Письменник Сергій Жадан, який більшість часу живе в прифронтовому Харкові, інформацію про війну черпає переважно з двох джерел: з власних поїздок Донбасом і з соцмереж. Каже, що знаходить там більше правди, ніж у деяких ЗМІ.
Разом з музичним гуртом “Собаки в космосі” Жадан виступає у таких східних містах, як Старобільськ, Лисичанськ, Рубіжне, Краматорськ чи Слов’янськ. На доброчинні виступи приходять від десятків до сотень людей, хоча кількість не має значення, каже він.
Письменник розповів, чому світоглядні стереотипи українців міняються так повільно, що робити, щоб війна не поширилася далі, і які настрої панують у Харкові.
Крім того, володар премії ВВС Україна “Найкраща книга десятиліття”, яку він отримав за роман “Ворошиловград”, пояснив свій заклик допустити до участі в премії українських авторів, які пишуть російською чи іншими мовами.
ВВС Україна: В Україні почалася нова хвиля мобілізації. У вересні в одному інтерв’ю Ви сказали: “Нам з “Собаками…” (“Собаки в космосі” – гурт, з яким виступає Сергій Жадан. – Ред.) немає, чого боятися. Якщо прийде повістка, ніхто ховатися не буде”. Ви не змінили свою думку з того часу?
Сергій Жадан: Та ні. Якщо прийде повістка, звичайно, ніхто ховатися не буде.
ВВС Україна: Ви себе уявляєте в армії чи на війні?
Добре було б у цивілізований спосіб запитати у Донбасу, чого він хоче, а не записувати всіх мешканців окупованих територій у сепаратистиСергій Жадан
Сергій Жадан: Чому ні? В мене багато друзів, які сьогодні знаходяться в лавах Збройних сил чи в добровольчих загонах. Серед них є такі друзі і знайомі, яких я до початку війни і не міг уявити у військовій формі. Але нічого, призвичаїлися. А що робити? Звичайно, можна знайти безліч причин, (Щоб уникнути мобілізації. – Ред.) але для мене особисто це будуть якісь відмовки.
Я не записувався в добровольці, але намагаюся підтримувати в цій ситуації своїх співвітчизників: і військових, і поранених, і переселенців, тому що всі разом опинилися в цій біді і всім разом з неї потрібно виходити.
ВВС Україна: Але є й інша точка зору на мобілізацію. Я спілкувався з киянином, який пояснював, чому він не хоче йти до війська, якщо прийде повістка. Він каже, що поважає право людей на Донбасі відокремитися, і вважає, що в ХХІ столітті не годиться вбивати співвітчизників, якщо вони хочуть жити по-іншому і їм ця євроінтеграція не потрібна…
Сергій Жадан: От хай би і запитав у мешканців Донбасу. Хто в них питав? Чи він виходить з результатів цих так званих референдумів? Я б їм не дуже довіряв.
У мене багато знайомих з Донбасу, які воюють за українську армію. Я нещодавно познайомився з одним з підрозділів батальйону “Айдар”. Там найбільша сотня старобільчан (Старобільськ на Луганщині – рідне місто Сергія Жадана. – Ред.) За що воюють ці хлопці? Вони теж воюють за свою землю, за свою Батьківщину.
Коли люди виходили на Майдан, вони ж не надто переймалися тим, звідки вони. Є одна країна, одне суспільство. А коли виникла біда, раптом почали відділяти Донбас і говорити, що це не зовсім частина України.
Добре було б у цивілізований і демократичний спосіб дійсно запитати у Донбасу про те, чого він хоче, а не записувати сьогодні всіх мешканців окупованих територій в сепаратисти і українофоби.
Письменник каже, що нині рідше буває за кордоном – час не той
ВВС Україна: Дехто називає конфлікт на Донбасі громадянською війною…
Важко назвати громадянською війною бойові дії між українськими військами і “кадировцями” чи російською армієюСергій Жадан
Сергій Жадан: Важко назвати громадянською війною бойові дії між українськими військами і, скажімо, “кадировцями” чи російською армією. У моєму розумінні це не є громадянська війна. Озброєння російське, найманці російські, інструктори і керівники російські. Те, що в цьому конфлікті також беруть участь громадяни України з обох боків – так, безперечно, я цього не заперечую. Але те, що вся ця війна інспірована ззовні і привнесена нам з Росії, в мене це жодних сумнівів не викликає (Росія свою участь у конфлікті на сході України заперечує. – Ред.).
Можна займатися будь-яким теоретизуванням, але варто поїхати в зону і поговорити з нашими військовими. І вони розкажуть усе, що вони думають про цей конфлікт як про “громадянську війну”.
ВВС Україна: У 2012 році в одному інтерв’ю Ви казали, що на Сході деякі люди вірять у галицьких бандерівців, які готові вбивати за російську мову, а на Заході дехто бачить Харків як місто, де розцвітає русотяпство і українофобія. Що помінялося в цих масових стереотипах за останні два роки? Наскільки більше розуміння стало між Сходом і Заходом?
Сергій Жадан: Мені важко говорити, наскільки це помінялося. Те, що така ситуація була присутня ще навесні минулого року, безперечно. І те, що відбувалося в містах Сходу України, це ілюстрація того, що Ви зацитували, коли харків’яни, луганчани і донеччани виходили на вулиці і били людей, з якими вони живуть в одних під’їздах. Їх переконали в тому, що це не їхні співвітчизники, а якісь міфічні озброєні бандерівці, які приїхали з Заходу України, щоб насильно українізувати мирних харків’ян. Люди в це реально вірили.
Мабуть, щось помінялося з того часу, бо люди все-таки побачили, що відбувається і хто є справжнім ворогом країни. Хоча я б не перебільшував масштабу цих змін. Надто мало бажання змінюватися.
ВВС Україна: А що може викликати це бажання, якщо навіть війна не допомагає?
Сергій Жадан: Час і особиста, безпосередня, приватна включеність у події. Зазвичай людина робить для себе якісь висновки лише після того, як та чи інша проблема стосується її особисто. Доки це не стосується особисто, людина радше ладна дослуховуватися до ЗМІ, політиків чи якоїсь сторонньої думки.
Кардинальних змін у настроях харків’ян я не бачуСергій Жадан
Я нещодавно познайомився з цікавим чоловіком, прикордонником з Луганська. Взимку і на початку весни він брав участь у “антимайдані”, тому що це було його переконання, він був проти Майдану. Але потім, коли почалося це все і на Луганщині з’явилися росіяни, він залишився на українському боці, в лавах прикордонників. Він сказав: “Я не можу зраджувати”. Очевидно, що доки це не торкнулося його особисто, він не міг для себе прийняти такого рішення.
ВВС Україна: Які в Харкові зараз настрої? Що говорять люди?
Сергій Жадан: У мене немає об’єктивної оцінки. Думаю, ніхто не зможе сказати, які зараз настрої. Більшість населення втомилися від війни, від постійного стресу, всі хочуть миру. А як війна буде закінчуватися, думаю, не так і важливо. У мене є підозра, що частина громадян готові прийняти будь-який варіант, але є і внутрішнє суб’єктивне відчуття, що більшість населення на українському боці. Якби було інакше, думаю, то й навесні все склалося б трішки інакше.
Але, знову ж таки, якихось кардинальних змін у настроях харків’ян я не бачу. Активізувалися люди, які підтримують зміни в країні, підтримують новий курс, українську армію, займаються волонтерством і суспільною діяльністю. Їх помітно.
ВВС Україна: У Вас є якийсь рецепт миру? Що і кому потрібно робити, щоб припинити війну?
Сергій Жадан: Я не знаю, що треба робити, щоб настав мир, але знаю, що треба робити, щоб війна не поширилася на інші території. Треба підтримувати українських військових. Якби вони не стояли там, не тримались, не стримували, то війна була б і в Харкові, і Дніпропетровську, і можливо, на інших територіях. Це я знаю напевно.
Є така єзуїтська позиція, яку зазвичай висловлюють люди з, умовно кажучи, протилежного табору, про те, що ті громадяни України, які підтримують армію, насправді підтримують насильство, кров і війну.
Але я чітко розумію, що якщо армія не буде мати підтримки, якщо армія відступить, то настане не мир, а, навпаки, буде розширення зони бойового конфлікту.
У грудні 2014 ВВС Україна визнала “Ворошиловград” Сергія Жадана (на екрані) найкращою книжкою десятиліття
Було б справедливо, якби письменників, що пишуть іншими мовами, теж зараховували до української літературиСергій Жадан
ВВС Україна: Запитання не про війну. На врученні премії “Книга року ВВС” Ви закликали ВВС розширити список потенційних учасників премії і включити до них російськомовних українських авторів. Яка була реакція Ваших колег на це?
Сергій Жадан: Я вжив “російськомовні книги”, тому що їх найбільше, але тут йдеться не лише про російськомовних авторів, а взагалі про мови, які використовують письменники на території України. Мені здається, що було б справедливо, якби цих письменників теж зараховували до української літератури. Вони – громадяни України, творять на території країни, багато з них є патріотами, вони люблять цю країну і підтримують її. Не зовсім чесно в цьому випадку викидати їх з культурного контексту лише з огляду на мову.
А реакція була різна. Багато хто, безперечно, не підтримував.
ВВС Україна: Що б Ви сказали тим, хто каже, що Росія прагне зарахувати російськомовних українських письменників до свого культурного середовища і присвоїти їх собі?
Сергій Жадан: Безперечно, якщо ми цього не хочемо робити, то це робитиме Росія. Тим більше потрібно не віддавати Росії те, що належить нам. Є письменники, які пишуть російською і яких охоче друкують в Росії, але які далі вважають себе частиною українського культурного простору. Чому ми повинні віддавати це Росії? Росіяни хай зараховують до себе кого хочуть. Це їхня справа, нас це мало б найменше цікавити. Нас мають цікавити наші внутрішні проблеми.
