Дивні передчуття хвилюють. Попереду “великі дні”. Українському народу, мабуть, судилось долею кров’ю виборювати для себе свою незалежність, але на цей раз, в нерівній боротьбі, нам судилось знищити ворога із середини і на його попелищі вибороти власну свободу.
Шкода, але дні перемир’я не привели до бажаного миру та деескалації конфлікту. Ворог прагне крові. Він не зупиниться. Кров стигне в жилах лишень від одних здогадів про те, що на нас може чекати. Чи не в останнє, з криком душі, хочеться звернутись до європейської спільноти: відкрийте очі-ворог біля воріт. Історія нас вчить для того, щоб не повторювати ще раз ті самі помилки. А я Вам, наші західні сусіди, наведу подібні аналогії, які відбувались в період з 1939 по 1941 рр. “Стурбованість і занепокоєння” сьогодні, вже завтра можуть стати причиною мільйонних жертв.
Скажіть будь ласка скільки Вам, ще потрібно доказів, скільки має загинути ще безневинних людей для того, щоб Ви зрозуміли, що це наша спільна проблема? Мирна дипломатія результатів не дала. Не виключено, що відкрита відсіч ворогу є чи не єдиним шансом для України. Не залежно від того, як себе поведуть наші європейські друзі, ми повинні чітко усвідомлювати для себе те, що ми залишилися наодинці у вирішенні даного питання. А отже, виходячи з даних міркувань, влада країни повинна зайняти відповідну патріотичну позицію і повністю відкинути можливість будь-яких загравань з окупантом та переживань за власний карман. Почуйте мене європейці: нам соромно за Вас, поляки, нам соромно за французів, нам соромно за італійців та німців, нам соромно за Вас усіх, бо Ви закрили очі і робите вигляд, що нічого не помічаєте.
Микола Кучернюк
