Пропонуємо читачам цікаву розмову з громадським активістом, політиком та колишнім воїном АТО Петром Шкутяком. Ми поспілкувались про плани на майбутнє в політичній кар’єрі, про актуальні реформи та життя після війни українських військових та можливості їх адаптації до мирного часу.
Які у Вас плани стосовно політичної кар’єри? Плануєте балотуватись на посаду міського голови?
Питання стосовно балотування на посаду міського голови ще не вирішене. Швидше за все балотуватись не буду. Я очолюю міську організацію партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність». Хотілось би сформувати команду з хороших людей та втілити наше бачення щодо розвитку міста в життя.
Зазвичай Вас сприймають як воїна АТО. Рідше знають, що Ви є Директором Єдиного розрахункового центру. Про те, що Ви здобули освіту в Національній академії державного управління при Президентові України, знає, мабуть, ще вужче коло людей (інформація з соціальної мережі фейсбук). Чому так? Це формувався такий своєрідний образ воїна АТО на минулій виборчій кампанії?
Я вже не є Директором Єдиного розрахункового центру. Звільнився з ЄРЦ тоді, коли йшов в АТО. Тому фактично вже півтора року я не є Директором ЄРЦ.
Тема АТО зараз дуже популярна і фактично про це багато говорили. Мабуть, людям це було цікавіше ніж аспекти того, де я працював і який в мене досвід роботи. На минулих виборах, коли я балотувався до Верховної Ради ця тема сильно обговорювалась. Тому я думаю багато людей знають саме про це і не знають інших моментів моєї біографії.
Звичайно, я вважаю, що нам необхідні при владі люди, які розуміють, що таке державне управління, які мають досвід вирішення проблем у ньому. Зрозуміло, що я маю в цьому свій досвід і розумію ті процеси, які відбуваються. Я вважаю, що це нормально, коли виборець дивиться не тільки на популярність політика, а й на його досвід роботи.
Ви виступаєте прихильником децентралізації, до якої в суспільстві неоднозначне ставлення. Як вважаєте, така позиція може відібрати у Вас голоси?
Людей дуже багато просто дурять. Багато політиків займаються популізмом. Тому й навіть правильні ідеї завжди можна подати так, щоб заморочити людям голову. При децентралізації держава передає багато функцій і повноважень на місця, це все підкріплюється фінансами. Ми завжди про це говорили і цього прагнули, нарікали на Київ, що він робить щось погане чи нічого не робить. Ця реформа йде за прикладом європейських держав. Ті функції, які дають можливість розвиватись громадам і не загрожують державному суверенітету України, потрібно передати на місця. Це нормальна практика.
Дуже важлива сама філософія цього питання. Ми стаємо самі тими, хто управляє на місцях, приймаємо рішення. Тому люди на своїх територіях стають господарями.
Звичайно, при будь-якій реформі певна категорія людей розуміє, що їм це не вигідно і вони стануть жертвами цієї реформи, тому, зрозуміло, не підтримують її. Це є нормально. Багато політиків це підхоплюють, нехотячи розібратися, що для держави ця реформа дає. На цьому етапі важливо проводити роз’яснювальну роботу зі сторони організаторів реформи, тобто зі сторони Кабінету Міністрів України, Верховної Ради. Хоча є також і окремі депутати та партії, які проводять інформування населення стосовно даної реформи.
На розгляд обласної ради питання про затвердження Перспективного плану об’єднання територіальних громад виносилось чотири рази. Хоча він ні до чого не зобов’язував, це був перший крок про наміри, далі в кожної громади будуть дозвіл ще питати і так далі. Але рішення все-таки прийняли і на сьогоднішній день, ті хто були проти цього, думають як їм дальше жити в цих об’єднаних громадах. Тобто всі тепер з розумінням до цього відносяться.
Чому Ви вибрали саме Блок Петра Порошенка «Солідарність»?
Щоб залишатися в політиці і брати участь у місцевих виборах, потрібна політична партія. На сьогоднішній день інших варіантів немає. Для мене було важливо, щоб це була партія, яка має представництво по всій Україні, адже важливо враховувати інтерес всіх територій України. Серед існуючих політичних партій, які є парламентськими, для мене оптимальним варіантом був Блок Петра Порошенка. Крім того, мені запропонували бути в цій партії. Для мене партія – це інструмент, для того, щоб реалізовувати плани у владі. Для мене інші партії демократичного спрямування не є ворожими. Я вважаю, що маємо з ними співпрацювати та реалізовувати наші ідеї.
Зараз багато воїнів АТО повертаються додому. Ви також воювали. Як відбувалась Ваша адаптація до мирного життя?
Я, насправді, коли йшов в АТО, я не знав, що таке війна. Я думав, що в мене життєвий досвід і мене не зможе нічого зачепити. З часом я зрозумів, що навіть в мені відбулися серйозні зміни. Я почав цікавитись цим питанням і в мене вже є чимало напрацювань з того, що відбувається з ветеранами після того як вони повертаються додому. В першу чергу, вони повертаються з війни, але війна залишається всередині. Після війни тяжко адаптуватись до мирного життя. Це треба розуміти в першу чергу близьким людям. Я сам проходив навчання по адаптації післявоєнній. Адаптації ветеранів має бути приділена серйозна увага, бо якщо ми упустимо цей момент, це буде мати дуже багато негативних наслідків.
Військові, які повертаються, вони – не хворі, проте потребують підтримки з боку рідних та суспільства. Основні поради як ми можемо їм віддячити.
Мої поради є простими і формуються на власному життєвому досвіді. Перші три місяці, пів року не потрібно чіплятись до військового з нав’язливими питаннями. Дуже часто люди просять розкажи там якусь історію, постійно говорить «Ти наш герой!», а військовий не хоче цього. Інші, навпаки, питаються: «Для чого ти туди їхав?», « А ти не шкодуєш, що воював? Ти ж бачиш, що робиться?», «За кого ти там воював? За кого ви, хлопці, життя віддаєте?». Ці питання для військових є жахливими.
Пізніше, коли пройде цей перший етап, військовий з часом вже сам почне відкриватися і адаптовуватиметься до мирного життя.
Звичайно, дуже добре, для військового спілкування з товаришами. Така комунікація дуже допомагає. Дуже важливо для близьких та тих з ким спілкується ветеран це розуміти. Бо я й сам дуже часто стикаюся з цими речами. Не добивайте військового такими питаннями, йому і там було зле, він багато чого пережив і не потрібно тут його мучити своїми питаннями.
Чи спілкуєтеся зараз Ви зі своїми товаришами?
З близькими в мене збереглися відносини. Це фактично на все життя. В таких умовах, коли люди проходять разом такий шлях, вони дуже відкриваються один одному, адже попадають в такі ситуації, в яких проявляють більше розуміння ніж в простому житті. Тому ці всі контакти в нас зберігаються, ми підтримуємо один одного і спілкуємось час від часу. Саме таке коло спілкування тобі дуже допомагає, адже ми розуміємо один одного.
У військових загострюється відчуття справедливості. Як адаптуватись їм у суспільстві? Що можна зробити для того, щоб вони відчували себе потрібними?
Все залежить від віку військового і від того, чим він займався раніше. Проблема в тому, що після війни взагалі пропадає інтерес до того, що ти колись робив. Бо ти пережив уже зовсім інше, інші відчуття… Потрібно, щоб людина від стану війни перейшла до мирного життя і відчула інтерес до того, що тут відбувається, а далі уже колишній військовий буде сам собі шукати відповідну зайнятість. Він може кардинально змінити свою зайнятість. Але це нормально. Дехто вважає, що ветеранам достатньо надати робоче місце. Так, це правильно, але дуже важливо, щоб у нього також появився інтерес до життя і роботи. Також потрібно розуміти, що досвід адаптованого до мирного життя ветерана є безцінним. Це величезний досвід життя і в цьому є великі переваги. Загострене відчуття справедливості справді є у багатьох, зараз наскільки я знаю, багато ветеранів ідуть працювати в правоохоронні та антикорупційні органи. Вони боролися за цю державу і хочуть її далі реалізовувати.
Розмовляла Катерина Волошин
