25 травня в Україні відбулися вибори. І якщо лідер президентських перегонів був більш-менш передбачуваним, то результат виборів депутата до Верховної Ради по 83 округу став для багатьох несподіваним. З відривом від опонента більше 10% переміг керівник ТК «Буковель» Олександр Шевченко.
Він став далеко не першим політиком, який їде до столиці з гаслами поліпшити франківцям життя, залучити інвестиції та ініціювати зміни у законодавстві. Часу на все це у нього небагато – до осені. Адже він планує ініціювати парламентські вибори.
З другої спроби
Олександр Шевченко виграв вибори у досить рейтингового політика – міського голови Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса та кандидата від найпопулярнішої донедавна на Прикарпатті партії «Свободи» Василя Поповича. Причин на це було кілька, а основна, на нашу думку, – розчарування. Маємо на увазі постреволюційну зневіру в партіях, брендах, лозунгах і щирих обіцянках.
Допомогла переможцю і по-новому побудована передвиборча кампанія. Цього разу він уже так багато не обіцяв (з того, що неможливо виконати) і не так зверхньо себе вів. Напевне, вчився на власних помилках. Нагадаємо, його минула кампанія, у 2012 році, була поверхневою і зводилася до закупівлі техніки у навчальні заклади, поїздок якомога більшої кількості виборців на ТК «Буковель», роздавання грошової допомоги усім, хто просив, і т.д. Як з’ясувалося, виборець не такий обмежений, а всіх купити неможливо.
“Чорнухи”, яка допомогла виграти опонентові Шевченка у 2012 році, цього разу майже не було. Здебільшого її використовували малорейтингові та не надто помітні кандидати. І наразі важко з’ясувати, чи то штаби поширювали її самі проти себе, чи все ж таки це було виявом нечесної боротьби серед опонентів.
Допомогло Шевченкові ще й те, що його найбільш вираженим опонентом став Анушкевичус. Відтак багато з тих, які не задоволені восьмирічним головуванням мера, віддали свій голос за «менше зло». Проте чи воно «менше», чи «більше», чи «таке саме», ми побачимо значно пізніше. Якщо побачимо взагалі, адже дотепер народні депутати Прикарпаття непомірною працею в інтересах Івано-Франківська не вирізнялися. Займалися політикою.
Зауважимо, що саме на такому господарництві намагався робити собі імідж новий прикарпатський нардеп. Наводив у приклад мільйонні інвестиції, тисячі створених робочих місць у ТК «Буковель» та якісні послуги. І врешті таки отримав шанс показати себе, хоч і з другої спроби.
Головне – не пошкодувати
Вже в неділю ввечері завдяки місцевому екзит-полу франківці знали ім’я переможця передвиборчих перегонів. Але не всім вірилося у те, що невдаха минулих виборів здійснив настільки вражаючий рейтинговий стрибок. Легше вірилося в те, що хтось нефахово або ж, навпаки, під замовлення зробив опитування, яке уже через кілька годин скептики мріяли спростувати.
Не сталося. І попри те, що у понеділок результатів так і не оголосили – через збій у системі ЦВК, ім’я переможця вже всі знали. За інформацією одного зі штабів, Олександр Шевченко отримав 37%, Віктор Анушкевичус – 25%, а Василь Попович – 16%.
У понеділок першим із лідерів перегонів офіційну заяву зробив переможений Віктор Анушкевичус. Він подякував іванофранківцям за виявлену активність та високу явку на виборчі дільниці. Головне, сказав він, що вибори відбулись.
«Хочу подякувати всім, хто підтримав мене як кандидата і вкотре висловив мені свою довіру, – зауважив мер. – Я поважаю вибір іванофранківців і маю надію, що ми всі не пожалкуємо про нього».
Того ж вечора, не дочекавшись проголошення офіційних результатів, Олександр Шевченко уже святкував. Це нагадувало світський прийом: квіти, шампанське, оплески і захопливі погляди кількох сотень присутніх. Кого там тільки не було: підприємці, голови ОСББ, депутати обласної та міської рад і т.д.
Шевченко, хоч і святкував, назвав усе це першим етапом перемоги. І запевнив, що чинна Верховна Рада має бути розпущена. «Чи буду я там один день, чи три місяці, чи півроку, – сказав Шевченко, – але буду абсолютно дієвим депутатом, гідним представляти Івано-Франківськ».
Крім цього, він акцентував увагу на тому, що слід міняти старих чиновників. Напевно, один із них – Роман Мельник, директор департаменту охорони здоров’я ОДА, не сподівався почути таких слів. Адже він теж прийшов на фуршет святкувати солодку перемогу Шевченка.
Приєднатися до лобістів
Слід нагадати, що вибори по 83 округу відбулися через те, що попередній франківський нардеп Олександр Сич неочікувано склав повноваження та став віце-прем’єром. Напевно, за історію незалежної України це перший приклад, коли франківський політик посів таку високу посаду. І дарма, що за короткий час свого перебування на посаді він ще не встиг нічого зробити для рідного Івано-Франківська. Адже франківці продовжують сподіватися.
Маємо такі ж сподівання на дієвість депутата обласної ради Сергія Федорціва. Майже місяць тому він став радником віце-прем’єра Олександра Сича.
Революційні зміни не обійшли стороною й депутата міської ради, колишнього керівника ПАТ «Івано-Франківськгаз» Ігоря Прокопіва. Недавно він став першим заступником голови правління НАК «Нафтогаз України». Маючи там свою людину, франківці плекають надію, що ніхто нам більше не погрожуватиме вимкненням газу через борги.
Насправді посад франківцям мало дістатися трохи більше. Принаймні, відповідно до їхніх планів. За нашими джерелами, свободівський депутат обласної ради Манолій Піцуряк планував посісти крісло заступника міністра охорони здоров’я, а його колега по депутатству та фракції Михайло Мельник хотів стати заступником міністра молоді і спорту.
Обидва, хоч і прагнули стати високопосадовцями, змирилися з тим, що не склалося. А от депутат міської ради Юрій Соловей дуже тяжко пережив втрату омріяної та не отриманої посади. Зазначимо, він претендував на те, щоб стати головою Пенсійного фонду України. Цього не сталося через низку причин, одна із них (офіційна) полягала в тому, що ударівці не йдуть у владу. Принаймні до президентських виборів.
Напевно, чекати виборів у плани Солов’я не входило, тому він вирішив дискредитувати цілу партію. Скликавши наприкінці квітня прес-конференцію, Соловей звинуватив центральне керівництво партії у кулуарному розподілі посад. Мовляв, лідер партії декларує, що вони не йдуть у владу, натомість їхні партійні представники активно беруть участь у дерибані посад. Як показав результат виборів, дискредитувати не вдалося.
Бути в тренді
Далеко не на всіх «звільнених» округах відбулися перевибори. А в Івано-Франківську вони пройшли, напевно, не без сприяння Олександра Сича. Це був його округ, де він поборов свого опонента (нинішнього переможця Олександра Шевченка) з відривом більше, ніж у два рази. Проте наступнику Сича Василеві Поповичу не вдалося отримати мандат свого однопартійця і наставника.
Не вдалося йому це ще й тому, що не всі свободівці хотіли працювали на виграш. Нагадаємо, що між міською та обласною «Свободою» вже більше двох років – непорозуміння. Воно тільки поглибилося, коли з подачі Василя Поповича голову міської організації “Свобода” Романа Онуфріїва зняли з цієї посади.
Таким чином Попович хотів абстрагуватися від міської «Свободи» та корупційного скандалу. Але не допомогло. Навіть гірше: міські свободівці почали грати проти Поповича. І хоча офіційних заяв не було, неофіційно від їхніх представників були меседжі, що треба голосувати за Віктора Анушкевичуса – щоб звільнити від нього місто.
А насправді? Виглядає, що є аж дві причини, чому міська «Свобода» бажала виграшу Анушкевичуса. Перша – їм хотілося «присадити» Поповича. І друга – у разі перемоги мера на виборах по 83 окрузі вони отримали б повну владу над Івано-Франківськом. Адже виконання обов’язків мера перейшло б до свободівця, секретаря міської ради Миколи Вітенка.
Як бачимо, не допомогло. І на виборах переміг «ворог» як Анушкевичуса, так і «Свободи». До речі, парламентські вибори показали, що партія уже не «в тренді». Виявили вибори і нових лідерів. Крім Петра Порошенка, постреволюційним відкриттям сміливо можна назвати Олега Ляшка. Тож дуже скоро Івано-Франківськ спостерігатиме за тим, як місцеві політики перемальовуються в інший колір.
Тетяна СОБОЛИК, Галицький кореспондент