Понад 300 людей із зон бойових дій вивіз івано-франківський волонтер Тарас Стрілецький. Від початку повномасштабного вторгнення РФ він возить на фронт гуманітарну допомогу для військових та цивільних, а дорогою назад евакуює людей на захід України.
Займатися волонтерством франківець Тарас Стрілецький почав 28 лютого. Чоловік написав оголошення у соцмережах, що може возити гуманітарну допомогу у міста, де ведуться активні бойові дії. Таким чином почав співпрацювати з польськими благодійними організаціями, які надають автобуси для поїздок. Інколи перевозить вантаж і власною машиною, пише Суспільне.
На початку війни було важко знайти водіїв
“Мотивація була одна – підтримати тих хлопців, яким я не міг фізично допомогти, але морально, фінансово і гуманітаркою міг. Свого часу ми разом служили в армії, й вони завжди були впевнені, що я їх підтримаю і тоді, і зараз. А потім уже почав допомагати населенню, також знайомим, друзям, рідним, які були близько до бойових дій”, – пояснює Тарас Стрілецький.
Чоловік каже, що на початку війни було важко знайти водіїв. Перші поїздки були у Київ, коли місто постійно обстрілювали росіяни. Туди потрібно було завезти гуманітарну допомогу, а звідти — евакуювати людей.
Я подзвонив у поліцію. Вони знайшли поліцейських на пенсії та тих, які були у відпустці. І вони їхали”, – розповідає волонтер. Згодом до них долучилися волонтери з Польщі Роман Качмарчик і Хенріка Щепановська, які зараз возять гумдопомогу в прифронтові зони України.
Тарас Стрілецький говорить, що він не належить до жодної з організацій. Хоча співпрацює з багатьма волонтерськими об’єднаннями. У його команді — люди, які допомагають всім, кому потрібно.
“Це — люди з Києва, Харкова, Вінниці, Миколаєва, Одеси, з Польщі та інших країн. Допомагаємо військовим і волонтерам з автомобілями”, — каже Тарас.
Повертаючись додому, Тарас евакуює людей на захід України. Каже, бачить, що вони — перелякані, особливо діти.
“Вони не розуміли, що робилося, і батьки їм не могли це пояснити. Тому реакцією був переляк. А вже коли ми від’їжджали кілометрів 300-400 від того місця, звідки я їх забирав, тоді вони вже спокійніші були. Ми навіть могли зайти в кав’ярню кави випити, поговорити. Я їх не чіпав, бо розумів, що боліло”, – розповідає Тарас Стрілецький.
За майже чотири місяці чоловік 15 разів їздив у зону бойових дій і вивіз звідти приблизно 300 людей автобусами та 25 – власним авто.
Був випадок, коли з-під обстрілів на Київщині полями вивозили чотирьох дітей і двох жінок. На Житомирській трасі автівка зламалася. Довелося все лагодити “на ходу”, пригадує Тарас.
Під час однієї з поїздок поламався його автомобіль. Друзі з Польщі вислали гроші на новий. Своє авто чоловік відремонтував та продає, а за вторговані гроші планує закупити необхідне для військових.
Тарас каже:
“Я бачу, що там робиться, і всіма силами хотів би допомогти. Там людям не весело. Але попри те, що “прилітає”, вони жартують – молодці, тримаються”.
Пошук тіл військових, які загинули на війні
Також Тарас Стрілецький координує волонтерів, які займаються пошуком та перевезенням тіл загиблих українських військових.
“До мене зверталися по допомогу — знайти тіла загиблих військових. Знаходимо, привозимо. Є люди, які возять. Це також наші знайомі. Вони обдзвонюють морги, лікарні. Але проблема в тому, що волонтера, який возить загиблих військових в Івано-Франківську область, лише на 10% забезпечують пальним. Він просив, щоб ми знайшли йому колеса до авто. Фактично люди це роблять за свої та волонтерські гроші”, – каже Тарас.
Саме так шукали тіло загиблого бійця з Прикарпаття Андрія Небора. До Тараса Стрілецького зателефонував друг і попросив знайти військового. Шукали в Харкові, проте тіла Андрія там не було.
“Мій друг, який возить загиблих військових ще з 2014 року, пообіцяв допомогти. Знайшли в Дніпрі. Впізнали тільки за татуюванням”, — розповідає Тарас. — Це — важка робота: треба мати контакти з військовими, моргами, лікарнями. Нам польські друзі надсилали пакети для перевезення тіл загиблих. Бо навіть цього у нас немає”, – розказує Тарас.
Допомога пораненим військовослужбовцям
Окрім того, волонтери, яких координує Тарас, допомагають пораненим військовим у лікарнях. Наразі мають від них запит на чай і каву.
“Ми їм шукаємо все, що вони хочуть. У них є проблеми із зарплатами з різних причин. Тому звертаються до нас”, – каже Тарас Стрілецький.
Зараз чоловік налагоджує зв’язки з організацією в США, яка може допомогти з протезуванням бійцям, які на війні втратили кінцівки.
Без підтримки друзів, було б сутужно, зізнається Тарас.
“Хлопці дзвонять з Польщі: “Що треба? У нас якраз зарплата буде”. Я дивлюся на заявки і кажу, що потрібно — продукти чи амуніція для військових”, — розповідає волонтер.
Тарас каже, йому допомагають друзі з усього світу, а також донька з родиною, яка зараз живе в Африці: “З Мексики мій друг допомагає, з яким колись служили в армії. Побачив, що я авто продаю, щоб купити форму і взуття для військових. “Братику, не продавай, я тобі вишлю гроші”, — пише”.
Навколо Тараса Стрілецького сформувалася команда з окремих людей, представників фондів, організацій. Тому він обов’язково згадує всіх, хто долучається до волонтерства.
“Ми співпрацюємо з хлопцями з Києва, які до війни створювали костюми для фільмів, а зараз виготовляють якісні наколінники й налокітники для ЗСУ. Роблять їх відповідно до американських зразків”, — розповідає волонтер.
