Ми живемо в країні, де держава надає рефінансування тим структурам і банкам, які піднімають процентні ставки для населення і тим же відбирають гроші у своїх же людей.
Чому б не надавати допомогу тим підприємствам, які створюють додану вартість на продукт, але на мають можливості вистояти і розвиватися у після кризовий період. Це все наштовхує на думку, що нас усіх свідомо хочуть зробити бідними і навмисно не дають жодної можливості для формування середнього класу.
Сьогодні прийшов час задуматись над тим, що ми робимо і куди йдемо. Що у нас реально зроблено для розвитку економіки? Чому вона не «вибухнула», а переживає свій занепад? Мабуть тому, що ми й надалі віримо в обіцянки.
У нас нема владних інститутів, які працювали б над стратегічним будівництвом країни. У нас ніхто не аналізує і не вивчає питання розвитку, потенціалу, чи наявності конкурентних переваг. Кругом панує хаос і ніхто не хоче думати про простих людей. Все, що у нас є – це три владні вертикалі, які створюють ефемерне відчуття присутності влади та державних інститутів. Виникає питання: «А чи є у нас та держава взагалі?».
Сьогодні ми живе в країні у якій повністю відсутні рівні умови для розвитку. Кожних п’ять років у нас відбувається зміна політичних еліт і весь бізнес, час від часу, змушений перебігати, то від одних, то до інших, переслідуючи виключно одну мету – зберегти своє право на існування.
Для нас неминучий шлях усунення помилок і вироблення чітких програм дій. Нова політична еліта просто зобов’язана забезпечити деполітизацію всіх сфер життя і розробити «дорожню карту» розвитку країни. В майбутньому ми повинні обирати, між конкретними стратегіями розвитку, а не продовжувати вірити в «солодкі» і водночас «пусті» обіцянки.
