Якби держави керувалися голосом народу, їхня доля була б приречена.
Покажіть мені державу, в якій би народ проголосував за зростання податків, цін на комуналку, на продукти, за закриття нерентабельних шахт. Не знаю, як хто, а я втішений. Врешті решт ми вибирали менеджера, а не месію. Тим більше, що месію ми жодного разу не тільки вибрати не могли, а навіть у жодному списку кандидатів за все існування незалежної України не бачили. Ну, не везло нам на месій, хоча ми чемно чекали їхнього пришестя. І якщо тверезо проглянути цьогорічний список кандидатів, то як не крути, а таки Порошенко найбільш нормальний. Це перший президент, який вільно розмовляє англійською. І вибрала його уся країна. Але незадоволені є.
Свободівці зчинили ґвалт і сипонули примітивними образами. Ірина Фаріон за звичкою виконала своє улюблене голосіння з заламуванням рук в стилі “плач Ярославни на валу”: “Інфекція Рошен вдарила по людях. Голосувати за міністра в уряді регіоналів, за співтворця партії регіонів та есдеків, за безнаціональне створіння….. Це навіть не божевілля. Це національне самознищення способом садомазохізму”. Ключове слово тут: “безнаціональне створіння”. Інші свободівці куди конкретніше означували вірогідну національність нового президента. Як вони то все визначають, я не знаю, бо в лазні з ним вони точно не парились. У кожному разі доводиться серйозно замислюватися над їхньою адекватністю. Бо кого ж вони сподівалися побачити президентом? Невже Юлю? Чи наївно сподівалися, що виграє вибори Тягнибок? То я мушу сказати, що доки Тягнибока оточують істеричні скандальні баби і тупоголові провокатори, він ніколи не набере більше двох відсотків на виборах президента, а про десять у парламентських не варто і мріяти.
Тому пора заспокоїтися. Наш вибір не вічний. Бо що спільного між шоколадом і президентом? Одне і друге можна з’їсти до закінчення терміну. Не менший скрегіт зубів викликав у свободівців Ляшко. Це й справді катастрофа. Націоналізм в Україні цього разу пролетів, як фанера. Чим же тепер будуть лякати росіяни свій довірливий народ? Зате у Франції перемогли націоналісти. Якби Меркель була Путіним, то послала б туди зєльоних чєлавєчкав. Цікаво тепер, чи вплине це на намір французької влади продати Росії бойові кораблі “Містраль”. Не знаю, як впливали французькі націоналісти на своїх виборців. Зате знаю, як впливав Ляшко. Бо народ, як і жінка, любить вухами. Тому дивуватися, що він зайняв третє місце, нема чого. Він говорив саме те, що й хотіли чути люди. Не думаю, що його виборці відзначалися високим інтелектом, інакше б вони спробували проаналізувати усю його діяльність, перш, ніж ставити позначку навпроти його імені.
Хіба нікого ніколи не насторожував той факт, що за часів Януковича, Ляшко був регулярним відвідувачем усіх політичних шоу? Як і до певного часу Бузина. Ляшко на шоу поводив себе агресивно, сміливо кидався в атаку на опонента, ображав, погрожував. Але перед початком і після закінчення шоу – картина була зовсім інша: усміхнені ручкання, обійми, радісні поплескування по плечах, жарти. Шкода, що ми на екранах не бачимо продовження цієї комедії: як колишні непримиренні вороги вирушають разом до ресторану. Шустер і Кісєльов не приховували того факту, що гостей їм накидали згори.
Тому-то невигідні для влади особи були суворо дозовані. З письменників чомусь світився лише Яворівський, або Коротич, але не Андрухович, не Жадан, не Ліна Костенко. Зате було завше багато Ляшка. І одного гарного вечора охорона навіть пропустила його з вилами!!! Хтось може уявити собі цей унікальний рівень довіри? Взагалі, якщо говорити про ті шоу, то дивують вони не раз підбором гостей. Переважно це ті самі персони. І говорять вони саме те, що від кожного й очікувалося. Інколи мене просто зворушувало, коли гостями ставали які-небудь звйозди естради. Бо воно одне діло співати, а друге – поставати в ролі аналітика.
На останньому шоу Кісєльова “Чорне дзеркало” саме так мене й зворушив Святослав Вакарчук. Він заявив, що не треба боятися референдумів, і що саме на референдумі можна вирішити усі проблемні питання, в тому числі і щодо другої державної мови. Тобто він сказав те, що публіці могло сподобатися. Аякже – виявляється від народу залежить доля держави! Від народного віче, а не від обмеженого кола політиків! Але голос народу – це міф. Народ не може мислити глобально та всеохопно. Якраз для цього й існують фахівці і політики. Якби держави керувалися голосом народу, їхня доля була б приречена.
Покажіть мені державу, в якій би народ проголосував за зростання податків, цін на комуналку, на продукти, за закриття нерентабельних шахт, за повне роззброєння і т. д. Чому народ має вирішувати питання мови, якщо МОВА – це стратегічний об’єкт і одна з найголовніших умов існування нації? Чому народ має вирішувати, чи маємо приєднатися до НАТО? Він же ж не вирішував, чи є сенс приєднуватися до ООН, СНД або до СОТ. Він не вирішував, чи варто нам позбуватися ядерного озброєння. Він також не вирішував, чи ратифікувати нам мовну хартію. Якісь старі порхавки, які душею живуть в совку, будуть вирішувати за наших дітей? І то лише тому, що ці порхавки набагато дисциплінованіші, аніж молодь? Вакарчук наводить приклад Фінляндії, де 5% шведів, але державні мови дві. Це дуже невдалий приклад. Бо фінської мови в царській Росії ніхто не забороняв. Фіни вільно друкували книжки, мали свою пресу, театр, школи і церкви. Більше того: фіни мали свій парламент, перебуваючи в межах Росії. І головне: шведська і фінська мови належать до різних мовних груп. У фінів нема нічого схожого до суржика. До того ж саме шведська у Фінляндії зазнає впливу фінів і відрізняється від тієї мови, якою користуються шведи у Швеції. Просто знання шведської мови у Фінляндії само собою зрозуміле, як знання польської в Галичині, або угорської на Закарпатті.
Таким чином фінській мові нічого не загрожує, бо вона якраз і є набагато агресивнішою за своїм впливом. Тому визнання другої державної у Фінляндії – це все одно, якби в Україні визнали другою державною кримськотатарську. У нас же агресивнішою є російська. Побороти її агресію вдасться щойно тоді, коли наше телебачення, радіо і преса українізуються на 85%. Коли буде закон про мову, який чітко визначить граматичні норми і порушувати які публічно ніхто не матиме права. Виняток: література, кіно, театр, де можливе вживання діалектів та суржику. Колись мене ошелешив такий факт: у Німеччині оштрафували турка, який розмістив неправильно написану назву свого закладу ТУРЕЦЬКОЮ мовою. Прогуляйтеся вулицями будь-якого міста – ви знайдете безліч підтверджень нашого національного невігластва. І от тоді, коли виросте нове покоління, виховане на українських серіалах про козаків, петлюрівців, бандерівців, майданівців, – тільки тоді й можна буде знову підняти питання мови. Хоча до того часу таке поняття як “російськомовний українець” має звузитися винятково до представників меншин. При всій моїй високій, широкій і глибокій повазі до акторів, співаків, зірок, я б волів, аби не вони вирішували майбутнє країни. А тим більше не використовували свою популярність для проштовхування ідей, які вони сприймають чисто емоційно.
