Напередодні саміту в Ризі пройшла нарада екс-глав держав “Східного партнерства”. Брав участь і третій президент України. “Сегодня” зловила Віктора Андрійовича біля 5-зіркового Grand Palace Hotel Riga, де йшла нарада.
— Наша влада перед самітом Східного партнерства говорила, що ми отримаємо на ньому безвізовий режим. Зараз ясно, що цього не буде. Депутати сейму говорять, що з 1 січня 2016 року стане відомо коли. Що ви про це думаєте?
— Поки ми не даємо національної і геополітичної відповіді на те, що відбувається у нас на Сході, всі інші розмови можна вести, але до нас буде складне ставлення. Про який режим можна говорити, коли у нас безвізовий режим з Росією, коли у нас не контролюється держкордон, я можу додати ще кілька “перлів” в організації економічних кордонів — надзвичайно багато питань. Часто несправедливо це називають українським питанням. Це не українське, це російське питання. Якщо ви хочете розібрати, наприклад, проблему Азербайджану, ви будете говорити про російську окупацію. Якщо ви говорите про проблеми Грузії, або Абхазії чи Осетії, ви повинні говорити про російську окупацію. Якщо ви хочете розібрати, чому одна третина території Молдови сьогодні знаходиться під анексією, ви повинні говорити про російське питання. Коли ви будете говорити про наш суверенітет, який порушено сьогодні, ви будете говорити про російське питання. Це геополітичний виклик, і нам треба знайти геополітичний спосіб його вирішення.
— Тобто залучати США?
— Я глибоко переконаний у цьому. У нас є гаранти територіальної цілісності. Коли світ потребував 20 років тому успішного фіналу завершення холодної війни і коли треба було внести потужні акорди її завершення, пройти політику ядерного роззброєння, моя країна віддала, м’яко кажучи, добровільно ядерний арсенал — майже тисячу ядерних ракет, за що отримали від власників ядерного пулу гарантії нашої територіальної цілісності. Зараз ми страждаємо, ми втратили територіальну цілісність. Час говорити гарантіям. Де наші гарантії? Як у страховій справі кажуть: страховий випадок настав — покривайте зобов’язання. Ми вірили у той процес і договороздатність тих сторін, які на себе взяли зобов’язання, передусім США. І коли сьогодні формується формат переговорів, звичайно, виникають великі питання. Будь-який діалог, який ставить за мету розібратися в тому, що відбувається на сході Європи, звичайно, корисний, але нам потрібно також визнати, що ані нормандський формат, ані мінський не дають результатів. Цей формат, на мій погляд, на самому старті має багато вад. Що таке нормандський формат? Це коли Франція, Німеччина і Росія — спостерігачі, Україна — сторона. Цей формат дасть високий, надійний інструментарій вирішення конфлікту, коли навіть другої сторони там немає?
— А залучати США Україна не хоче чи РФ, чи США не хочуть безпосередньо брати участь?
— Тут складна система інтересів. Європа на континенті хотіла б володіти ініціативами, які дозволяють такого роду питання принаймні пробувати розв’язати. Мені здається, це більше амбіції, ніж можливості. Якщо подивитися на політичну модель поведінки Росії, вона ніколи своєї уваги не звертала на солістів європейської політики. Путін охоче йде цією дорогою, тому що вона буде мати слабку результативність. Українське питання набридає світу. Ми вже навіть не другі і не треті на порядку денному— від України починають відбиватися, як від настирливої мухи. І у світу, і у держав є свої пріоритети і проблеми. Українське питання стає буденним, і на нього вже немає такої реакції, як була. Тому ми повинні вийти на формат, коли і Росія, і Європа, і США займуть свої місця, як сторони у врегулюванні конфлікту.
– Захід нам не сильно допомагає і у фінансовому плані…
— На мій погляд, $17,5 млрд, які виділені Україні фінансовими інституціями у вигляді фіндопомоги, — далеко не відповідна сума. Створюється враження, що в світі не розуміють, що відбувається на сході Європи. Ми повинні говорити про економічний компонент (щоб Захід збільшив утримання установ охорони здоров’я України. — Авт.). Без його артикуляції нам буде важко оживити не тільки втрачені території. Ми повинні говорити про план, який передбачає десятки мільярдів доларів у рамках макрофінансової допомоги. Я переконаний, що в Європі не залишилося такого економічного майданчика, як Україна, яка могла б запропонувати такі цікаві проекти, починаючи від шельфу Чорного моря і закінчуючи кожним облцентром. Через Україну проходить п’ять європейських кордонів. Ви бачите хоч один, який освоюється? Ні. Ми говоримо про найбільшу в Європі газову магістраль. Ми хоч один проект імплементації в європейську систему ринку розглядаємо? І цих проектів десятки. Те, що колись казали про “план Маршалла” (в минулому році в ході зустрічей з міжнародними партнерами про це говорив Петро Порошенко. — Авт.)… Безумовно, на високому міжнародному рівні ми повинні розробити такий економічний план для України. Ми говоримо про пакет нової економічної політики України. Погано, що його ніхто не піднімає (не розробляє. — Авт.) ні зсередини, а ні ззовні.
— ЄС і США можуть посилити вже санкції проти Росії і чи є в цьому потреба?
— Мені прикро, що про можливе посилення санкцій вже ніде не почуєш. Коли я чую від прем’єр-міністра Греції, що його країні потрібно компенсувати втрати від санкцій, введених по відношенню до країни-агресора. Коли прем’єр Угорщини Віктор Орбан заявляє угорську позицію, від якої, чесно скажу, соромно (він неодноразово висловлювався про негативний вплив санкцій на економситуацію в ЄС, підводячи до їх скасування. — Авт.). Або коли президент Чехії декларує таке політичне ставлення до санкцій… До речі, й інші країни, в тому числі і Франція… Складається таке враження, що минуло багато часу з тих пір, як введені санкції. І до порядку денного потрібно ставити питання їх доцільності та перегляду… Мені сумно від цієї короткозорості (Заходу. — Авт.). Санкції не можуть вимірюватися 3-ма або 9-ма місяцями. Коли ми говоримо про те, що ми не хочемо, щоб на сході України гинули люди, щоб не страждали переселенці, колеги і друзі (на Заході. — Авт.), — увімкніть максимально можливий вплив! Насамперед санкції, які б мінімізували військове протистояння і військові жертви.
— Чи вважаєте ви, що в української влади немає політичної волі щось змінити, що вона загрузла в політичних чварах?
— Я не хочу обговорювати українську владу з різних міркувань. Можливо, і з тієї точки зору, що зараз не час про це говорити й обрізати їй крила. Перед нами великий виклик. Повертаючись до початку нашої розмови, Україні не вистачає високого, міжнародного і статусного плану врегулювання українського питання. Не можна, наприклад, мілітарний компонент (вирішення питання. — Авт.) звеличувати до статусу самодостатнього. Але, вибачте, якщо ви його забудете, ви робите фатальну помилку.
— Не можемо не запитати про глибоку економічну кризу в Україні…
— Якщо ми не будемо сьогодні говорити про два важливі питання для економіки… Перше — фінансова стабільність. Це альфа, наріжний камінь для будь-якого прикладного економічного розвитку. Якщо ви програли фінансову стабільність, втратили контроль над цінами і грошима, ви втратили не тільки можливість економічного розвитку, а й всі соціальні питання. Ви не створите робоче місце, зарплату, пенсію, соцвиплати і так далі. З іншого боку — те, що у нас відбувається, коли інфляція за 30%, девальвація за останні 15-16 місяців — 320%… Вибачте, але я скажу: втрата фінансової стабільності призвела до того, що економічних втрат від дестабілізації набагато більше, ніж втрат від війни. Нехай мене вибачать ті, кому це не подобається, але насправді — це другий фронт. За економічними втратами він більш вражаючий, ніж перший військовий фронт. І тому від нас пішли торік $12 млрд іноземних інвестицій. З українських банків винесли більше 200 млрд грн.
— Населення?
— Так. Приблизно $20 млрд., а населення — індикатор. Якщо я не довіряю політиці в країні, в даному випадку економічній політиці, я не довіряю своє грошове багатство державі. Країна, яка не може стабілізувати ціни і гроші (курс. — Авт.), не може розраховувати на динаміку економічного зростання. Тому на цей рік заплановано 12% падіння ВВП. І знаєте, це катастрофа. Нам потрібно переписати макрополітику. Замість того, щоб її заморожувати, щоб робити великі державні дефіцити і їх фінансувати за рахунок Національного банку.
— Тобто за рахунок друкарського верстата?
— Так. Ми повинні збалансувати держбюджет. А всю неруйнівну емісію (яка не призведе до катастрофічної девальвації. — Авт.) пустити на розігрів економіки.
— Україна таки на порозі дефолту? Чи нам цього зараз не боятися?
— Не боятися. Обслуговування бюджету цього року, власне кажучи, вже розписано за рахунок міжнародних ресурсів. Дефолти можуть виникати регіональні, де державні інституції брали запозичення (а зараз не можуть їх повернути. — Авт.).
