Троє синів Романа Теренчина зі Слободи Долинської на Прикарпатті побачились з батьком після понад двох років розлуки. Сталося це в одній з лікарень в Івано-Франківську. Наймолодший син і батько побачилися вперше, адже коли він потрапив в полон, дружина була на п’ятому місяці вагітності.
Про це повідомляють “Вікна”.
20 червня, Роман Теренчин разом з іншими військовими евакуаційним потягом прибули з Києва до Івано-Франківська. Чоловікові робитимуть операцію на нозі.
“Оперуватимуть верхню частину ноги. Постараються, наскільки це можливо, її відновити, зокрема, коліно. Бо насправді в нозі виявились не апарати Ілізарова. Вони тільки кістку підтримують, але добре, що не відрізали. Стопу та коліно реабілітологи розробляють. Складна справа, адже втрачено час, та надія нас не полишає”, – каже захисник.
22 червня, у звільненого з полону Романа був «приймальний день», адже приїхала вся велика родина: мама, дружина, троє синів, сестра, дружина, дві сестри та брат з сім’ями. Емоції зашкалювали, адже уся родина нарешті змогла побачити свого захисника.
Найбільші ж хвилювання були у Романа та його дворічного сина, які побачилися вперше.
“Ромчик уже трохи по відеозв’язку звик до тата, тому не боявся. Коли чоловік був у полоні, ми підходили до його фотографії й гладили її. Тому син запам’ятав і при зустрічі поцілував тата і погладив — як на фото. Сидів на колінах, помішував татові каву, разом гралися”, – розповідає дружина воїна Ольга Теренчин.
У Романа, за словами дружини, вдруге за час спільного життя побачила сльози. Вперше очі були на «мокрому» місці, коли 19 років тому народився старший син Даниїл, адже малюк тоді був між життям та смертю. А зазвичай чоловік емоції тримає в собі.
“Добре, що чоловік уже ближче від дому, тому частіше можемо його з дітьми бачити. Так хоч відстань «між двома вогнями», дітьми й ним, буде меншою, бо постійно чоловік хвилювався, коли їх залишала, проте водночас — радів, коли до нього приїжджала”, — ділиться Ольга Теренчин.
42-річний Роман Теренчин зі Слободи Долинської пробув 890 днів у полоні. 25 травня 2025 року він був серед 5 прикарпатців, які повернулися додому. Чоловік служив старшим навідним солдатом кулеметного взводу роти вогняної підтримки 95 окремої десантно-штурмової бригади.
