Так називають Ірину Рабарську люди, які її знають. Ми розпитали Її про улюблені місця в Івано-Франківську, про організацію та реалізацію проектів і про плани на майбутнє щодо молодіжної політики та життя нашого міста. Також Ірина відповіла на особисті питання: як реагує на критику, про любов до роботи та про бачення власного щастя.
1.У одному із постів у соціальній мережі фейсбук Вас називають дівчинкою, яка закохана у власне місто. Звідки така любов? Це виховання, яке дають батьки, чи це почуття виникло у Вас само собою?
Приємно було прочитати такі слова від моїх колег, друзів із Дніпропетровська. Вони вперше приїхали в Івано-Франківськ і хотіли подивитися на наше місто.
Ми познайомились у Любліні, на програмі «Український самоврядний громадський стандарт» і під час спілкування я багато розповідала про своє місто. Адже воно в нас дуже гарне та комфортне, у нього є якась незвичайна хороша атмосфера. І так, я насправді закохана у наше місто!
Приємно, що малими кроками, командою людей, які люблять Івано-Франківськ, нам вдається реалізовувати багато проектів. Тішить те, що інші люди, не тільки нашого міста, але й з інших міст України, а також іноземці помічають ту любов, яку ми вкладаємо в наші справи, для того, щоб робити наше місто кращим.
На жаль, не всі люблять і цінують місто, в якому живуть. Мені хочеться, щоб ця любов проявилась і перестала бути «політичною». Потрібно маленькими кроками змінювати наш Івано-Франківськ. Якщо б ми всі об’єдналися, то багато б чого могли б зробити.
2.У людини, яка любить власне місто, завжди є улюблені місця в ньому. Де у Івано-Франківську Ви найбільше любите бувати?
Я жартую, що якось так складається, що найбільше містом гуляю тоді, коли ми організовуємо якісь проекти, а не у вільний час. В мене робота і громадська діяльність займає дуже багато часу. Найчастіше буваю в прохідній частині біля нашої фотомозаїки. Коли йду попри неї, то тішуся, що багато мешканців стоять і розглядають мозаїку, шукаючи власну фотографію.
Люблю Вічевий майдан. Тут завжди відбувається велика кількість заходів, які ми організовуємо, постійно вирує життя. Ти завжди можеш зустріти там когось із знайомих, адже Франківськ такий компактний, що куди б ти не пішов, всюди зустрінеш знайомі обличчя.
Також люблю парк, дуже хороше місце, де можна багато чого створювати. «Острів кохання», літня сцена, де відбувається кінотеатр під відкритим небом, Вовчинецькі гори.
Тобто більшість місць у мене асоціюються із заходами та подіями, які ми з командою там організовуємо і всі вони несуть в собі якусь історію та є для мене дорогими.
3.Маленькими кроками Ви і вся команда ММВК змінювали наше місто: організація дозвілля для молоді, різних заходів, в тому числі і благодійних, масштабний проект «Молодь і влада», відкриття «Острова кохання». Що ще цікавого плануєте реалізувати в Івано-Франківську?
Потрібно змінити себе, змінити місто й Україну в кращу сторону. Хочеться, в першу чергу, щоб мешканці більше любили своє місто. Всі чомусь чекають чогось масштабного, але ми повинні розуміти, що якщо не буде великої команди між чиновниками і громадою міста, якщо ми всі не об’єднаємось, тоді ми не зможемо робити великі справи. Тільки разом ми зможемо позитивно діяти. Хочеться переламати свідомість людей, щоб вони перестали бути сірими, стали яскравішими і активнішими. Хоча уже дуже багато змінилося за останній рік. Є багато громадських організацій, які теж рухаються в цьому напрямку. Важливо, щоб зараз вони не переключилися на свої власні амбіції.
Я щиро вдячна своїй команді, людям, які завжди мені допомагають, адже саме вони дарують мені натхнення. Якби ми та учасники проектів не отримували хороший результат від того, що ми робимо, я б думала, що не потрібно нічого проводити і організовувати. А так, коли я бачу, що в людей горять очі – це для мене своєрідний знак, що ми на правильному шляху.
І, як завжди, зараз у нас є дуже багато планів. Хочемо завершити «Острів кохання», тому що ми почали робити його частинами, і ще не все вийшло, але будемо продовжувати його змінювати.
Хочемо стимулювати франківську молодь до розвитку, щоб реалізовувала і втілювала свої ідеї в життя, залишаючись в рідному місті. Ми хотіли б їм допомагати, адже таким чином наше місто розвиватиметься.
Хочемо створити справжній Кінотеатр під відкритим небом, щоб це була не просто літня сцена, а сучасна культурна установа.
Потрібно приділити увагу молодим особам з обмеженими можливостями. Мабуть, ми не завжди зважаємо на цих людей. Щось у цьому напрямку у нас вже зроблено, хоча ще до кінця. Інколи їм просто потрібно приділяти увагу, але не таку, щоб вони розуміли, що ти їх жалієш. Ні, їм потрібно, щоб вони відчували себе такими ж, як ми, а для цього їм потрібно створити зручні умови для життя.
Зараз ми також працюємо над створенням інвестиційно-промоційного Центру. Але це вже більше по роботі. Туристи, які приїжджають в Івано-Франківськ, повинні відчувати себе комфортно, отримувати всю необхідну інформацію про місто та його родзинки. Хочеться, щоб вони могли відвідати ті місця, які є найцікавішими у нашому краї, щоб могли відчувати себе як вдома.
4.Людину, яка щось робить, завжди критикують. Зрозуміло, що це не завжди приємно. Як Ви ставитесь до критики та як після неї формуєте в собі бажання знову працювати?
Раніше мені було дуже неприємно та незрозуміло, чому люди, не знаючи суті питання, та не розуміючи скільки було докладено зусиль, часу і здоров’я для його реалізації, починали мене критикувати. З часом я почала розуміти, що так буде завжди: одним буде подобатись те, що ти робиш, іншим – ні. Я сприймаю критику нормально від тих людей, які теж багато чого роблять у місті та тих, які в мене викликають повагу. Послухавши їхню думку, я намагаюсь змінити ситуацію на краще.
Таке воно життя. Інколи критика тебе стимулює до розвитку. Бувають моменти, що мені хочеться людей, які мене критикують, долучити до моєї роботи, щоб вони побачили, що не все так просто.
5.Ви любите свою роботу. Ви з дитинства думали бути державним службовцем? Коли зародилось бажання організовувати і реалізовувати проекти?
В мене дотепер є збережена афіша про проведення концерту «Червона рута 1998». Я завжди проводила літо в бабусі з дідусем. І тоді я з подругами вирішили організувати концерт. Ми брали якийсь одяг, який був у бабусі, робили сцену, співали українські пісні, показували фокуси. Я дуже добре це пам’ятаю. Ми заманювали дітей цукерками – кожен, хто приходив на концерт їх отримував. І діти прийшли (сміється).
Загалом мені подобалась організаційна діяльність. У школі ходила на танці та плавання. Але найбільше віднайшла себе в університеті, де художнє самоврядування набирало обертів. Мене вибрали в Студентську раду, тоді потрібно було організовувати КВК, писати газети, малювати… Потім я потрапила на проект «Молодь і влада» як учасник. Пізніше мене призначили куратором даного проекту. І все це мене затягнуло…
Я інколи думаю, якби цього всього не було, то чим би я займалась? Не знаю, мені було б нецікаво і нудно. Я щаслива від того, що мені вдалося поєднати роботу і громадську діяльність.
6.Нещодавно на фейсбуці Ви виклали фото з дітками, зі своїми племінниками. Видно, що Ви дуже любите дітей. Як Ви бачите власну сім’ю і скільки б хотіли мати дітей?
Так, я дуже люблю дітей. Часто ми організовуємо для них заходи. «Казковий автобус» – одна із наших акцій. Діти забирають від тебе багато енергії, але водночас віддають тобі багато позитиву. У мене є маленький похресник, якого я дуже люблю. І якщо я втомлена приходжу до них в гості, це теж мене заряджає позитивом.
Стосовно майбутньої сім’ї, то я думаю наступним чином: скільки Бог дасть – стільки буде. Тобто я не буду казати, що мені страшно мати п’ятеро дітей і водночас не жалітиму, якщо матиму одну. Діти – це наша радість та майбутнє)
Розмовляла Катерина Волошин
