У Крихівцях вшанували пам’ять полеглих у війні Героїв. Пам’ятні дошки Роману Опару, Василю Джусу та Віталію Нагорному встановили на фасаді Крихівецького ліцею, в якому колись навчались захисники.
15 серпня в Крихівцях є храмове свято Успіння Божої Матері, а в мирний час святкували ще й день села. Зараз же у молитві поминають загиблих воїнів та усі заходи спрямовують на підтримку війська. Про це на відкритті анотаційних дощок розповіла староста с. Крихівці Надія Фотуйма, повідомляють у пресслужбі голови Івано-Франківської громади Руслана Марцінківа.
«У нас в Крихівецькій громаді загинуло 26 воїнів, 5 з яких навчалися в Крихівецькому ліцеї. 16 зниклих безвісти. Ці люди є прикладом і ми повинні дякувати батькам, які знаходять сили триматися разом. Ромко Опар – світлий хлопець, який був депутатом Крихівецької сільської ради. Який мав багато задумів, був ініціативним та швидким у своїх рішеннях. Він мав біля себе багато друзів, які завжди йому допомагали втілювати його ідеї. Василько Джус – міг бути Чемпіоном України з дзюдо, бо був дуже хорошим спортсменом. Віталік Нагорний – прекрасний автомайстер, до нього черга стояла, бо не кожен може робити так, як робив це Віталік. Дякую крихівчанам, які знайшли годинку часу помʼянути і згадати наших хлопців», – пригадує кожного воїна староста с. Крихівці Надія Фотуйма.
Роман Опар був солдатом-стрільцем роти охорони Івано-Франківського МТЦК, громадським активістом та у свій час депутатом Крихівецької сільської ради. Проходив підготовку у Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Сагайдачного. Під час проходження військової служби Роман трагічно помер у госпіталі м. Львів 9 лютого 2023 року.
«Ця жорстока війна торкнулася і наших сімей і принесла біль, сум і сльози. Біль, з яким ми живемо щодня. Памʼятні дошки відкривають зазвичай на школах, коледжах та університетах, бо в цих закладах навчаються наші діти і онуки і вони мають знати, завдяки кому вони можуть навчатися, гуляти з друзями і відпочивати. Вони мають пам’ятати імена цих хлопців», – переконана мама Романа Опара – пані Марія.
У довоєнному житті Віталій Нагорний був добрим майстром автомобілів. Перед початком повномасштабного вторгнення повернувся до України. Згодом його мобілізували і він став стрільцем-санітаром стрілецької роти 1 стрілецького батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Загинув 6 квітня 2025 року у результаті артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Переїзне, що на Донеччині.
«Дякую, що прийшли відкрити дошки памʼяті нашим синам-Героям, які захищали нас, які віддали життя. Ми їх памʼятаємо. Я тепер тільки згадую, бо мій син був для мене опорою, радість і найкращим у житті. Він ще переживав за другого сина Івана, який зник безвісти, а сам втрапив в біду», – зі сльозами на очах розповідає мама Віталія Нагорного – пані Галина.
Василь Джус змалечку любив спорт, був чемпіоном області з дзюдо та кандидатом у майстри спорту України. З початком повномасштабного вторгнення добровільно пішов у військкомат, але йому відмовили через дуже юний вік. Через 2 роки Василя вже призвали до лав ЗСУ. Пройшов вишкіл і навчання у Польщі, Німеччині, Франції. Був мінометником 82-ї окремої механізованої батареї 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської. Загинув 29 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Котлине на Донеччині. На похорон до сина-Героя з передової їхав його тато – теж захисник України – Богдан Джус.
«Хочу від усіх нас низько вклонитися за ваших синів. За ваших рідних, які віддали життя заради Української держави. 704 військових поховані на різних кладовищах нашої громади. Понад 400 рахуються зниклими безвісти. Понад 200 хлопців і дівчат сьогодні перебувають в полоні. Це тільки ціна Франківської громади. Ціна нашого відносного спокою і мирного Івано-Франківська. Пам’ятаємо про молитву, бо молитва робить дива. Дякуємо нашим захисникам, хлопцям і дівчатам, які нас сьогодні захищають. Наш обов’язок – творити пам’ять. Ми докладемо зусиль, щоб вшанувати пам’ять всіх наших Героїв. Але найкраща зараз пам’ять хлопцям – це допомога тим, хто зараз зі зброєю в руках. Пам’ятаймо, що кожна допомога, кожен дрон, навіть кожне добре слово сьогодні є підтримкою», – підсумовує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.
