1991 року в мене був один светр. Але він у мене був.
Той, хто входив у доросле життя на початку 1990-х років, знає, що все, що відбувається нині з гривнею – не те, що не смертельно і не трагічно, а просто нормально для українців. Криза – це нормально. Все ХХ століття – це суцільна криза. Українець навчився жити в стані кризи. Його вимога-мінімум – не вбивайте. Його вимога-максимум – не заважайте жити. Все інше українець зробить сам.
Ненормально для українця, коли його вбивають і відмовляють йому в житті таким, яким він хоче бути. Тому економічна криза на тлі війни – справа цілком стерпна. Українець її переживе. Він має руки, голову, город, хлів і підвал. Для того, щоб він виконав обидві програми – і мінімум, і максимум – йому потрібно небагато. Йому потрібно, щоб його не вбивали. А для того, щоб його не вбивали, мусить убивати він. Тут, на своїй землі, він має суверенне право позбавляти життя окупантів і зайд. Ну, він же ж не їде до Костроми або Орєхова-Зуєва і не вбиває там нікого, і нікому там не відмовляє жити таким життям, яким там хочуть жити.
Тому українець на сьогоднішній день опинився в цікавій ситуації.
Світ, який не може просто так сидіти і спостерігати за ліквідацією 40-мільйонного народу, повинен щось робити. Але поки що спостерігає. Допомогти українцеві зброєю він може, але не хоче. Альтернатива у цього світу проста – отримати внаслідок великої війни мільйони біженців на своїй території. Бо українець, який би він не був – максимально неоднорідний. Один вмиратиме за свою землю, а другий, якого більшість, тікатиме. Тому світ, даючи українцю зброю, навіть не вирішує питання життя/смерті українця. Адже сучасна високотехнологічна зброя – це не гарантія перемоги у війні. Він лише пропонує шанс. Шанс на те, що вдасться обвести навколо себе крейдою коло і не пустити ворога далі.
Отже, цей світ думає. Він сумнівається, чи давати українцеві цей шанс. А це – небагато і немало – крім речей практичних, ще й символічна річ: тоді за нами визнають суб’єктність. Вперше в сучасній історії. Паралельно з нами горді греки, родоначальники демократії та західної цивілізації, практично цю суб’єктність втрачають, а ми можемо отримати.
Це таке роздоріжжя для українця, що від важливості моменту в нього легко може зірвати дах.
І не дивіться, що долар уже по 38. Готуйтеся до того, що буде по 50 і 100. Готуйтеся, що знову буде бартер і робота за їжу. Не це головне. Головне – використати цей історичний шанс і вижити для чогось принципово кращого, поховати травми ХХ століття і кількасотрічне приниження російського домінування на своїй землі.
Бо ціна питання – велика, величезна. Це шанс на стрибок у нормальність і розвиток. Адже тому, кому довіряють зброю, обов’язково довірять і інвестиції, і кредити, і технології.
З вами був ваш Капітан Очевидність у старому светрі.
