Головний редактор російського видавництва “Corpus” Варвара Горностаєва у програмі “Студія Захід з Антоном Борковським” на телеканалі Еспресо.TV про “банальну” боротьбу добра зі злом в епоху нового варварства, про синдром розіп’ятого хлопчика і війну в Україні, якої для росіян досі просто немає
= Почну з банального. А що, на Вашу думку, зараз відбувається в Росії?
– Іде справжнісінька, просто дітям можна показувати, боротьба добра зі злом. Це просто ось так все і є! Тому що, коли всі кажуть, мовляв, все так складно, не зводьте будь ласка все до чорного і білого, є багато відтінків… Ні! Відтінків немає! Коли ти в цьому живеш і це бачиш, ти раптом розумієш, що це все дійсно чорне і біле, де немає відтінків. Це дійсно боротьба добра зі злом. Зараз добру дуже зле приходиться, тому що мало у нього захисників. Хоча й вони є.
– А потреба в цьому добро є в цілому у Росії?
– Це є завжди, просто зло підступне і придумує хлопчиків (мається на увазі брехня про нібито розіп’ятого українськими військами хлопчика. – Ред) і Яценюка, який воює серед чеченських терористів.
– Лякає те, що народні маси, обивателі, або так звані середньостатистичні громадяни, не хочуть слухати і розуміти.
– Треба розуміти, що всі канали російського телебачення, газети, всі офіційні засоби масової інформації говорять одне й те ж. І треба бути допитливою, діяльною та активною людиною, щоб спробувати самому шукати альтернативну інформацію, щоб подивитися в екран і сказати: “Чорт забирай, цього не може бути”. Але життя більшості не так влаштоване, вони натискають на кнопку і слухають, що їм кажуть, а там про фашистів, а там про бандерівців, а там про хлопчика. Восени 2011 року були дуже активні протести, коли Путін з Медведєвим оголосили про рокіровочку. Цей цинізм і відчуття, що тебе тримають за ідіота, страшно розлютило дуже багатьох, але зараз це зійшло нанівець.
– А де межа? Адже рано чи пізно приходить відчуття дна. Нашим дном був Янукович і його блатна братва.
– Янукович не просто багато вкрав, але й зробив життя багатьох нестерпним.
– Він крав, але він же не забрав Кубань? Він не розв’язав війну з Молдавією?! Він тупо крав-убивав-віджимав, але він сидів на своїй дачі на накрадених золотих батонах. І це розлютило нас. А у вас велика країна, загадковий російський дух, вкрадений Крим, розв’язана на сході війна, але якось от не розгойдується суспільство.
– У нас якось по-іншому це оцінюють: “Це не вкрадений Крим, це наш Крим. Це не ми війну на сході розв’язали, це у вас там українці росіян ображають”. Це така захисна реакція суспільства – йому так зараз простіше.
– А як виходити з війни?
– Ось ми видали вперше в Росії “Чорну книгу” Еренбурга і Гроссмана про те, як ненависть вбиває, будь-яка ненависть, що спускається згори державою, закінчується величезною кількістю жертв. І нам було дуже важливо видати це. Зараз час такий, що такі книги виходять все рідше і рідше – романчики видавати простіше.
– Романчики видавати, захарових, прілєпіних та іншу погань. Це таке їхнє загравання з масами і владою чи він так думає, цей колективний проханов?
– Ще є Лимонов і Поляков. Але не думаю, що вони користуються шаленим попитом, не думаю, що у них величезні тиражі. Якщо увійти в будь-який московський центральний магазин, ви побачите стрункі ряди апологетики Сталіна, антиукраїнської тематики, але в магазині ж працюють освічені люди, які люблять книги, але тим не менше вони чомусь вважають, що це має стояти. І я не знаю, що їм ще потрібно сказати… У той же час я вважаю, що заборони шкідливі з обох сторін, не можна заборонити не те, ні інше. Не можна заборонити книжки, що прославляють Сталіна, але людина, яка їх продає або видає, – повинна бути фільтром. Адже видавець за визначенням має бути на стороні прогресу, на боці добра, а не зла. І тут ми плавно переходимо до теми, яка хвилює всіх, що забороняти, а що ні? Нічого не забороняти. Але ні я, ні мої друзі-видавці ніколи не видадуть такої книжки. А хтось видасть.
– Ось Україна спробувала створити такі міні-фільтри, і нас почали звинувачувати в порушенні всіляких прав. Але я, наприклад, вважаю, що людину, яка видає “Майн кампф” Гітлера, треба саджати у в’язницю. Незалежно від того, чи є у людини право його читати. Такого видавця треба переслідувати за законом – він примножує зло.
– Закон він на те і є закон. Якщо є в законі стаття про заборону пропаганди фашизму, націоналізму, ксенофобії, якщо людина порушує цю статтю, тоді так, ви праві. Але якщо він не порушує цю статтю, а вам просто не подобається, що він щось видає?! Я зараз не про Гітлера. Я знаю, що у вас є список заборонених до ввезення книг. Але це теж шкідливо і жахливо. Хоча у вас дійсно інша ситуація, ми ж вважаємо, що у вас немає війни, але ви ж знаєте, що вона у вас є. У такій ситуації судити набагато складніше.
– А як у Росії йде справа з ручним регулюванням ринку? Для того щоб видавати книги про те, як Сталін обдурив весь світ, або переміг «жідобандеровцев», або якісь петлюрівці жахливі, напевно ж є якісь негласні програми підтримки подібних продуктів?
У нас є два сумновідомих видавництва – це видавництва “Алгоритм” і “Яуза”, вони спеціалізуються на випуску такої літератури. Я не думаю, що є прямі державні програми. Тут починається дуже цікава тема, я б сказала, захоплююча – вона називається «самоцензура». У нас цензури немає, вона заборонена Конституцією (посміхається. – Ред.). Правда, я працюю у величезному видавництві холдінгу, частиною якого є видавництво “Корпус”, і я жодного разу не знімала телефонну трубку і жодного разу не чула: “Ти ось це видай, а ось це – ні”. Навпаки. – “Новий Сорокін? Прекрасно!” – Це ж бізнес. І ці правила ще працюють. А самоцензура – це дуже страшна річ, бо вона працює сама, без всяких окриків зверху і вказівок. Всі стали страшно дивитися по сторонах – ось це я не видам, бо там те, а це я не видам, бо там се, а магазин каже: “І я цю книгу не візьму”. І ця дрімучість починає жити власним життям, вона вилазить з усіх щілин. При тому що люди освічені й прогресивні, але цей страх починає працювати сам, навіть без всякої вказівки зверху.
– А православне ваххабітство, ці самопризначені православні хунвейбіни?!
– Є навіть якісь батьківські комітети. Це досить великі спільноти. У них на сайті навіть рубрика “Слухали-ухвалили”. Це ж із серії, як із розіп’ятим хлопчиком… А видавці бояться за бізнес, мовляв, краще ми не видамо, ніж видамо, краще ми в магазин не візьмемо. Ось Сталін у них стоїть і книжка Лимонова “Київ-капут” у них стоїть, а антифашистський комікс «Маус» – ні. Був великий скандал. Видавництво “Корпус”, поряд з провідними світовими видавництвами, випустило американського художника Шпігельмана, який виклав історію Голокосту в коміксах. Це дуже сильна антифашистська книга. У багатьох країнах Європи це входить до шкільної програми, коли вивчають Другу світову війну. А на обкладинці книжки “Маус” намальована карикатурна свастика, в центрі якої Гітлер у ролі кота, – кожній нормальній людині зрозуміло. Перед ювілеєм 70-річчя Перемоги у магазинах цю книгу, нічого не оголошуючи, тихо прибрали з полиць. Коли людина приходила в магазин і просив комікс “Маус”, то їй казали: “Знаєте, ми з полиць зняли, але якщо треба, то ми вам продамо з-під поли”. І ось це “з-під поли” мене абсолютно вразило. Це такий дзвінок з минулого… І ніхто ж їх не примушував …
– Ну а люди з молотками, які збивають архітектурні прикраси? Це ж вирвалася стихія божевілля.
– Це жахливо. На мене це подіяло дуже сильно. Загиблий Мефістофель (історична постать, збита з фасаду будівлі в Санкт-Петербурзі активістами російського православного козацтва. – Ред.). Це відчайдушна історія, бо він загинув назавжди. Адже щось можна відновити. Але ось такі речі, які вмирають на очах… Відразу спадає на думку те, що у нас теж багато чого відбувається на очах. ІДІЛ зруйнувала Пальміру. Це ж паралельно, це ж абсолютно неандертальська ситуація. Не вкладається в голові, коли люди гинуть, але тут …. Цей Мефістофель пережив війни, між іншим пережив Радянську владу, а Путіна він не пережив ..
