Досить часто виникає запитання : а чи маємо ми ту державу насправді, як таку, що здатна бути самостійним суб’єктом міжнародних відносин?
Вся відповідь лежить в тому, що ми з року в рік робимо одні і ті ж помилки. Ви запитаєте мене, а як це так і чому люди роблять помилки під час свого волевиявлення? А мабуть тому, що продовжують вірити в пусті обіцянки. Коли відсутня стабільність, кругом розруха та зубожіння, все що залишається людям – вірити в «світле майбутнє», яке обіцяне кимось. Коли людина «голодна» і бідна, вона не здатна адекватно мислити і приймати самодостатні рішення. Україна, з часу своєї незалежності, жила і продовжує жити на межі бідності і досить часто такий процес стимулювався тими ж таки політичними елітами, оскільки «бідною масою» завжди легко управляти і використовувати для задоволення власних цілей.
Зовсім інша ситуація в тій же Швейцарії, де держава виплачує соціальну допомогу по безробіттю в розмірі 3000 євро. Зрозуміло, що за таких обставин, коли людина відчуває стабільність і забезпеченість, вона не буде вірити будь-кому, а тим більше приставати на обіцянки, які не мають чіткої програми їхньої реалізації. Саме в цьому і лежать основи наших бід і послідовність помилок у власному волевиявленні. Однак, вирівняння даної ситуації, впершу чергу, залежить від тих же політичних еліт. Країні потрібні люди, політична воля яких, зможе покласти край корупції, спрямує дії держави в напрямку задоволення потреб свого ж таки народу і забезпечить всі необхідні передумови для стабільного і прозорого розвитку економіки.
Президентські вибори показали, що люди втратили свою довіру до більшості існуючих партійних проектів та кишенькових партій. Особливу відразу та невдоволення серед українців викликають саме ті політики, які будували і продовжують будувати свою риторику на «порожніх гаслах» та обіцянках, які не підкріплені жодною конкретною програмою дій, чи стратегією розвитку.
Сьогодні перед нами постає гостра необхідність у проведенні чесної та відвертої розмови з людьми, які зможуть забезпечити конструктивний діалог з громадою, уникнути політичних протиріч та зосередити всі свої зусилля на досягненні практичного результату на місцях.
