Досить часто виникає запитання : а чи маємо ми ту державу насправді, як таку, що здатна бути самостійним суб’єктом міжнародних відносин?
Вся відповідь лежить в тому, що ми з року в рік робимо одні і ті ж помилки. Ви запитаєте мене, а як це так і чому люди роблять помилки під час свого волевиявлення? А мабуть тому, що продовжують вірити в пусті обіцянки. Коли відсутня стабільність, кругом розруха та зубожіння, все що залишається людям – вірити в «світле майбутнє», яке обіцяне кимось. Коли людина «голодна» і бідна, вона не здатна адекватно мислити і приймати самодостатні рішення. Україна, з часу своєї незалежності, жила і продовжує жити на межі бідності і досить часто такий процес стимулювався тими ж таки політичними елітами, оскільки «бідною масою» завжди легко управляти і використовувати для задоволення власних цілей.
Зовсім інша ситуація в тій же Швейцарії, де держава виплачує соціальну допомогу по безробіттю в розмірі 3000 євро. Зрозуміло, що за таких обставин, коли людина відчуває стабільність і забезпеченість, вона не буде вірити будь-кому, а тим більше приставати на обіцянки, які не мають чіткої програми їхньої реалізації. Саме в цьому і лежать основи наших бід і послідовність помилок у власному волевиявленні. Однак, вирівняння даної ситуації, впершу чергу, залежить від тих же політичних еліт. Країні потрібні люди, політична воля яких, зможе покласти край корупції, спрямує дії держави в напрямку задоволення потреб свого ж таки народу і забезпечить всі необхідні передумови для стабільного і прозорого розвитку економіки.
В Європі, на відміну від України, в першу чергу, цінується життя людини, разом з її вадами, чи не вадами. Саме по цій причині вони підтримують стабільність, яка, скоріш за все, вже є традицією з попередньою передісторією минулих тисячоліть. Ось чому між нами, тобто між Україно і Європою – прірва. Вони цінують кожну дрібницю, а ми готові все стерти і знести до основи, не маючи жодного розуміння, а що ж робити далі.
Більшість країн Європи і зокрема Швейцарія, є країною спокою, де царює стабільність. Не даремно кажуть, що «гроші полюбляють тишу». Саме ця стабільність стала запорукою того, що чимало фінансових світових кіл надають перевагу по розміщенню своїх капіталів саме у Швейцарії.
Я реально відчув, що нам потрібно «стукати в їхні двері», бо вони про нас нічого не знають. Якщо ми говоримо про розвиток, то єдиний правильний шлях підняття економіки повинен проходити через залучення інвестицій, а не через кредити МВФ та різного роду державні позики, які ідуть на вирішення соціальних проблем, «латання дір» та погашення зовнішнього боргу. Виходячи з цього, можу сказати, що у нас нема іншого вибору, як переводити бізнес на офіційні рейки, оскільки весь світ працює «прозоро» і навіть близько не розуміє такого поняття, як «тіньова економіка».
У мене нема жодного сумніву в тому, що якщо ми не змінимось – нас просто туди не пустять і ці кроки мають залежати від поведінки лідерів, а непростих громадян.
Чому б не надавати допомогу тим підприємствам, які створюють додану вартість на продукт, але на мають можливості вистояти і розвиватися у після кризовий період. Це все наштовхує на думку, що нас усіх свідомо хочуть зробити бідними і навмисно не дають жодної можливості для формування середнього класу.
Сьогодні прийшов час задуматись над тим, що ми робимо і куди йдемо. Що у нас реально зроблено для розвитку економіки? Чому вона не «вибухнула», а переживає свій занепад? Мабуть тому, що ми й надалі віримо в обіцянки.
У нас нема владних інститутів, які працювали б над стратегічним будівництвом країни. У нас ніхто не аналізує і не вивчає питання розвитку, потенціалу, чи наявності конкурентних переваг. Кругом панує хаос і ніхто не хоче думати про простих людей. Все, що у нас є – це три владні вертикалі, які створюють ефемерне відчуття присутності влади та державних інститутів. Виникає питання: «А чи є у нас та держава взагалі?».
Сьогодні ми живе в країні у якій повністю відсутні рівні умови для розвитку. Кожних п’ять років у нас відбувається зміна політичних еліт і весь бізнес, час від часу, змушений перебігати, то від одних, то до інших, переслідуючи виключно одну мету – зберегти своє право на існування.
Для нас неминучий шлях усунення помилок і вироблення чітких програм дій. Нова політична еліта просто зобов’язана забезпечити деполітизацію всіх сфер життя і розробити «дорожню карту» розвитку країни. В майбутньому ми повинні обирати, між конкретними стратегіями розвитку, а не продовжувати вірити в «солодкі» і водночас «пусті» обіцянки.
