Війна змушує виходити за межі звичного життя. Для Андрія Семчука цей шлях почався зі зброєю в руках, а тепер продовжується в ролі військового капелана 156 Окремої механізованої бригади.
Родом із Бурштина, Андрій здобув духовну освіту, але до мобілізації працював у зовсім іншій сфері. Війна застала його зненацька, і він, як і багато українців, не був до неї готовий. Пройшовши бойовий шлях у 10-й ОГШБр “Едельвейс”, отримав позивний “Пастор”. А після висвячення повернувся в бригаду, вже як капелан.
“Інших піднімати – важче, адже в кожного своя доля, власне розуміння подій та сприйняття явищ, усвідомлення свого місця та значення на цій землі… Навіть із бойовим досвідом людям непросто. Ще коли був у «десятці», часто спілкувався навіть із бувалими воїнами. Повірте, нерідко вони навіть плачуть, коли згадують, через що пройшли. Але після спілкування стають сильнішими. Тому віддавати кожному часточку своєї душі, це непросто. Але така в мене місія…”, – ділиться “Пастор”.
Унікальність молодого військового капелана полягає не тільки в тому, що він має бойовий досвід. Ще під час навчання у семінарії та академії пройшов курс релігієзнавства, багато що довідався, сам удосконалював знання. Він навіть знає канони Римсько-Католицької Церкви, а священником став у Православній Церкві України. Тому це унікальне поєднання глибинного розуміння трьох гілок християнства дуже допомагає “Пасторові”.
Як і для кожного українського воїна і патріота, для Андрія дуже важливим є усвідомлення, в ім’я чого і кого він став на захист держави. Насамперед – це Україна. Не менш важливими є для Андрія Семчука є рідні та близькі. На рідному Прикарпатті живуть дідусь із бабусею. Його тато працював водієм вантажівки, мама – за кордоном, з якою також 2 молодших сестри.
Він одружений, із коханою Уляною побралися торік у червні, а через 2 тижні його… мобілізували…
“Який для мене найрадісніший день? Завжди згадую день нашого весілля. Зустрічалися з Уляною 8 років, ще до того, як вступив у семінарію. Освідчення зробив ще в 2022 році, коли розпочалася велика війна. Кохана погодилася, і ми потім уже обирали дату весілля… І хто ж міг подумати, що медовий місяць виявиться таким коротким?”, – зізнається 27-річний чоловік.
У свої молоді роки він уже пройшов тернистий шлях, проте ще не вирішив, що буде робити після нашої Перемоги – залишиться у війську чи повернеться до цивільного життя.
Однозначно мріє з дружиною про діток. Але точно знає, що продовжить рятувати душі – ця місія в “Пастора” вже назавжди!
