіятися, що Шкутяки купляться на згаданий жест Віктора Андрюсовича і в перегонах зроблять ставку на Анушкевичуса, не доводиться. Голова це, мабуть, розуміє. Але ж потрібно шукати і шляхи для відступу. І якщо й передавати владу, то знати кому. Знати, як та влада відгукнеться попередникам. Колись таким попередником для Віктора Анушкевичуса був Зіновій Шкутяк…
Одна дорога
За нинішніх розкладів, найнадійнішим союзником чинного міського голови може бути найбільша фракція нинішньої міської ради – ВО «Свобода». Як це парадоксально не виглядає з огляду на історію їхніх стосунків.
Щодо самої «Свободи», то її потенційний висуванець екс-нардеп Руслан Марцінків уже цілком на старті кампанії. Численні біл-борди по місту з його зосередженим ликом, широко висвітлювана у ЗМІ діяльність на новій посаді директора Центру розвитку Івано-Франківська практично не залишають сумнівів у його намірах поборотися за ключі від міста.
Незважаючи на стрімкий старт, Руслан Марцінків зацікавлений у проведенні виборів саме восени, а не навесні, як заявляли про наміри «проведення дочасних» переможці парламентських виборів. До того часу «є надія», що парламентські партії «накосячать» і їхній рейтинг як виріс, так і впаде. Розчарованих та знову навернених і має намір збирати під свої стяги Руслан Марцінків, не забуваючи приправляти дійство улюбленими фразами на кшталт «геть олігархів». Стратегія може виявитися досить результативною, враховуючи те, що «Свобода», хоч і програла парламентські вибори, у Франківську залишилася правлячою партією. Тож усі добрі справи партійців автоматично поширюватимуться і на Марцінківа, по краплі підживлюючи його рейтинг. Та й сам політик, за бажання, здатен агітувати за себе активніше десяти інших кандидатів разом взятих. Від двору до двору, від дверей до дверей, якщо треба – з мегафоном, якщо знадобиться – з кувалдою. Ефектно? І ефективно! Мінус кандидата, на якому гратимуть конкуренти, його реноме суто політика, без досвіду роботи на господарській чи управлінській посаді. Втім, беззаперечний факт – після праці у стінах Верховної Ради України екс-секретар міської ради суттєво виріс. Тепер Руслан Романович здатний не лише визнавати і виправляти свої помилки (без мегафона), а й має чіткий план, що і як робити.
Зрозуміло, його план – це програма фракції ВО «Свобода» в міській раді. За час, що залишився до виборів, необхідно показати результат господарників. Найефективніше – ремонт доріг (кожен побачить – і водій, і пасажир). Так, у поточному році заплановано завершити капітальний ремонт вулиць, розпочатий у 2014 році. А це – Гурика, Сагайдачного, Деповської, Манюха, Йосипа Сліпого, Хіміків, Целевича, Гарбарської. Планується також капітальний ремонт вулиці Галицької, на ділянці від Василіянок до Целевича. Нове покриття дістануть – Хмельницького, Кармелюка, Ленкавського, Мазепи, Вагилевича, Шпитальна, Академіка Сахарова, Репіна, Менделєєва.
Все це добре. Однак поруч з дифірамбами про позитив не уникнути й відповідальності за промахи. А вони завжди були, є і будуть, хто б не ходив у високому титулі ВЛАДА. Опоненти вже приготували заготовки. Якщо відремонтовані дороги гратимуть «за», то критика про походження асфальту роститиме хробака недовіри…
І тут кандидат від правлячої партії Руслан Марцінків і чинний міський голова Віктор Анушкевичус, скільки б не перетягували ковдру позитиву на себе і не перекладали невдачі з голови на голову, приречені об’єднатися. Електорат у них практично один. Звідси можна зробити висновок, що за ходом виборчої кампанії і розстановки політичних зірок як перший, так і другий може стати «технічним» один для другого.
За яких обставин технічним кандидатом може стати Руслан Марцінків? Якщо Віктор Андрюсович матиме на той час вищий рейтинг. Тоді завдання Руслана Романовича «мочити» на чому світ стоїть олігархічних опонентів, мовляв, рвуться до влади, аби розікрасти останнє, приміром стратегічні для міста об’єкти – водоканал і теплокомуненерго, поставивши містян на приватний лічильник…
За яких обставин технічним кандидатом може стати Віктор Анушкевичус? Знову ж таки, якщо рейтинг… Якщо рейтинг Руслана Марцінківа буде вищим. І якщо геополітична ситуація в країні говоритиме про те, що новим міським головою має стати націоналіст.
Скажете: але ж «Свободу» не впустили до парламенту?! Так. Але цілком очевидно, що її роль у геополітичних розкладах ще далеко не вичерпана. Тепер це потужна радикальна позапарламентська партія, якій може належати виконати нову місію. Згадаймо післяпарламентські заворушення на Вінниччині у вотчині Президента Петра Порошенка, коли голову тамтешньої обласної організації ВО «Свобода» оголосили «народним губернатором». За дев’ять місяців до місцевих виборів політична карта в країні може переформатуватися, а одвічне питання українців «куди вступати?» залишиться там, де і було. Прихід до влади націоналіста у тому ж європейському Івано-Франківську, чим не запобіжник для інтеграції з ЄС?
Почути правду і «тільки правду»
…Не можна також виключати небалотування Віктора Анушкевичуса. Якщо карта ляже саме так, то таким, хто найбільше асоціюється з чинним міським головою і може представляти його команду, є перший заступник Зіновій Фітель. Ось лише розраховувати на «Свободу» в такому разі майже не доводиться. Якась аж надто чорна кішка пробігла між ними. Тому союз можливий хіба за участі якоїсь третьої сторони.
В своєму поході у перший кабінет міста Зіновію Ігоровичу, як колишньому будівельнику за фахом, попутниками є представники будівельної галузі. Саме через Зіновія Фітеля варто очікувати порозуміння з командою Зіновія і Петра Шкутяків. У першій каденції Віктора Анушкевичуса не хто інший, а Зіновій Шкутяк делегував у перші заступники міського голови Зіновія Ігоровича – свого однопартійця-«рухівця» з «Нашої України». Втім, здається, сам Зіновій Фітель не горить бажанням довідатися про себе більше, ніж сам про себе знає. Адже вибори – це така нагода, коли чуєш правду і «тільки правду».
Двічі в одну річку…
Кого ж безпосередньо виставить на вибори команда Шкутяків? Виглядає на те, що екс-міський голова, авторитетний Зіновій Шкутяк тепер всі свої акції вкладає в сина. Після минулих парламентських виборів Шкутяка молодшого – Петра – в експертному середовищі одразу зарахували до когорти потенційних кандидатів на міського голову.
На перегонах до ВРУ він балотувався на окрузі з центром в Івано-Франківську і прийшов другим після Олександра Шевченка. Розрив між кандидатами був меншим, ніж очікувалося. Слава головного конкурента важковаговикові Шевченку додала Шкутяку «балів». Після програшу Петро Зіновійович офіційно заявив, що лаштується на місцеві вибори. Але чи ітиме на мера, ще не знає. «Я не можу зараз сказати щодо свого кандидування на посаду міського голови. Сьогодні я не маю відповіді на це питання», – сказав він у грудні допитливим журналістам. Однак, якщо пригадати інтригуючий анонс-запрошення на ту прес-конференцію з певним підтекстом, то можна зробити висновок, що Петро піде…
На парламентських виборах успіх його кампанії багато в чому зумовила репутація добровольця АТО, який був поранений, імідж «хорошого хлопця», який «любить своє місто», підтримка багатьох людей культури. Чи вдасться зіграти на цьому і у мерській кампанії – питання. Із господарником Петро Шкутяк асоціюється хіба що як екс-в.о. директора КП «ЄРЦ». В інтерпретації опонентів цей факт може бути використаний і, навпаки, проти нього.
Що може підкинути у багаття виборчої кампанії Петра Зіновійовича кілька дровин рейтингу, то це підтримка партії «Воля» і її впливового лідера нардепа Юрія Дерев’янка. На виборах до ВР Шкутяк ішов самовисуванцем, заручившись лише підтримкою його партійного бренду. На мерських змаганнях він може бути її прямим висуванцем.
Чи варто очікувати тотального зняття на користь Петра Шкутяка інших кандидатів, як це було на парламентських виборах?.. Навряд. Двічі в одну річку не ввійдеш. Принаймні «Свобода» свого кандидата точно не зніме і тепер радше очікуватиме такого кроку з боку Петра Зіновійовича. Серед союзників потенційно можемо побачити партію УДАР, яку в області нещодавно очолив кум Петра Шкутяка, народний депутат Юрій Соловей, ну і гіпотетично «Громадянську позицію», міську організацію якої очолює давній соратник Юрія Солов’я, депутат міської ради Володимир Чорноус.
Сам Юрій Соловей, який на мерських виборах 2010 року зайняв друге місце, навряд чи виявить бажання проміняти мандат народного депутата на стерно Івано-Франківська.
«Напевне, буде неправильно, якщо мене люди вибрали в народні депутати, а я через рік піду на вибори міського голови Івано-Франківська, зрадивши очікування людей цих районів», – зазначив наприкінці минулого року в інтерв’ю «Західному кур’єру» Юрій Соловей. Втім, нещодавнє відкриття у місті соціального магазину – фішки останніх всіх виборчих кампаній Юрія Ігоровича – свідчить: свої розклади на Івано-Франківськ політик таки має.
Ймовірно, на старті у тил виборчої кампанії Юрій Соловей зашле свого перевіреного кандидата Володимира Чорноуса, який в результаті може підіграти або тому ж Петру Шкутяку, або комусь із пулу Олександра Шевченка. Варто зазначити, що електорат Юрія Ігоровича і Олександра Леонідовича на «грунті благодійності» практично один.
Я – Шевченко!
Власне, якби місцеві вибори пройшли навесні, їх переможцем, напевно, став би Олександр Шевченко – екс-директор «Буковелю», нині народний депутат від Блоку Петра Порошенка. Шлейф добре профінансованої та уміло реалізованої парламентської кампанії ще досі не вивітрився з Івано-Франківська. А про його мерські амбіції у місті говорять давно. Мовляв, бути нардепом, звичайно, добре. Але нудно. Там політикам, зробленим навіть з найкрутішого тіста, часом доводиться бути лише додатком до казенної карти. Тоді як вдома, та ще й на виборній посаді, розвернутися можна куди ширше.
Сам Олександр Леонідович від разу до разу дає приводи для таких розмов. Недавнє ініціювання створення Інституту розвитку міста, обіцянки незабаром представити свою «франківську команду» багато хто із середовища політикуму сприймає не інакше, як передвиборну «розминку» перед меріадою. Туди ж спрямована і перманентна критика чинної влади міста.
«Якщо буде чесний мер і чесні депутати, то бюджет міста можна буде збільшити на 300-500 млн. грн. в рік., – неодноразово наголошував Шевченко під час парламентської кампанії у жовтні 2014 року. – Можна буде розмовляти із забудовниками про передачу 100 квартир у рік для малозабезпечених і можна кардинально – відсотків на 30-40 – зменшити витрати міста!».
Імовірність його балотування у мери висока. На користь гратиме безліч факторів. Репутація «ефективного менеджера», який зробить із франківська «Буковель», та політика з характером – коли треба і у вухо дасть, як Ляшкові, і за бюджет не проголосує всупереч волі Президента. Ще – майже постійна присутність в інформаційному просторі міста, бренд президентської партії, доступ до центральних каналів і парламентської трибуни. Відремонтована Набережна «на підхваті». Активізувалися розмови і про міський аеропорт, що орендує в області Шевченкова «Скорзонера». Мовляв, повітряні ворота розкривають все ширше, рейсів більшає, туризм стимулюється. Ще один крок в бік європейськості столиці Прикарпаття, якому завдячувати городяни мають знову таки Шевченкові.
Однак пам’ять виборця доволі мінлива. І якщо вибори відбудуться восени, то і електорат потрібно підживлювати все новими й новими інформаційними приводами. Мінус – до осені невідомо, що може очікувати Блок Петра Порошенка. Не виключено, що рейтинг за нинішніх реалій поступово буде опускатися. Не факт, що протримається і діюча коаліція. Та поруч з цим Олександра Шевченка радше потрібно сприймати не як «порошенківця», а як представника групи «Приват» Ігоря Коломойського. Про непрості стосунки Президента і голови Дніпропетровської ОДА вже ходять легенди. Напруга зростає з кожним днем. Наочно бачимо намір Глави держави поставити на місце лідера «Привату». Про це свідчить минулотижневе голосування в парламенті за закон, що знижує кворум, необхідний для зборів акціонерних товариств з 60%+1 акція до 50%+1 акція. Найбільш яскравий приклад підприємства, що підпадає під дію цього закону, якщо він запрацює, – «Укрнафта», де Україна в особі НАК «Нафтогаз України» є власником контрольного пакету акцій компанії. Їй належить 50%+1 акція підприємства. Однак протягом років держава мала проблеми з проведенням загальних зборів акціонерів підприємства, міноритарним власником 42% якого є група «Приват», яка впродовж років фактично одноосібно здійснює керівництво «Укрнафтою». Тепер очікуємо відповіді впливового і непередбачуваного Ігоря Коломойського. Тож хто кого поставить на місце – наразі говорити передчасно.
Тому не будемо відкидати варіант неучасті Олександра Шевченка у мерському забігу. Такий сценарій можливий, скажімо, за умови гострої необхідності зберегти за собою статус парламентаря.
За таких розкладів «Приват» може дістати із засіків та кинути під кулі виборчої стрілянини іншого претендента – Богдана Лесюка – екс-нардепа обласної ради (був у фракції «Наша Україна»), колишнього керівника обласної філії ПриватБанку, а згодом голови правління ПриватБанку Грузії (2009—2013 роки). Інформація про нього, як одного із пошукувачів мерського крісла, уже «виплила» у ЗМІ.
«Вибори міського голови мене цікавлять, як і загалом вибори представницького органу місцевого самоврядування, – зізнався журналістам Богдан Лесюк. – Я на сьогодні можу сказати ствердно, що маю бажання бути депутатом міської, а, можливо, і обласної ради. Я мав можливість працювати депутатом обласної ради перед від’їздом у Грузію. Що стосується міського голови – не буду приховувати, пропозиції мені надходять, я їх зважую… Не виключаю».
Кандидатуру Богдана Лесюка найвірогідніше підтримає «Самопоміч» Андрія Садового. З пулу Олександра Шевченка можна також очікувати балотування екс-голови ОДА Миколи Палійчука (сьогодні він депутат обласної ради фракції УДАР). І в першому, і в другому випадку плюсом «приватівського» кандидата будуть напрацювання в місті Олександра Шевченка, мінусом (з позиції опонентів) – балотування від олігарха.
Без вічних друзів і вічних ворогів
Потужним претендентом з цієї ж орбіти вимальовується Олександр Бубен. Він теж волею-неволею «приватівець», хоч і представляє іншу енергетику. Голова правління «Прикарпаттяобленерго», президент футбольного клубу «Ураган», меценат, байкер і т.д. і т.п. добре відомий в місті своїми справами. Медійний ресурс Олександра Олександровича, куди входять телебачення, радіо, газета, здатний донести до електорату основні месиджі «як і що буде, якщо…».
У міській раді Івано-Франківська Олександр Бубен – член фракції «За зміни», що сформувалася після виборів 2010 року з партії «Фронт змін» Арсенія Яценюка.
Цікаво, що на останніх парламентських виборах тепер вже «Народний фронт» (який в результаті здобув у області перемогу) не виставляв на мажоритарному окрузі Івано-Франківська жодного кандидата, тоді як на виборах 2010 року на посаду міського голови від «фронтовиків» балотувався Ігор Прокопів.
Кого делегуватиме «Народний фронт» на вибори-2015?
Ймовірно, що, окрім Олександра Бубена, таким кандидатом знову ж таки може бути Ігор Прокопів. На виборах-2010 Ігор Богданович, пізно стартувавши, склав розкрученим опонентам серйозну конкуренцію і зайняв третє місце. Тоді йому неабияк допомагав Олександр Бубен.
Сьогодні Ігор Прокопів – президент державної компанії ПАТ «Укртрансгаз». Здавалося б, ну який резон «зістрибувати» з газової труби?! А резон є! При будь-яких змінах влади (наприклад, відставки уряду) майже відразу відбувається перегляд діяльності попередників. Посада міського голови – 99% – убезпечить від неприємностей переслідування за роботу з газом.
Ігор Прокопів – ставленик Арсенія Яценюка. Він також не чужий олігархам Дмитру Фірташу і нашому земляку івано-франківцю Олегу Бахматюку. Своєю багатовекторністю саме він може задовольнити на посаді мера багатьох. Окрім Ігоря Коломойського. Втім, і тут можливі варіації… Адже, як відомо: не буває вічних друзів і вічних ворогів, вічними є інтереси…
Ще одним багатовекторним кандидатом вважається Ростислав Кукурудз. Голова бюджетної комісії в минулому скликанні міської ради і заступник цієї ж комісії в чинному – він добре знає місто. В своєму поході депутат і підприємець спиратиметься на середній бізнес. Кандидатуру Ростислава Кукурудза можуть підтримати як «фронтовики» (адже він є членом міськрадівської фракції «За зміни»), так і Блок Петра Порошенка. На останніх парламентських виборах Ростислав Степанович працював у штабі БПП кандидата на 84-му окрузі Михайла Довбенка. Сьогодні ж він – радник голови ОДА Олега Гончарука.
Значним фактором, що впливатиме на перебіг і результат мерських перегонів-2015, буде якраз позиція першої особи області. А також, звісно, те, хто кермуватиме ОДА ближче до моменту голосування. Якщо згадати, що впродовж останнього року голова обласної державної адміністрації змінювався тричі, то до осені ще ойо-йой як далеко. Можливі всілякі метаморфози. І неодноразово. Власне, так само, як нещодавній потенційний претендент на міського голову Олег Синютка став головою ОДА у Львівській області, відповідно наразі знявши питання свого балотування в Івано-Франківську, так і діаметрально протилежно – Олег Гончарук з голови ІФОДА може стати кандидатом на міського голову Івано-Франківська.
Все тільки починається…
Оксана ГЛУШКЕВИЧ, Руслан УГРИНЧУК, Західний кур’єр
