Туркменістан готовий збільшити поставки продукції паливно-енергетичного комплексу в Україну та здійснювати спільні проекти у цій сфері, заявив сьогодні президент країни Гурбангули Бердимухамедов після переговорів з українським колегою Петром Порошенком.
Водночас міністр інфраструктури України Геннадій Зубко повідомив, що Київ шукає “раціональні шляхи” поставок газу з Туркменістану.
Прямі поставки можливі двома шляхами — через транзит територією РФ або ж через новий трубопровід в обхід Росії.
Обидва зараз реалізувати майже неможливо, розповів в інтерв’ю керівник енергетичних програм центру “Номос” Михайло Гончар.
У чому полягає проблема?
Україна не має прямого кордону з Туркменістаном. Між нами територія Казахстану і Росії.
Остання недаремно в 2003-2004 роках домоглася того, щоб перервати прямі відносини України з Туркменістаном у газовій сфері. Звичайно, зараз вона не збирається сприяти їх відновленню.
Київ може говорити скільки завгодно про бажання відновити постачання газу з Туркменістану, але політичні реалії не дозволяють цього зробити.
Як Росія домоглася припинення прямих газових відносин між Україною та Туркменістаном?
10 квітня 2003 року тодішній президент Туркменістану Сапармурат Ніязов прибув до Москви, де йому наполегливо запропонували підписати угоду про законтрактування усього туркменського газу на користь “Газпрому” і відмовили від пролонгації міжурядової угоди з Україною, термін якої спливав за кілька років. Коли президент Леонід Кучма зустрівся з туркменбашею, той йому відмовив.
У липні 2004 року Росія “пішла нам на зустріч” і запропонувала схему “Росукренерго”, тобто вставила посередника, контрольованого “Газпромом”.
Що це дало Кремлю?
Це був елемент прихованої війни проти України. Далі — з кожним роком газ ставав все дорожчим для нас, адже ціну визначав “Газпром”. Зростав тягар для нашої економіки. Починаючи з 2005 року вони нас фактично знесилювали цим.
Чи є альтернативний шлях в обхід Росії?
Треба будувати спільно з Туркменістаном трубопровід. Про нього говорять з 90-х років – 200 кілометрів всього, але віз і нині там. Він має пройти з Туркменістану до Азербайджану, далі – до Грузії, Туреччини і Європи. Є інтерес Туркменістану, Туреччина — за, Грузія — за, Азербайджан — не дуже, тому що для нього це конкурентний газовий потік до Європи.
Крім того, Росія виступає проти, посилаючись на те, що будь-який маршрут через Каспій мають погодити всі 5 країн-членів Каспійської п’ятірки. Це суперечить здоровому глузду і міжнародному праву.
Недаремно ракети в напрямку Сирії запускають з акваторії Каспійського моря. Це своєрідний месидж і Туркменістану, і Азербайджану, і Брюсселю: дивіться, що ми можемо, якщо ви наважитесь щось робити всупереч нам.
Тому шанси на відновлення українсько-туркменських прямих газових відносин за цим маршрутом близькі до нуля.
А як щодо непрямих?
Можуть бути відновлені “криві” схеми типу “Росукренерго”. Тим більше, якщо Дмитро Фірташ буде на свободі і в Україні. Такий варіант не можна виключати, але користі Україні він не принесе – основним режисером буде “Газпром”.
Схема “Росукренерго” полягала в тому, що туркменський газ реалізовувався в Україні та частково продавався в Європу через цю компанію. Заробляла при цьому не Україна, а група ділків з українського, російського й європейського боку, які експлуатували нашу газотранспортну систему на мінімальних тарифах. Руку на крані тримала завжди Росія.
Україна виступила проти цієї схеми в 2008 році. Росія запропонувала інший варіант, але на цьому газові відносини України та Туркменістану закінчились.
Чи може Україна розраховувати на допомогу Євросоюзу в їх відновленні?
Європейський Союз міг би натиснути, аби Росія виконувала умови СОТ щодо свободи транзиту. Тоді можна було б очікувати відновлення транзиту центральноазійського газу через територію РФ.
Але те, що намагається робити Єврокомісія в енергетичній сфері, значною мірою нехтується провідними країнами-членами, передовсім Німеччиною. Тому сподіватись на те, що Європа нам в цьому питанні допоможе, не доводиться.
