Роман — військовослужбовець Мукачівського прикордонного загону, родом із Івано-Франківська. У мирному житті був викладачем фізвиховання, працював заступником директора на заводі, захоплювався регбі, мотоспортом і тхеквондо. Сильний характер і любов до спорту стали його опорою на фронті.
З перших днів повномасштабної війни він без вагань став на захист країни. За спиною залишилась родина — дружина й двоє синів, один із яких щойно народився.
Позивний «Мольфар» з’явився невипадково. Роман має особливу інтуїцію: відчуває небезпеку ще до того, як вона трапляється. Саме це не раз рятувало життя його побратимам — усі, хто йшов у завдання з ним, поверталися живими. Він став для багатьох талісманом.
Служив на Бахмутському та Лиманському напрямках.
Втрати товаришів — найболючіші спогади.
«Найважче на війні – це втрати, коли гинуть зовсім молоді хлопці. Комусь було 22 роки, іншим – трохи більше. Цей біль залишається з тобою на все життя», – зауважує Роман.
Після повернення з першої ротації мене кожну ніч мучили кошмари, довго не міг заснути. Прокидався у холодному поту – здавалося, що десь поблизу знову розриваються снаряди».
Попри важкі випробування, Роман не втратив головного — віри. Вірить у Бога, у перемогу й у майбутнє своїх дітей. Його найбільше бажання — бачити, як ростуть сини, і виховати їх у мирній Україні.
«Ми воюємо для того, щоб зберегти країну, її гідність, цінності та традиції, які передавались з покоління в покоління. Захищаємо рідних, бо в кожному з них – сенс і сила. Боремось, аби наші діти могли жити у вільній і безпечній Україні», – каже Роман
