Відведення військ із Дебальцевого – дуже розумний і стратегічно правильний маневр. Не було ніякого сенсу в тому, щоб далі тримати там людей, наражати їх на небезпеку.
І зрозуміло, якби ми понесли там серйозні втрати, то це мало би колосальні політичні наслідки для самого Порошенка. Проте під час своєї заяви щодо Дебальцевого він намагався видати бажане за дійсне. Він говорить, що у Дебальцевому ніякого котла не було. То виходить, що тисячі людей, десятки експертів, журналістів втратили зір. Якби дійсно там не було котла, як він про це говорить, то я впевнений, що ми би там побачили і секретаря РНБО, який не втрачає можливості, як у свій час у Маріуполі, нібито особисто командувати наступом, ми би там побачили і керівника Генштабу, і міністра оборони, і самого Петра Порошенка. Тобто ці його слова лежать скоріш у площині пропаганди, ніж реального стану справ. Недоговорюючи він насправді лише шкодить собі в політичному плані. Він думає, що таким чином йому вдасться уникнути політичних наслідків, хоча навпаки він їх лише загострює й відтерміновує у часі.
А протести і мітинги – це найменше, що зараз потрібно. І якщо вони зараз відбудуться, то це принесе багато шкоди державі, тому що ні для кого не є таємницею, що Путін розраховує на третій Майдан. І третій Майдан ми вже не зможемо контролювати, почнеться хаос, на якому до влади зможуть прийти відверті агенти Кремля. На мою думку, зараз і передумов для мітингів немає. Якби рішення про відведення військ із Дебальцевого було відтягнуте ще на день-два, тоді протестний рух набирав би обертів. Але цього, на щастя, не відбулося. Очевидно, що бойовики зупинятися не збираються Очевидно, що бойовики зупинятися не збираються. Є кілька варіантів розвитку подій. Зокрема, наступними можуть бути Артемівськ, Слов’янськ. Є й інший варінт – бойовики можуть поновити атаки на Маріуполь. Але однозначно зрозуміло одне: припинення протистояння у Дебальцевому не означає, що Мінські домовленості запрацюють хоча б частково. Сам факт того, що бої продовжилися після 15 лютого (день початку припинення вогню за Мінськими домовленостями) говорить про те, що ніхто не збирається дотримуватися цього длокументу і, в принципі, на Мінських домовленостях вже можна поставити хрест.
Під час Югославського конфлікту, якщо не помиляюся, 11 разів підписувалося перемир’я. У нас поки що тільки два рази. Звичайно, може бути ще і третій раз, і четвертий. Але питання в іншому: які ми можемо задіяти інструменти для мирного врегулювання конфлікту. На мою думку, всі дипломатичні інструменти, крім введення миротворчого контингенту, себе вичерпали. Але тут є проблема. Росія буде наполягати на тому, що миротворці повинні бути їхні. Зрозуміло, що ми на це не погодимося, тому що це прихована окупація. Ми будемо вимагати, щоб це були миротворці з країн Заходу. На що у відповідь вже не погодиться Москва. Якщо це будуть країни-учасники НАТО. І виходить такий глухий кут. Залучення нейтральних держав виглядає досить проблематичним, тому що варіантів дуже мало. Можна було би шукати такий от гібридний варіант, коли у нас може бути миротворчий контингент Білорусі, Казахстану й, умовно кажучи, Іспанії та Бельгії. Для нас це була б ідеальна конструкція, якби такий варіант був можливий. Якщо такі миротворчі сили зайдуть на лінію розмежування, тоді дійсно з’явиться шанс на те, що бойові дії припиняться. І далі вже можна буде говорити про політичне й дипломатичне врегулювання.
