Рівно п’ять місяців тому – 5 вересня – у мінському “Президент готелі” представники української та російської влади та ОБСЄ підписали протокол про припинення вогню на Донбасі, яке мало початися з 18.00 того ж дня.
“Українська правда” в цьому спецпроекті спробує розібратися, які результати мали для України ці п’ять місяців дії Мінських домовленостей.
До перемовин контактної групи щодо України готувалися довго. Українську сторону несподівано для багатьох представляв колишній президент Леонід Кучма. Лише згодом нинішній голова держави Петро Порошенко зізнався, що запропонував Кучму ще у липні, мовляв, у того – великий політичний досвід.
“Моє становище дуже невдячне. Хтось каже, що взагалі неправильно, що цим питанням займається Кучма. Хтось – що перемовник з мене ніякий, а хтось взагалі нічого не каже. Але я не міг залишатися осторонь і не міг знайти нікого, хто б розмовляв з тією стороною нормальною мовою”, – зізнавався Кучма в інтерв’ю виданню Hubs восени минулого року.
Російську сторону представляв посол Росії в Україні Михайло Зурабов. Від «ДНР» були присутні Олександр Захарченко і Андрій Пургін, а від “ЛНР” – Ігор Плотницький.
За даними видання Finanсial Times, російська сторона підписала угоду під тиском. Мовляв, Порошенко наприкінці серпня погрожував Путіну тим, що опублікує в Інтернеті фото сотень армійських жетонів російських солдат, які загинули чи потрапили в полон в Україні. Так він хотів схилити Путіна до укладання мирних угод у Мінську. Видання також зазначає, що угоди були вкрай важливими для української сторони, яка зазнавала великих людських втрат протягом серпня місяця, особливо після вторгнення російських військ на територію України в День Незалежності.
“Меморандум передбачає відведення великокаліберної зброї на відстань не менше 15 км з кожного боку. Створюється зона безпеки завширшки не менше 30 км”, – пояснював журналістам Кучма. Останнім пунктом меморандуму було виведення усіх іноземних збройних формувань і так званих найманців з території України. Загалом сам протокол складався з 12 пунктів.
Порошенко того ж вечора, 5 вересня, наказав припинити вогонь. “Розраховую, що ці домовленості, включаючи припинення вогню та звільнення заручників, будуть чітко виконуватися”, – заявив він тоді.
Проте російська сторона та бойовики не квапилася з виконанням. З вечора 6 вересня українці читали новини про обстріли Маріуполя.
Наступна зустріч контактної групи відбулася 19 вересня. За її результатами підписали меморандум про реалізацію протоколу від 5 вересня. Меморандум складався з 9 пунктів. Основні з них стосувалися припинення застосування зброї обома сторонами, зупинки підрозділів і формувань на позиціях станом на 19 вересня та заборони на застосування всіх видів зброї та наступальних дій.
Але наступальні дії не змусили на себе чекати. 2 жовтня речник Генштабу Владислав Селезньов заявив, що бойовики о шостій ранку пішли на штурм Донецького аеропорту із застосуванням стрілецької зброї.
Надією на те, що Росія і бойовики все ж таки будуть виконувати Мінські домовленості були перемовини Порошенко і Путіна в Мілані у жовтні минулого року. І офіційний Київ тоді начебто досяг успіху.
За словами тодішнього президента Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу, президенти України і Росії домовилися про виконання Мінського протоколу “для створення довіри між сторонами”.
Але вже після цього в “ЛНР” і “ДНР” 2 листопада провели “парламентські вибори”, а Росія продовжувала надсилати так звані гуманітарні конвої в Україну, порушуючи усі міжнародні норми.
Про нову зустріч у Мінську в “ЛНР” і “ДНР” заговорили 5 листопада, коли Порошенко сказав, що проситиме Верховну Раду скасувати закон про особливий порядок самоврядування в окремих районах Донбасу.
Цей закон Рада за зачиненими дверима і з вимкненим табло Рада ухвалила на початку вересня. Напередодні до депутатів приїхав Порошенко, який також за зачиненими дверима розповів про втрати техніки і людей на фронті і переконував депутатів проголосувати за законопроект.
“Скасування Києвом закону про особливий статус Донбасу завдає серйозної шкоди мінському мирному процесу”, – заявили тоді у бойовиків.
А вже за кілька днів там визначили, кого послати на черговий раунд перемовин до Мінська – Владислава Дейнего, який називав себе першим заступником “Народної ради ЛНР”
17 листопада Рада голів МЗС країн ЄС закликала поновити роботу Мінської трьохсторонньої контактної групи. Провести її зустріч попередньо домовилися 9 грудня. Проте сторона бойовиків у підсумку скасувала ці плани. Так само без пояснення причин вони відмовилися зустрічатися 21 грудня.
Наступного дня,22 грудня, Порошенко заявив, що під час телефонної розмови Меркель, Олланд і Путін домовилися, що зустріч у Мінську має відбутися 24 та 26 грудня.
Переговори 24 грудня тривали понад п’ять годин в Домі прийомів МЗС Білорусі. По закінченню учасники мовчки сіли в авто і поїхали, не коментуючи результати. Вже потім у ЗМІ з’явилася інформація про те, що бойовики хотіли змінити текст протоколу.
Другий раунд зустрічі – 26 грудня – так і не відбувся. Тим часом, Ангела Меркель під час візиту прем’єра Арсенія Яценюка та інших урядовців до Берліну пояснила, що ЄС зніме санкції з Росії лише в тому випадку, якщо та виконуватиме Мінські домовленості.
Такі заяви не злякали Росію. 12 січня посол США в Україні Джеффрі Пайєт, глянувши на карту щодо ситуації в АТО, написав у своєму Twitter, що бойовики намагаються посунути лінію розмежування.
Здогадки посла підтвердив командир групи українських офіцерів у Спільному координаційному центрі з контролю за припиненням вогню Петро Канонік.
“Сьогодні була чергова спроба штурму аеропорту, – розповідав він в коментарі “Українській правді” 15 січня, – вона провалилася, хоча, схоже, що щось вони могли відбити, але зараз бій триває. Нас туди не допустили, виходить, наші хлопці борються”.
Ситуація продовжувала загострюватитися.
Наприклад, 18 січня МЗС Росії зробило заяву, де наголосив, що згідно з Мінськими домовленостями Донецький аеропорт, який українські військові боронили з травня, має бути переданий бойовикам. Порошенко ж раніше заявляв, що аеропорт має бути демілітарізованою зоною.
Наприкінці січня видання “Дзеркало тижня” опублікувало лист із “мирним планом” Путіна до Порошенка. У ньому він зокрема запропонував українському колезі відійти від лінії розмежування в зоні конфлікту, зафіксованої у раніше неопублікованому додатку до Мінського меморандуму, і легімітизувати “фактичну лінію”, яка змінилась не на користь України.
МЗС України запропонувало бойовикам припинити вогонь з 19 січня, але вони проігнорували цю пропозицію. Бойовики продовжували обстрілювати блокпости українських військових і Донецький аеропорт, який 22 січня був зруйнований просто вщент.
Днем раніше відбувалися перемовини глав МЗС “нормандської четвірки” в Берліні, але домовитися вдалося лише щодо одного пункту Мінських угод. “Домовилися, що тристороння група збереться ще раз для відведення зброї”, – написав Клімкін у своєму Twitter.
Бойовики не збиралися слухати. 22 січня з міномету була обстріляна зупинка громадського транспорту в Донецьку, загинули 7 мирних мешканців. 24 січня під обстріл “Градів” потрапив район “Східний” в Маріуполі. Загинула 31 людина.
Голова МЗС Росії Сергій Лавров у свою чергу звинуватив Київ у порушенні Мінських угод.
З 27 січня події розвивалися неочікувано. Пресс-секретар Путіна Дмитро Пєсков повідомив про попередні консультації, що відбулися у Донецьку напередодні перемовин у “мінському форматі”. У консультаціях брали участь кум президента Росії Віктор Медведчук і лідери так званих “ЛНР” і “ДНР” Олександр Захарченко та Ігор Плотницький.
Вже за кілька годин з’явилася інформація про те, що бойовики наполягають на зміні перемовника від України. Замість Леоніда Кучми вони хотіли бачити Віктора Медведчука, який брав участь в переговорах весь цей час на незрозумілих засадах.
Тож до Мінська поїхали і Кучма, і Медведчук, останній як “спецпредставник з гуманітарних питань”. На переговори він приїхав в автомобілі російського посла Зурабова. Та навіть за участю офіційної участі Медведчука ні про що не домовилися.
“Вони вимагали видання указу президента України про одностороннє припинення вогню, погрожуючи у разі невиконання цього ультиматуму відновленням повномасштабних боїв по всій лінії фронту”, – повідомив Кучма. Також він додав, що бойовики наполягали на визначенні лінії зіткнення станом на 31 січня, а не на 19 вересня, як це було зафіксовано у Мінському протоколі. Для України такий варіант неприйнятний. Олександр Захарченко взагалі заявив, що перемовини не відновляться доти, поки там буде Кучма як “приватна особа”.
“Сепаратисти більше не сприймають угоди в Мінську . Це стало зрозумілим із доповіді ОБСЄ, а за ними й Москва”, – написав у своєму Twitter колишній очільник МЗС Швеції Карл Більд.
Українські політики, у свою чергу, наполягають на “женевському форматі”, який передбачає участь представників України, Росії, а також США і ЄС, оскільки вважають, що успіху в перемовинах з Росією можна досягти тільки якщо посадити за стіл перемовин суперника, гідного їй, наприклад, США.
Поки ж і президент, і МЗС очікують реакції від Росії.
За час дії Мінських угод – від 5 вересня 2014 року і до моменту відновлення активних бойових дій з січня 2015-го – бойовики захопили приблизно 500 квадратних кілометрів української території.
Угоди були підписані в розпал наступальної операції бойовиків разом із російськими військами на Маріуполь та на луганському напрямку. Сили АТО вже відійшли з Новоазовська і зупинилися на півдорозі до Маріуполя біля Широкіно. Тривали бої на півночі під Комінтерновим.
У Луганській області українські військові були відкинуті з Луганська на сході та Металіста на півночі – до Щастя. Також бойовики захопили частину території на західному напрямку – від Луганська до Алчевська.
Під час підписання Мінських угод та укладання меморандуму, в середині вересня наші бійці виходили з оточення під Іловайськом та Савур-Могилою.
Ці позиції бойовикам вдалося захопити завдяки активному втручанню з боку Росії.
З моменту підписання угод наступ на вільну від бойовиків територію проводився по кількох напрямках.
Перший – в районі Маріуполя – від Новоазовська і російського кордону по лінії від Безіменного до Старобешевого.
11 вересня РНБО вперше змінила карту, збільшивши території, які були підконтрольні бойовикам.
Тоді речник РНБО Андрій Лисенко пояснював це тим, що “ця ділянка кордону (від Новоазовська і на північ вздовж кордону з РФ) зараз знаходиться під контролем проросійських найманців, а ця ділянка (позначена кольором уже всередині України– УП) – межа, до якої припускаються обстріли терористів”.
Станом на початок жовтня, за оцінками очільника батальйона “Азов” Андрія Білецького, бойовики зайняли 40-кілометрову зону, яка мала бути “буферною” – туди мали відвести важку артилерію.
“Кожен день російські війська, користуючись тим, що українці не відходять зі своїх позицій, просувалися вперед, і зараз вони перебувають надзвичайно близько до українських позицій в Маріуполі, вони з’їли цю 40-кілометрову зону”, – заявляв Білецький.
Незважаючи на домовленості, пізніше бойовики просунулися на захід до Широкіного, а також на південь від Донецька, отримавши контроль над Докучаєвськом, Тельмановим і Талаківкою.
Другий напрямок – це район між Донецьком та Дебальцевим.
У двадцятих числах вересня бойовики захопили території між Макіївкою, що є фактично східною частиною Донецька, та Єнакієвим.
Там бійці сил АТО під вогнем “градів” та “мінометів” утримували позиції у Нижній Кринці, Жданівці, Розівці. Бойовики обстрілювали ці села – це призводило до жертв серед мирного населення.
20 вересня штаб АТО вирішив вивести бійців з цих населенних пунктів, щоб не допустити їхнього оточення.
Спроби наступу на район Донецького аеропорту бойовикам майже не вдавалися. Вони лише зайняли Старомихайлівку на самому заході Донецька. Українські військові тримали аеропорт з травня до кінця січня, і пішли звідти тільки після того, як будівлю було вщент зруйновано.
У районі Дебальцевого бійцям також вдавалося стримувати натиск бойовиків, однак на півночі довелося відступити в районі Первомайська.
На третьому – Луганському напрямку – за час “дії” Мінських домовленостей бойовики просунулися до Слов’яносербська і Трьохізбєнки. У жовтні запеклі бої тривали на блокпості №32 на Бахмутській трасі, що веде із заходу до Луганська.
Тоді бойовикам, після кількох невдалих спроб, вдалося втиснути між 32-м і 31-м блокпостами свій пропускний пункт і блокувати підвезення харчів і озброєння для сил АТО.
Наприкінці жовтня українські військові відійшли з 32-го блокпоста, а пізніше було знищено і 31-й.
Кордон між силами АТО та бойовиками пройшов по Сіверському Дінцю.
З середини січня, після активізації військових дій, проросійські бойовики вибили сили АТО з Донецького аеропорту, отримали контроль над частиною Вуглегірська та не полишають спроби захопити основний транспортний вузол Донбасу – місто Дебальцеве. Безуспішно.
Автори: Марія Жартовська, Окана Коваленко
Джерело: Українська Правда
