Ігоря Насалика без перебільшення можна вважати майстром політичного піару, рівного якому на Прикарпатті навряд чи знайдеш.
Насалик, не моргнувши оком, сипле обіцянками, щедро “роздає” бюджетні мільйони, а от із особистими коштами став обачнішим: принаймні збудувати 2000 кв. метрів “соціального” житла за власний кошт – як свого часу у Калуші – вже не обіцяє. Зате реанімував ідею десятирічної давності: у 2006 році Ігор Насалик “грозився” спорудити у Калуші Пантеон Героїв та перепоховати прах Бандери, Коновальця та інших національних героїв. Ідентичну ідею просуває нині в Івано-Франківську.
Проаналізувати “нові старі” обіцянки нестримного популіста взялися активісти прикарпатськогоУКРОПу.
Отже, у минулому міський голова Калуша, а нині народний депутат Ігор Насалик балотується на міського голову Івано-Франківська. Нині він не втомлюється обіцяти й генерувати “креатив”. Ігор Насалик не став вигадувати велосипеда і “списав” виборчі ходи сам у себе – Насалика – міського голови Калуша.
Наприклад, днями Ігор Насалик став учасником Франківського Півмарафону. Так, як колись, – змагався на міських спартакіада у Калуші та навіть організовував і сам був учасником міської толоки із прибирання парку. Коли влада долає якісь випробування разом із народом, – це підкуповує. Можливо, для когось із кандидатів спілкування із виборцями є проблемою або принаймні відповідальною справою, до якої потрібно, як мінімум, готуватися. Але– не для Ігоря Насалика. Харизма і ще не втрачений особистий шарм, за якими виборці спочатку і не помічають: більшість обіцянок є нічим іншим як мильною булькою. Усі ідеї Ігоря Насалика спрямовані на широку аудиторію, яка потребує “хліба і видовищ”, мало думає і ще менше – аналізує. Ідеї мають давати швидкі рейтингові дивіденди. І мало хто вже потім задумується: чи були ініціативи впроваджені у життя, а якщо й так – то з якими наслідками?
Кожній своїй ідеї Ігор Насалик додає соціального шарму: безкоштовна медицина – це “шанс на життя” (а не заробіток для рогатинської фірми “Укрмедекспорт”, яка пов’язана із Ігорем Насаликом); ТЕЦ у приватну власність – це джерело енергії для комунального тролейбуса; дешеве тепло для міста, мільйонні прибутки для бюджету (а не проект, який цікавить особисто Насалика буквально з першого дня перебування на посаді міського голови). Обіцянки Насалика – як красиві “фантики” для цукерок: тільки розгорнувши, можна зрозуміти, які вони на “смак”. З часом “смак” обіцянки притлумлюється, а візуальний образ – зберігається. Гучні інформаційні приводи, піар-акції, маніпуляції – не тільки фактами, але й людьми, як маріонетками, і ставлення до бюджету, як до власної кишені, – ось тільки деякі штрихи до портрету Ігоря Насалика.
Презентуємо рейтинг найбільш гучних і безглуздих обіцянок Ігоря Насалика, які так і не були втілені у життя.
Безкоштовні квадратні метри і магазин для бідних
Пік демонстрації піар-таланту Ігоря Насалика припав на 2006 рік – коли чинний нардеп став міським головою Калуша і знайшов вдячну аудиторію і “вільні вуха”. Якщо аналізувати перший рік Ігоря Насалика як міського голови Калуша, він просто генерував ідею за ідеєю – цілком реальні вперемішку із сюрреалістичними. Але громада просто фанатично вірила і “ковтала” наживку. Прозріння прийшло лише торік, і то – лише частково: хоча Ігор Насалик і переміг на виборах до Верховної Ради, проте калушани продемонстрували йому найменший рівень підтримки порівняно з іншими виборцями округу (до Калуського виборчого округу входить Калуш, Калуський район, Рогатин, Рогатинський і частина Галицького районів).
“Я хочу зняти ті проблеми, які стали у місті нагальними, – питання водопостачання і житла. Зі свого особистого фонду я хочу повністю профінансувати цілодобове забезпечення Калуша водою і за власні кошти побудувати 2000 кв. метрів житла, яке буде розподілено між молодими спеціалістами і соціально незабезпеченими верствами населення”, – обіцяв Ігор Насалик ще будучи кандидатом на посаду міського голови Калуша у 2006 році. При цьому говорив як про холодне водопостачання, так і про гарячу воду.
А вже одразу по виборах містом почали ширитися чутки: “Насалик будує будинок для бідних”. Мало хто з калушан задумувався над тим, що для початку будівництва потрібна, як мінімум, земельна ділянка, яку має виділити сесія міської ради.
“Такого рішення ще немає, однак свою передвиборну обіцянку виконаю”, – запевняв новоспечений міський голова.
І – по нинішній день. Хоча цілодобове водопостачання калушани таки мають. Але – не за кошти особистого фонду Ігоря Насалика, а – за кошти міського бюджету. Гаряча вода взагалі виявилася маревом, яке не можна було перевести у реальність навіть за найпалкішого бажання: не дозволяли катастрофічно зношені мережі.
Безкоштовне – це те, що приваблює найбільше, розлітається – найшвидше, і пам’ятається – найдовше. Тому у перший рік “правління” Ігоря Насалика безкоштовного – явного і уявного – було найбільше: безплатне морозиво на День міста, “зіркові” концерти, Бенюк і Хостікоєв на честь дня народження Ігоря Насалика, матеріальні допомоги з кишені міського голови. Під завісу року гроші від Насалика – закінчилися. Якраз вчасно – щоб у калушан не виробився умовний рефлекс.
Ігор Насалик відзначав, що у місті є чимало нужденних, тому потрібен Фонд для допомоги малозабезпеченим працівникам культури, освіти, інвалідам. А потім вирішив створити магазин для бідних.
“З міського бюджету буде оплачена зарплата продавців та необхідні комунальні послуги. Продукти ж будуть закуповуватися і продаватися за собівартістю. Приміром, у нашій області є птахофабрика, а це – яйця і дешева курятина. Крім того, є можливість звернутися у Держрезерв, щоб закупити продукти за низькими цінами. Таким чином вдасться збільшити продуктовий кошик соціально незахищених громадян”, – обіцяв Ігор Насалик.
Тоді в окремих крамницях міста, за сприяння міської влади, навіть пройшла акція, під час якої можна було придбати дешеві яйця. Дрібно? Зате ефективно. Не варто сумніватися у тому, що магазину для бідних у Калуші немає і досі. Зрештою, як і Фонду для нужденних. Програму соціальної підтримки містян у важких життєвих обставинах фінансує міький бюджет.
Отже, безкоштовне житло і спеціалізовані крамниці для бідних – п’яте місце у рейтингу обіцянок Ігоря Насалика.
Тролейбуси і міні-ГЕС
На четвертому місці у рейтингу розташувалися тролейбуси і міні-ГЕСи, які мали бути побудовані у Калуші.
На “інавгурації” на посаду міського голови Калуша Ігор Насалик пообіцяв калушанам тролейбуси. А вже два місяці по тому його заступники взялися втілювати ідею у життя.
“Підготовка до запуску проекту у місті йде повним ходом”, – рапортувала в. о. першого заступника Наталія Бабій.
А заступник міського голови Ігор Очкур навіть їздив до Австрії домовлятися про тролейбуси. Мовляв, австрійці демонтовують старі тролейбусні лінії, а місто їх викупить разом із застарілою для Європи технікою і, можливо, отримає доступ до коштів державної програми розвитку електротранспорту.
Однак ні тоді, ні зараз тролейбуси на вулицях Калуша так і не з’явилися. Як, зрештою, і міні-ГЕС, і аеродром у селі Копанки, і гольф-клуб та кінний комплекс на вільних землях при в’їзді до Калуша. Самих вільних земель, щоправда, у Калуші поменшало: у 2007 році у місті за безцінь з аукціону продали 14 га. Покупець – відомий у місті підприємець, а згодом – голова фракції Української партії (яку у міську раду привів Ігор Насалик) Ігор Хемич. З 2013 року власником скандальних 14 га стає сім’я Ігоря Насалика. Збіг обставин? Навряд чи.
Завод із виробництва шприців і бізнес на “комуналці”
Третє місце у рейтингу – будівництво комунального підприємства із виробництва допоміжного медичного інвентарю. Йшлося про можливе виробництво шприців і систем для крапельниць. Завод мав бути зведений у рамках співпраці між містом, фармацевтичною фірмою “Дарниця” та банком “Фолькс-банк”.
Власне, це зовсім не перший і далеко не останній проект, презентований Ігорем Насаликом і “замішаний” на бізнесі та “комуналці”. Створення спільних підприємств – улюблена тема міського голови Калуша. Щойно прийшовши на посаду, Ігор Насалик оголосив далекоглядні плани на калуський кінотеатр, а саме – створення СП. Причому кошти в модернізацію мала інвестувати “інша” сторона. Місто мало вкласти майновим комплексом. Як результат – кінотеатр перейшов у приватні руки. Одним із власників кінотеатру нині є брат Ігоря Насалика – Сергій, а другим – “політичний” партнер В’ячеслав Кредісов.
Жодного спільного підприємства у Калуші так і не було створено. Кінотеатр – зруйнований і заріс берізками. Зате на “комуналці” Насалик піарився неодноразово.
Спочатку він оголосив про безкоштовні тарифи (“через два роки комунальні послуги в Калуші будуть безкоштовні. Через два роки не буде оплати в Калуші ні за світло, ні за газ — все буде безкоштовно”), паралельно – збирався віддати “комуналку” у концесію латвійцям. Потім Ігор Насалик реорганізував комунальну сферу, об’єднавши шість ЖЕО у два. Реорганізація пройшла під вивіскою покращення: мовляв, приватна фірма прийде у калуську “комуналку” і вже за кілька місяців наведе там лад. Насправді, очевидно, жодної фірми не існувало, проте аргумент на міську раду – подіяв. Зрештою, Ігор Насалик не раз обіцяв депутатам золоті гори, а коли не діяло – шантажував званням «ворог народу». Як у випадку зі створенням спільного підприємства із видобутку газу. І це – друге місце у рейтингу обіцянок Ігоря Насалика.
Минулого року депутати погодилися створити спільне підприємство із фірмою “Укр-Аз-Ойл”, яке розробляє Великомостівське родовище у Сокальському районі Львівської області. Умови участі в СП депутатам “з голосу” повідомив Ігор Насалик. З його слів, місто мало отримати “частку у бізнесі”, знижку на газ для комунальних підприємств, по 2,5 млн гривень на рік упродовж 20 років. І все це – всього-на-всього за 3 млн гривень внеску бюджетним коштом.
Депутати, хоч і впиралися, але дали згоду і спинилися за крок до виділення коштів. Але “задню” раптом дав сам Ігор Насалик, який буцімто образився через масову недовіру до проекту і зарікся робити калушанам “добре”. Швидше за все, це було нічим іншим як гучним піар-ходом Ігоря Насалика, який на той момент балотувався у мери Києва. Вибори закінчилися, тож проект “вмер” сам собою.
Перепоховання Бандери та створення Пантеону Героїв у Калуші
Перше місце у рейтингу – це перепоховання праху Бандери та створення Пантеону Героїв у Калуші. Цю тему Ігор Насалик підхопив у 2006 році, коли на державному рівні всерйоз обговорювалося питання про створення Пантеону Героїв у Києві.
“Я, як фізична особа, готовий вкласти у його будівництво 100 тис. доларів”, – заявив Ігор Насалик, публічно лобіюючи створення Пантеону у Калуші.
У цьому Пантеоні, казав міський голова, можна перепоховати і калушан, які покояться на Соловках. Ідея Пантеону національним героям назріла в Україні, тож давно пора з площини “говорільні” перейти у площину реального виконання, – заявив тоді Ігор Насалик.
Чому ідея Панетону – №1 у списку? Бо це не тільки невиконана чергова обіцянка, це – спекуляція на національних Героях, на генетичній пам’яті народу. Ігор Насалик не усвідомив цього навіть за 10 років.
“Без шанування та знання свого минулого у нас немає майбутнього. Чому усі ці особистості поховані у різних країнах світу, ми маємо пишатись та знати свою історію, і всі, хто творив цю історію, мають бути перепоховані на їхній рідній землі”, – акцентує нині кандидат на міського голову Івано-Франківська Ігор Насалик.
Він буцімто вже розпочав активну роботу щодо створення в Івано-Франківську Пантеону Слави та переховання всіх всесвітньо відомих творців української історії – Євгена Коновальця, Степана Бандери, Івана Мазепи.
З 2006 року Калуш не зміг протиставити Ігореві Насалику майстернішого суперника. Тож нині Ігор Насалик не має наміру випускати Калуш з-під свого впливу і водночас намагається поширити його на Івано-Франкіськ – “дідівським” методом і “заїждженими” обіцянками. Невже жодної поваги до виборця? Чи готові франківчани проковтнути ту ж наживку? Принаймні досвід калуських “грабель” вони вже мають.
