Олександр Савчак, Віктор Римик, Ігор Колодій, Василь Доцяк – чотири Герої, яких об’єднувала любов до України, і за яку вони, на превеликий жаль, загинули.
Пам’ятні дошки полеглим захисникам відкрили на фасаді ліцею у с. Черніїв, в якому колись навчались майбутні воїни. Лише Ігор Колодій переїхав у с. Черніїв вже у дорослому віці разом зі своєю сім’єю. З початком повномасштабного вторгнення Ігор Колодій добровільно пішов боронити країну від ворога, воював на Запорізькому напрямку. Троє його синів також стали на захист України.
«Кожен із наших героїв, вірив у те, що повернеться, і неодмінно здійснить свої задумані земні мрії. І сьогодні ми, відкриваючи ці памʼятні дошки, обіцяємо Героям, що памʼять про них буде нетлінною, вічною. Ми всією громадою обіцяємо, що будемо допомагати, підтримувати, бо тільки у нашій єдності буде перемога!», – розповідає директор Черніївського ліцею Володимир Лещишин.
Обіцяє усіма силами підтримувати родини полеглих захисників і староста села Черніїв Богдан Грейда. Староста каже, що буде працювати над тим, аби вшанувати пам’ять про полеглих захисників у меморіальному комплексі: «Маємо програму допомоги військовим з міського бюджету. Чим зможемо, будемо помагати!».
Ірина – рідна тітка Василя Доцяка. Вона зізнається, що мамі полеглого не відразу розповіли про те, що син на передовій. Тому часто саме Ірина зідзвонювалася з Василем. В одній із розмов він зізнався, що вороги активно наступають, ситуація напружена. Також, пригадує жінка, розповів, що має проблеми із серцем. Василь служив в органах внутрішніх справ. Був старшим сержантом поліції штурмового полку «Сафарі». Брав безпосередню участь в обороні на території Луганської та Донецької областей. Помер у лікарні у Краматорську. «Він так бідував. З 6 років лишився без батька. Батька машина вбила. Мама сама виховувала 2-х синів без тата. І так прожив своє життя і віддав його за Україну», – каже тітка Василя Доцяка – Ірина.
Спогадами про Олександра Савчака поділилась донька Вікторія. Крізь сльози пригадує, якою чудовою людиною був її тато. У 2022 році Олександр повернувся з-за кордону, щоб добровольцем піти захищати Україну. Невдовзі під час бойового завдання отримав поранення. Після лікування одразу повернувся у стрій.
«Добровільно вступив до лав ЗСУ. Пізніше у складі Нацгвардії воював. Був чудовим другом, заміняв кожному батька, ставав для кожного близькою людиною. Ніколи не чула, щоб хтось говорив про нього без доброго слова. Завжди згадували його жарти. Дуже рада, що є такі ініціативи, які допомагають нам пам’ятати та не забувати. І найкраще, що ми можемо робити – це продовжувати їхній шлях, допомагати й пам’ятати Героїв. Пам’ятайте полеглих, допомагайте живим і кричіть про полонених», – каже донька Героя Олександра Савчака – Вікторія Савчак.
Рідні Героїв кажуть, що сьогодні важкий і важливий день водночас. Тому публічно ділитись спогадами ще досі важко. Хоч біль не вщух, але вшанувати пам’ять про найрідніших захисників – справа честі. Віктора Римика найрідніші згадують як доброго і справедливого чоловіка, який завжди вірив у краще і навіть у найскрутніші часи не втрачав оптимізму. Віктор загинув у бою під Бахмутом 20 серпня 2024 року.
«На жаль, ми не повернемо сьогодні найкращих. Робімо так, щоб найкращою пам’яттю був справедливий мир і підтримка наших військових. Цього року громада спрямувала понад 606 мільйонів гривень на підтримку військових. Так, ми від багато чого відмовилися. Те, що могли зробити в мирний час. Але у воєнний час ми повинні допомагати. Тому, що інакше все решта не буде мати сенсу. Пам’ятаймо, підтримуймо! Ніхто за нас справедливий мир, нашу перемогу не здобуде. Пам’ятаймо, якою це ціною!» – підсумував Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.
