Увіковічнити пам’ять про Героїв. В Івано-Франківську відкрили анотаційні дошки полеглим захисникам України: Артуру Бойчуку, Юрію Максимчуку, Ігорю Скубяку та Вадиму Байжанову.
Памʼятні знаки освятили на фасаді ліцею №19, де колись навчались захисники. Тепер кожен, проходячи тут пам’ятатиме, якою великою ціною втрати нам дається збереження України. Адже кожна дитина, яка буде сюди заходити, кожен вчитель і батьки будуть бачити обличчя наших Героїв.
«Я сама виховувала свого сина. Він був дуже хороший. Дуже любив Україну, він хотів жити тут. Я навіть сама його відпустила перший раз в армію. Другий раз теж пішов. Одружився, обожнював свою донечку Вероніку. Це така для мене велика втрата. Я не знаю як маю це пережити. Він був прикордонник, не мав бути в Білогорівці. Але бракувало людей, і він добровільно туди поїхав. Там і загинув», – пригадує мама загиблого Героя Артура Бойчука – Світлана Бойчук.
Товариш полеглого захисника Ігоря Скубяка Олександр Загірняк, згадуючи про свого друга, каже, що він не міг бути осторонь війни. Ще до служби на захисті Батьківщини вони разом часто їздили у волонтерські поїздки в зону бойових дій. Та в червні 2014 року Ігор вирішив: пора йти служити і боронити Україну на полі бою. Так він мобілізувався, потрапив до навчального центру, а далі – на Харківщину. Де служив у 92 штурмовій бригаді водієм, штурмовиком. На жаль, перший бойовий виїзд обернувся трагічним – Ігор отримав серйозні поранення і загинув.
«Останній раз ми з ним спілкувались 4 серпня. 5 серпня він поїхав на бойовий виїзд і він пропав. Два тижня я його шукав. Не міг знайти. Телефон був у нього поза зоною. 21 серпня я вже через Міністерство оборони знайшов місце його перебування. 20 серпня він помер ввечері. Я їхав особисто з нашим Арсеном Мартинюком, який вивозить тіла загиблих, двохсотих. Ми їздили забирали тіло», – каже Олександр Загірняк, учасник бойових дій, товариш Ігоря Скубяка.
Колишня вчителька ліцею №19 Тетяна Довган прийшла віддати шану полеглим учням навчального закладу. Та згадує Героя Юрія Максимчука, якого навчала. Пам’ятає його талановитим, вихованим та скромним.
«Я прийшла віддати данину, шану, поклонятися до землі своїм учням – випускникам 19 школи. Ці хлопці загинули за свободу, за волю нашої України. Важливо те, що ці хлопчики, яких ми вчили, коли почалася війна пішли і загинули, віддавши своє життя за волю України. Я вчила Юрія Максимчука. Він був вихований, скромний, талановитий, слухняний. І сьогодні я низько кланяюся за його подвиг невмирущий, який ніколи не має забутися нами», – відзначає Тетяна Довган, колишня вчителька ліцею №19.
Військовий Руслан Байжанов пригадує полеглого брата Вадима дуже хорошим, ввічливим, доброзичливим. Каже, брат розумів, що прийшов такий час, що треба відбивати агресора з нашої землі.
«Він пішов служити, він був обмежено придатний. Я служив з 2022 з березня. Він пішов відмітитись на військкомат 3 лютого 2024 року, потім написав смс, що треба поговорити. І я зрозумів, відчув, що вже будуть призивати. Він попав на Львівщину в навчальний центр, там пройшов декілька місяців навчання і здобув фах ПТРК. Потім він попав в 22 окрему механізовану бригаду, 409-ий батальйон, був старшим оператором протитанкових ракетних комплексів. Проходив службу на Чернігівщині, потім попав на Сумщину і так сталось, що попав в Курську область, де й загинув. Сумно, боляче, жаль. Я лишився сам, практично всю свою сім’ю вже поховав. Добре, що маю донечку», – розповідає брат загиблого Вадима Байжанова Руслан.
Дружина Юрія Максимчука каже, чоловік 2 роки відслужив у 36-ій морській бригаді. Із початком повномасштабної війни він завжди говорив, що не буде ховатися за спини молодих дівчат та хлопців.
«Він ніколи не жалівся. Завжди говорив: «Все добре і все буде добре». Він вірив у перемогу. І казав, що ми ще станцюємо, коли буде перемога. На жаль, цього танцю вже не буде. Він нагороджений «Срібним хрестом», медаллю «За честь і звитягу». Шануймо, пам’ятаймо наших захисників. Їх сьогодні немає поруч – вони дивляться на нас із небес, вони наші ангели-охоронці. Моліться за них, пам’ятайте, бо вони віддали найдорожче, що мали – своє життя», – говорить дружина Юрія Максимчука Ольга.
Івано-Франківськ ще в 2014 році запровадив ініціативу вшанування наших Героїв. Це проект «Івано-Франківськ – місто Героїв». Це дозволяє пам’ятати про подвиг кожного захисника.
«На жаль, з початком повномасштабного вторгнення кількість анотаційних дощок різко зросла – зараз це вже близько 300 памʼятних дощок нашим Героям. Зараз вже 8 випускників 19-ї школи загинули на війні і сьогодні ми відкрили їм анотаційні дошки. Війна триває, тому треба максимально донатити, волонтерити, і кожна школа наша багато робить в цьому напрямку», – підсумував Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.
Не маємо права забувати тих, хто віддав найцінніше — своє життя за свободу і мир на нашій землі. Кожний загиблий Захисник заслуговує на увічнення пам`яті про нього! Дякуємо їм за подвиг. І дякуємо рідним загиблих Героїв за ту велику жертву Ваших синів, чоловіків, братів, рідних. Низький уклін…
