Президент України Петро Порошенкозаявив, що проведення реформ українською командою проходить за планом, але результати реформування країни в Європі недооцінюють.
ПолітологМихайло Басараб вважає, що Україна не зрушила ні на крок у напрямку до системних перетворень у державі.
– Європейцям є з чим порівнювати, – зазначає фахівець. – Свого часу непростий період стрімких і болючих, але ефективних реформ пройшли чимало держав нашого регіону — Польща, країни Балтії, Грузія. Тому наші західні партнери можуть абсолютно об’єктивно визначити, яким шляхом рухається Україна. Мені здається, що реформи у нас в кращому випадку ідуть занадто повільно. Якщо ж говорити зовсім правдиво, то ми практично не зрушили ні на крок у напрямку до системних перетворень у державі. Тому зауваги європейців коректні і адекватні.
Яких саме реформ в Україні найбільше очікує Захід?
– Ми ходимо майже 25 років великими колами і говоримо про реформи. При цьому перебрали кілька десятків різних рецептів, за якими нашу країну слід реформувати. Раніше багато уваги приділяли економічним реформам. Наші західні партнери наполягали, що це паротяг, який має витягти Україну з ями. Нарешті і українське суспільство, і європейці з американцями почали відверто говорити, що головною реформою має бути подолання корупції.
Коли Петра Порошенка критикують за неналежне реформування держави, то передовсім мають на увазі практичну відсутність будь-яких порухів у напрямку до подолання елітної злочинності, тобто корупції. Адже це системне зло. Поки ми не почнемо вирішувати цю проблему, ми не зрушимо з місця в усіх інших напрямках. Скільки б грошей не дали Україні — 40 чи 140 мільярдів — їх все одно розкрадуть, якщо держава буде наскрізь корумпована, а вище керівництво розцінюватиме свої посади як бізнес.
Це ж стосується і низької обороноздатності держави. Проблеми, які маємо на Донбасі, значною мірою від того, що в нас неефективна оборона через високу корупційну складову в оборонній сфері. Зловживання присутні в процедурах закупівель озброєнь, матеріально-технічного забезпечення підрозділів тощо. Прикриття зрадників або невігласів на високих посадах – це також корупція.
Так само корупція є ключовою проблемою в усіх інших галузях. Тож поки держава в особі президента не почне займатися серйозно боротьбою з корупцією, усі наші бажання, намагання і прагнення будуть марними. Хід стрімким реформам може задати лише вище керівництво держави.
Чому саме президент найбільш відповідальний за це, а не прем’єр?
– Бо проблема боротьби з корупцією належить до його компетенції. У його підпорядкуванні Генеральна прокуратура і Служба безпеки. Цього достатньо, щоб почати ламати хребет корупції.
Якщо не ламають, то не можуть чи не хочуть?
– Гадаю, що не хочуть. Коли президент як керівник держави не справляється з забезпеченням правопорядку в державі, не виступає гарантом Конституції, адже корупція — це порушення прав кожного з нас, він повинен зрозуміти, що це не його посада або не його час. Тоді треба дати можливість реалізувати це непросте, але надважливе завдання комусь іншому. Нас не повинно турбувати, через які внутрішні особистісні причини гальмується боротьба з корупцією — через небажання, корисливі мотиви, відсутність політичної волі чи через страх. По факту президент не справляється зі своїми функціями. Держава не зрушила ні на крок у вирішенні цієї проблеми.
Але ж створили Національне антикорупційне бюро?
– Я впевнений, що це абсолютно зайва і непотрібна структура. У нинішніх реаліях бюро також не справлятиметься зі своїми функціями. Адже проблема не в тому, що у нас не було кому боротися з корупцією. Питання у тім, що президент не дав належної вказівки і не вимагає цього від своїх підлеглих. Якщо він такі вказівки давав, то не вимагає їх належного виконання.
Якщо Порошенко вирішить боротися з корупцією, то йому насамперед доведеться взятися за своїх соратників?
Безумовно. Візьмемо, наприклад, його політичного союзника Віталія Кличка. Нині це абсолютно карикатурний мер. Людина, яка перебуває під шаленим впливом свого оточення — радників, заступників, бізнес-партнерів тощо. Зокрема, Столара, Льовочкіна, Ніконова, Алієва та низки інших колишніх чи нинішніх бізнес-партнерів, які чинять у місті будівельне свавілля. Це виглядає ще гірше, ніж було за часів Леоніда Черновецького. Наприклад, той же Столар — це представник команди Черновецького, який сьогодні має колосальний вплив на Кличка. Асоціюється зі свавільним будівництвом. Через їхні будівельні витівки під загрозою опинився Патріарший собор Української греко-католицької церкви. Кличко на це спокійно дивиться. Хтось каже, що він не розуміє, що його використовують. Хтось вважає, що він зацікавлений як бізнес-партнер. А мене, як мешканця Києва, не турбує, він зацікавлений чи його використовують. Він не виправдовує сподівань виборців. У Кличка буде безславний політичний кінець.
Як президент може втрутитися у ситуацію в Києві?
– Він має насамперед дати політичну оцінку урядуванню свого союзника. Окрім мерського крісла, Кличко ще ж обіймає і посаду голови міськадміністрації, на яку його призначав президент Порошенко. Але подібне твориться не тільки в Києві. Якщо в країні бардак, то він усюди і на всіх рівнях. Зрештою, коли іноземці оцінюють ефективність реформ у країні, вони передусім дивляться на те, що відбувається в столиці. А тут спостерігаємо, на жаль, дуже небезпечні тенденції.
