Вихованців 4 харківських сиротинців, які тікали з-під обстрілів, прихистив санаторій посеред Карпат.
До нового місця діти призвичаювалися непросто – після обстрілів майже у всіх психологічна травма. Тож зараз чи не найбільше потребують позитивних емоцій. Волонтери допомогли облаштувати у санаторії ігрові кімнати, збудували дитячий майданчик і навіть влаштовують концерти, аби розважити дітей. Але попри все, найбільша мрія маленьких харків’ян – якнайшвидше повернутися додому, йдеться в ТСН.
«Психологічний стан у них дуже важкий: один раз в житті їх зрадили, другий раз не хочеться – вони бачили війну», – каже волонтерка.
Маленьких втікачів від війни тут майже сотня. Найменшому лише 4 місяці. У сиротинці опилилися, бо батьки або залишили малечу, або позбавлені права піклування. «У більшості цих дітей є батьки», – каже директорка сиротинця Олена Чистіліна.
У 2014 році харківські будинки дитини самі давали прихисток маленьким переселенцям з Донбасу. Тоді вихователі й уявити не могли, що невдовзі від рашистів доведеться тікати й самим. З евакуацією дітей не зволікали – вивезли ще на початку березня, щойно ворог почав гатити по місту. Малюків виносили по троє на руках. Для старших евакуацію обіграли, як пригоду. Адже більшість дітей подорожували вперше у своєму житті.
«У вагоні вимикалося світло, дітей треба було і вночі годувати, і міняти – важко було. Я зараз згадую – не знаю, як впоралася», – кажуть працівники.
На новому місці, у Карпатах, спершу було непросто. Деякі з маленьких переселенців з особливостями розвитку- стрес загострив вроджені хвороби. До всього і клімат незнайомий, але час і доброзичлива атмосфера довкола таки лікують, кажуть вихователі. «Вони вже зрозуміли, що ми їх не кинемо. Так, вони дуже боялися – всю дорогу вони мене запитували: ви нас не кинете? І сльози лиються», – додають працівники.
«Ми знову налагодили режим харчування, ігор, сну денного. Спочатку дітки завжди були збуджені, часто істерили, плакали, мало слухались дорослих. Але ми якось виправляємо цю ситуацію», – підтверджує лікарка.
І зараз найбільша мрія дітей – повернутися додому. «Вони виставили стільчики, змоделювали ніби автобус, одного хлопчика посадили як водія, вони як пасажири на ці стільчики. І кажуть: їдуть додому», – розповідають працівники.
На розмови про війну у санаторії суворе табу, аби малеча якнайшвидше забула усе, що довелося пережити. Один з чотирьох евакуйованих харківських сиротинців поїхав далі – до Литви. Решта залишились в Карпатах, тож аби малюкам жилось комфортніше, тут збираються робити ремонт.