Усі погодяться з тезою, що місто Франка – творче місто… Напевно, отой дух таланту та натхнення невмирущого поета перейшов на вулиці та серця місцян.
Багато є тих, хто поцілований музою і уміє красиво обігрувати слова, створюючи насичені та контрасні вірші…
Тут, в маленькому провінційному містечку є хлопець, що має велику поетичну перспективу та велике серце. Звуть його Володимир Лукашевський -студент Івано-Франківської теологічної академії, автор трьох збірок, музикант і просто хороша людина:
«Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі» – пише Костенко і я з цим погоджуюсь на 200%. Чому пишу? Мабуть тому, що потік думок, їх скупчення прагнуть свободи, як і всі ми. Маю свій паблік, за власні кошти видав три збірочки і переважно всі подарував. Чому? – Ніяково якось брати гроші за папір.
Ніколи не міг збагнути, чому люди читають мою писанину. Я не якийсь там супер письменник-класик, наче не пропіарений… Я – це просто я, завжди стараюсь бути собою, просто пишу, довіряючи свохм думкам. Листок витримує, далі листків стає більше, більше і в результаті постає щось схоже на книгу…
Щодо сучасної поезії… Гадаю сучасних поетів треба знищити! Ненавиджу сучасних поетів! Оскільки вони звикли до всього примітивного, простого, вульгарного, стали подавати це і у віршах, називаючи віршами усе, де є рима, або де, як вони кажуть, є «їхня особиста думка», щоб їм! Щоб нам!”
Ну привіт, моє місто, знайоме до болю!
Ось я знов біля тебе за закликом долі.
Ну розказуй, кохане, як ти тут ввесь цей час,
Чи співають тобі ті дівчатка ще джаз?
Я поїхав весною, а зараз зима,
Я поїхав самотній, а тепер є вона.
Ця зима мимоволі вже пахне весною,
Моє рідне містечко, я знову з тобою!
Ось стою на краю дороги, а ти, як на долоні,
Ось дивлюся на тебе я просто з гори.
Моє місто кохане, я в твоєму полоні
Назавжди, назавжди, назавжди, назавжди!
Як ти тут, чув пройшло вже немало змін,
Але ти є незмінне для усіх поколінь!
Як колись, так і зараз ти є повне краси
І в тобі є ще місце куди б утекти.
Ти привітно, як завжди, всміхнулось мені,
Я всміхаюсь у відповідь щиро тобі.
І куди б не завели мене мої ноги,
Всі шляхи приведуть до цієї дороги!
Ось стою на краю дороги, а ти, як на долоні,
Ось дивлюся на тебе я просто з гори.
Моє місто кохане, я в твоєму полоні
Назавжди, назавжди, назавжди, назавжди!
Автор поезії: В.Лукашевський
{gallery}leo{/gallery}