Навіть найлютіші російські “кримнашисти” починають відчувати відразу до кремлівської пропаганди. Якби Україна не відключила російське телемовлення, результати Порошенка стали б вищими: від осоружного, та ще й від якого осоружного! Про це на сторінках “Собеседника” пише Дмитро Биков.
Українські вибори довели багато різних чудових речей і вже тому увійдуть в історію.
Серед цих речей – здатність народу об’єднуватися і розумно діяти в критичні хвилини; непопулярність фашизму в Україні і незатребуваність радикалів після революції; єдність Заходу і Сходу, що зміцнюється всупереч усьому, коли на кону опиняється існування держави…
Але головний – принаймні для Росії – підсумок зводиться до неефективності брудних методів.
Будемо відверті: російська пропаганда в ці дні досягла абсолютних меж безсоромності, дивитися на Дмитра Кисельова було вже не смішно і не осоружно, а страшно; серіал “Біси”, покликаний продемонструвати революційну чортівщину, насправді зі всією наочністю викрив державну.
Не зумівши або не захотівши натиснути на Україну військовою силою (майбутні історики розберуться, чиї і які контрзаходи тут подіяли), російська влада включила всі свої пропагандистські резерви – від тиражування мережевого наклепу до телевізійних страшилок під грізну музичку.
Я добре пам’ятаю телефільми брежнєвської пори – і про дисидентів, і про Штати, і про Ізраїль, – але Суслов порівняно зі своїми внуками невинне немовля. Брежнєвські ідеологи, що важливо, брехали і самі вірили – ці насолоджуються чистим екстазом падіння, ставлять на собі експерименти у дусі декадентів столітньої давності.
Це діє – але вже, що називається, обернено: навіть найлютіші “кримнашисти”, здається, починають відчувати відразу до соловйовщини і габрелянівщини. Думаю, якби Україна не відключила російське телемовлення, результати Порошенка стали б вищими: від осоружного, та ще й від якого осоружного!
Україна віддала знаменитому “Правому сектору” менше відсотка, а націоналістам Тягнибока – менше двох. Україна довела, що від неї не вдасться відторгнути ні Одесу, ні Дніпропетровськ, та й керівництво ДНР на очах втрачає підтримку: повністю зірвати вибори у Донецьку і Луганську теж не вдалося. Україна проголосувала за цілісність і порядок.
Зрозуміло, це голосування не за Порошенка як такого – жоден з українських олігархів не може протестувати за білосніжність; але це голосування за шанс. Жодної з цілей Росії у всій цій гучній і страшнуватій кампанії не досягнуто, хоча резерви витрачені чималі.
Залишається тішитися Кримом, який теж, боюся, ще піднесе дорогій Вітчизні кілька терпких сюрпризів.
Цікаво – і передбачувано, що з лідерів Майдану більш-менш популярний сьогодні один Кличко (саме тому, що він найменш політик). Порошенко цілком може виявитися на Україні стабілізатором на зразок Путіна.
Ось тільки зробити з Україною те, що зробив з Росією Путін, він не зможе ніколи: народ України довів своє право і здатність вирішувати власну долю. Зрозуміло, російська влада радітиме будь-яким невдачам сусідів і по можливості підливатиме масла у всі вогнища, що спалахують там; але з найважчої кризи у своїй історії ці сусіди починають вибиратися.
У вас нічого не вийшло, дорогі товариші. Вас відкинуло у столітнє минуле і на Схід, ваша програма-максимум тепер – догодити жовтому братові.
Ефективне зло ще здатне викликати трепет – але неефективне смішить весь світ. “Русский мир”, що концентрує в собі всю агресію, відсталість і патетику, як національна ідея не пройшов.
Час перекваліфіковуватися на хокей, перепрофілювавши Кисельова в коментатори. Хокей ще виходить – і принаймні не загрожує третьою світовою війною.
