Вбивство Бориса Нємцова не консолідує російське суспільство для опору путінському режиму, а слідство, яке після тривалої підготовки створить правдоподібну версію, не переконає нікого і ні в чому.
Спливає четверта доба від вбивства Бориса Нємцова. Минули траурні мітинги, прозвучали ідіотські заяви Кадирова, потішились пожирачі киселівщини, заклякли у безсилій люті загнані по кутках адекватні росіяни.
Тим часом слідство, яке не є, начебто встановило певні факти. У вчиненні злочину російські силові структури демонстративно підозрюють радикальні нацистські групи, яких в Росії немало. Відповідно, і займатись справою буде бравий генерал Ігор Краснов, який вже більше десяти років спеціалізується на злочинах російських націоналістів.
Якщо вбивство і справді було вчинене з пістолета Макарова набоями більш ніж двадцятилітнього віку, зібраними “по кишенях”, про що повідомили “Комерсанту” учасники слідства, то є причини підозрювати “ентузіастів”. По-перше, “фахівці” б остереглися користуватись подібною зброєю, яка може банально не вистрілити. По-друге, російські майстри заплічних справ радше навпаки, люблять подемонструвати власну технічну забезпеченість. Для “ворогів великої країни” їм навіть полонію не шкода, а тим більше якісного пістолета з новою обоймою.
З іншого боку, цю інформацію про набої і зброю ми маємо тільки з рук російського слідства, і гарантувати її правдивість не візьметься ніхто.
Проте ніякі “інформаційні витоки” не можуть переконати останні уламки російської ліберальної спільноти у тому, що Нємцова вбив Кремль. Вбив сплановано, холоднокровно і демонстративно, “подавши сигнал” усім, хто збирався мітингувати 1 березня. Схоже, з цією версією схильні солідаризуватись і чимало зовнішніх спостерігачів.
Власне, попри бажання Кремля, обидві ці версії по суті своїй зливаються в одну. Бо хто б не натискав на курок – штатний ФСБ-шний кіллер чи російський нацист, і за тим, і за другим проглядають ті самі замовники.
Просто ФСБ-шнику наказ міг віддати його безпосередній начальник, а нацисту – Кисельов з телеекрану, розповівши в сто-п’ятисотий раз про агентів Держдепу, які тягнуться до горла Вітчизни. І не треба казати, що перший – злочинець, а другий – безумець, тому що божевільними злочинцями є обидва.
Третю версію вбивства ліберального політика – виключно для “російського домашнього вжитку”, спішно озвучив позавчора Рамазан Кадиров. З убивчою логікою пояснивши, що окрім Заходу вбивство Нємцова більше не вигідне рішуче нікому. Ну хіба лиш українським спецслужбам… Хоча ні, не вигідне і їм – просто вашингтонські господарі змусили. Не викликає сумніву, що саме ця версія стане домінантною у всіх без винятку “національносвідомих” росіян.
Паралельно з тим на поверхню спливає і четверта божевільна версія про якісь любовні трикутники, вимушені аборти й інші епізоди, гідні латиноамериканського серіалу. Навряд чи їхня поява спланована в Кремлі – просто російські ЗМІ намагаються заробити свою популярність доступними й недорогими засобами.
У такий спосіб вбивство Нємцова перетворюється навіть не на медіа-реальність – а на кілька версії цієї медіа-реальності. Для різних споживачів і різних потреб.
Для офіційних прес-релізів та міжнародної спільноти, яка наполягає на прозорому розслідуванні, винними будуть російські нацисти. Яких за рік-другий, скоріше за все, навіть знайдуть і покарають. Для домогосподарок і любителів конспірології і далі будуть лунати розповіді про “кров-любов”. Кадиров і йому подібні не просто будуть впевнені, що за подією стоїть Держдеп – не виключено, що вони навіть спробують “знайти винних” (призначеним на цю роль не позаздриш). Але за кожною з версій так чи інакше стоятиме Україна. Чи то у вигляді спецслужб, чи то “терористів-бандерівців”, чи юної подруги політика.
При тому вчорашні злість і безсилля всіх, хто прийшов на траурний мітинг, так і залишаться при них, не трансформувавшись у політичну програму змін у своїй країні. Або обернувшись на холодний, липкий страх, який назавше буде з ними у межах російських кордонів.
На російському “ліберальному політичному Олімпі” (якщо те місце, де знаходяться зараз російські ліберали, можна назвати Олімпом), залишиться в кращому разі Навальний, а в гіршому – “системна опозиція” з людей на кшталт Сергія Міронова. Люди, уявний лібералізм яких закінчується в акурат на “кримнаші”. Борис Нємцов, до речі, був одним з останніх, хто з честю витримував цей тест, називаючи анексію – анексією, і ніяк інакше.
Рано чи пізно шок від події мине – він вже минає. Всі отримають те, що хочуть отримати. А Борис Нємцов залишиться мертвим, як зрізані квіти на мосту, дійти до кінця якого йому так і не судилося.
