Для кожної людини війна – це потрясіння. Шок, стрес, тривога, несправедливість, горе, втрати… Але навіть в такий час важливо піклуватися про себе, як мінімум аби підтримувати своїх близьких, родину, країну.
Та чи всі зараз наважаться піти до психолога чи психотерапевта? Тому МІСТО вирішило поспілкуватися із психологинею Валерією Худзіцькою, яка відповіла на найпоширеніші питання від наших читачів.
Кажуть, війна надовго. Чи є сенс планувати своє життя?
— Життя продовжується і варто звикати, що воно триває в умовах війни. Можна обдумувати обережні плани на найближчий час, в цих умовах, що є зараз. Не варто чекати швидкого закінчення і повернення в довоєнне життя, адже може настати болюче розчарування. Спробуйте не жити відчуттям що «ось-ось все стане добре», спробуйте знаходити життя в теперішніх умовах. Зараз у нас з’явилось і ще з’явиться багато нових рис, навиків, які допомагають пристосуватись до військового часу, я думаю, з планами і цілями має відбутись щось схоже.
Подруга втратила близьку людину на війні. Не знаю, як з нею про це говорити, але хочу підтримати й бути поруч.
— Втрата та смерть – дуже непрості переживання, звісно, ви відчуваєте розгубленість і важко підібрати слова. Можу запевнити, що просто бути поруч – це також підтримка. Можете щиро висловлювати свої почуття, висловлювати бажання підтримати і допомогти. Запитуйте у подруги, що вона переживає, чи хоче вона поговорити чи побути мовчки. Запропонуйте поплакати і виговоритись. Будьте собою, будете щирою, ваші хвилювання свідчать про вашу бережність і турботу про подругу.
Нещодавно трапилася трагедія в Оленівці. Такі новини вбивають останню надію. Як після такого спокійно жити далі в тилу?
— Я не думаю, що зараз є можливість «жити спокійно». Ми усі живемо з величезною кількістю болю, смутку, безнадії, відчаю. І це необхідно оплакувати, ви можете дозволити собі побути в розпачі і безнадії. Але надважливо шукати способи триматись і боротись, спробуйте помічати також надзвичайну мужність, відданість, сміливість, любов, допомогу, підтримку, єдність. Ще скажу, що може допомогти лють – зліться, гніваєтеся, ненавидьте, тих, на чиїх руках смерті і втрата надії.
Батько на фронті. Майже щодня пишу йому, аби дізнатися, чи живий. Він не завжди має час відповідати, тому буває страшно, що мої повідомлення його відволікають. Коли він довго не відписує, я наче завмираю, не можу нічого робити, думаю про погане.
— Я можу помилятись, але, схоже, наші бійці знають як зробити все необхідне, щоб нічого не відволікало. Я думаю, вашому батькові приємна і надзвичайно важлива ваша увага та турбота і щоразу, коли він бачить ваші повідомлення, це зігріває йому серце. Співчуваю, що до вас приходять погані думки і хвилювання, спробуйте ними ділитись і просити про заспокоєння і підтримку, спробуйте не бути з цим наодинці. Інколи, розділити важку ношу – дуже допомагає.
Ніколи не думала, що буду когось так ненавидіти, як російських окупантів. Куди подіти всю свою ненависть, аби не зриватися на близьких?
— Ненависть, зараз, це хороше почуття, в ньому багато енергії для боротьби. Ненависть допомагає нам триматись і виживати. Але, ви маєте рацію, завжди є ризик випадково направити її на об’єкт, який не є причиною цієї ненависті. Спробуйте з близькими ненавидіти спільного ворога разом, робіть «профілактичні» регулярні звільнення, говоріть про справжні об’єкти і актуальні причини власної ненависті.
Я залежна від новин. З’являється відчуття провини, коли їх не читаю, але водночас втомлююсь від них.
— Важливо зрозуміти причину цього відчуття провини, про що вона? Я теж дуже багато читаю новин, це дає мені своєрідне відчуття контролю над ситуацією, адже тоді я розумію, що відбувається. Можливо вам знайоме це відчуття. У лютому-березні новини були дуже динамічними, як і події на фронті. Зараз ми маємо багато трагічних новин, а також дипломатичних та про перебіг військових дій. Можете спробувати зробити собі графік перегляду новин, наприклад – ви їх переглядаєте під час поїздки у транспорті і після того, як пообідаєте.
Часом мене жахає те, що я не відчуваю нічого читаючи жахливі новини, у мене всередині наче порожнеча. Але болить за кожне забране життя українців.
— Наша психіка вміє захищатись, якщо ви помітили, що жахлива звістка викликала неочікувані для вас переживання, значить ви виснажились і дещо закрились для інформації. Весь наш досвід потребує засвоєння і опрацювання, якщо для цього немає місця і сил, ми можемо відреагувати спочатку байдужістю. В мене теж це буває, як і у багатьох інших людей. Неможливо все відчувати з такою кількістю трагедій як зараз.
В мене апатія. Не можу нічого робити, постійно хочу спати й не можу через безсоння. Часто болить голова й взагалі нема сил. Що зі мною?
— Такі симптоми можуть свідчити про депресивний стан. Якщо це триває більше двох тижнів, я рекомендую звернутись до спеціаліста – спочатку психіатра, потім до психолога. Психіатр зможе зрозуміти чи це справді депресія і чи необхідна фармакологічна підтримка. Психолог зможе допомогти з психологічними причинами депресії і супроводжувати лікування.
