Чому Росія не шукає миру і що робить для того, щоб дотиснути Україну всіма засобами.
Під час останнього інтерв’ю Володимир Путін багато говорив про Україну. І застерігав від “реваншизму” в Криму, і радив налагодити діалог “з південним сходом”. Все це звично. Але прозвучали і деякі нові думки. Точніше, не нові, а в новій путінській подачі. Наприклад, міркування про можливість відкритої україно-російської війни, пише у своєму блозі політолог Петро Олещук.
І хоча сам Путін формально таку можливість відкинув, назвавши подібний сценарій апокаліптичним, все ж не дарма він про це говорив? Адже словесна мішура скоро забудеться, а те, що про українсько-російську війну можна говорити на рівні президента – це віддрукується в голові у росіян. Вождь дозволив. Більше тема не під забороною, а цілком легальна. Думаю, зараз піде шквал виступів різних російських політиків та громадських діячів. До речі, відомий політичний флюгер Жириновський як завжди першим відчув, куди дме вітер, обіцяючи всім війну і руйнування. Путін грубіянить, зухвало провокує, підігріває бойовий дух розповідями про те, як українську армію громлять “шахтарі і трактористи”.
Мабуть, почувши це, строковик з російської армії повинен представляти, як він гордо дійде до Львова. Про те, що велика війна можлива, можна судити і за характером російської пропаганди. Після Мінська вона не змінилася. Більше того, її ідіотизм переріс у відверто шизофренічний “антимайдан”. Напруження постійно посилюється. Громадян Росії лякають все новими і новими страшилками про Майдан, Україну і ЄС. Все, що говорять по російському телебаченню – це не тільки бридко, це ще й дуже дорого. Величезних коштів кризової Росії вимагає підтримання всіх цих пропагандистських рупорів. І всі вони продовжують звичний рух по формуванню в особі українців образу ворога. І якщо влада РФ витрачає величезні ресурси, щоб вбити своїм громадянам думку про необхідність вбивати українців, то робиться це все не просто так.
Став би Кремль підтримувати весь цей механізм у дії без спроб послаблення, якби хтось (навіть теоретично) допускав можливість миру? Думаю, в такому випадку робилися б тестові запуски якоїсь примирної інформації. Але ми бачимо, що пропаганда війни навпаки виходить на новий рівень. Все це показує, що мир ніхто в Кремлі не розглядає як варіант. Там однозначно роблять ставку на війну як спосіб вирішення всіх проблем. Думаю, передувати активізації дій буде якийсь ультиматум про капітуляцію України. Федералізація, Крим, Медведчук – прем’єр і так далі. Хто його озвучить? Для цього може знадобитися хтось із нафталінових українських лідерів, яких якраз зараз явили народу. Не виключено, що Янукович з Азаровим можуть сформувати якийсь “комітет порятунку” і висунути план “визволення України”. Ну а там вже і будуть озвучені тези про розчленування України, які нібито самими українцями і просуваються. Не думаю, що все буде продовжуватися у вигляді “атаки невизнаних республік”, бо подібні методи показали свою низьку ефективність. Путін бачить, що події в Донбасі самі по собі не виглядають для українців достатнім аргументом для прийняття капітуляції. Отже, потрібно посилити тиск. До максимуму. Варіанти конкретного оформлення тиску можуть бути різними. Є загроза терактів і кривавих бойових дій, що дозволить РФ втрутитися відкрито у вигляді “миротворчої місії”, про яку попросять нещасні “жителі південно-Сходу”. Мотивувати Путіна до цього будуть успіхи російської дипломатії. Я не обмовився. Успіхи. Принаймні, успіхи в тій канібальській системі координат, за якою живе Кремль. А ви думали, російська дипломатія це Чуркін та Гондурас? Все не так просто. Головне, чого домоглася Росія на даному етапі – переконала Захід у тому, що військова допомога Україні спровокує агресію Москви. Що, звичайно, не правда.
Росія буде проявляти агресію в будь-якому випадку, але проти української армії, яка продовжує перебувати в стані фактичної ізоляції. Вгамувавши світ, м’яко ізолювавши Україну, Росія вважає, що може перейти в атаку. Друга перемога – переконання світу в тому, що РФ може почати глобальну ядерну війну. Що теж брехня, але ефективна. Це дозволять обґрунтувати стратегію “умиротворення Росії”. Росія домоглася головного. Весь світ формально за Україну, але дієво допомагати нам не поспішають. Путіна це влаштовує. Думаю, розвиток подій буде стрімким. Бо ніякий затяжний конфлікт не може входити в плани Кремля. Пряма агресія проти України примусить ЄС і США реагувати. Отже, операція повинна плануватися як така, що вирішить всі проблеми до того, як дії Заходу зможуть надати якийсь ефект. Але є одне “але” – в Росії все ще не розуміють Україну і не здатні прорахувати наслідки своїх дій.
У Кремлі досі переконані, що воюють не з українським народом, а з невеликим числом “правосеков” і “агентів НАТО”, і одного рішучого удару достатньо для їх розгрому, після чого “замирення України” буде справою невеликого часу. Але весь останній рік показує, як погано в Москві розуміють Україну, та й не хочуть розуміти. Тому до недавніх пір кремлівські авантюри приводили до непрогнозованих ефектів. Підсумки всіх цих авантюр будуть страшними і не прогнозованими для всіх учасників.
