Нещодавно, відомий журналіст та телеведучий Костянтин Грубич презентував у нашому місті свою кулінарну книгу «Смачна країна». Нам вдалось поспілкуватись з ним та дізнатись дуже багато цікавого про традиції української кухні, нову книгу та те, що Костянтину подобається в Івано-Франківську.
Захоплення кулінарією
Можна сказати, що не я обрав кулінарію — це вона мене обрала. Почалось все ще тоді, коли я працював кореспондентом новин ТСН, під час Помаранчевої революції. Тодішнє керівництво каналу вирішило створити кулінарний проект, на каналі такого ще не було, але саме такий, щоб підтримував національне піднесення, яке тоді особливо загострилось. Основна ідея — українська кухня, але щоб це було поєднання сучасності та національних традицій.
От саме мені запропонували розробляти концепцію проекту. Наші «творчі потуги» тривали декілька тижнів: обдумувалась назва проекту, головні ідеї, варіанти сценарію та «готової картинки» в кінцевому результаті. Так у Олександра Роднянського виникла ідея назви «Смачна країна» — цікаво, унікально, та й вона сама за себе говорила.
Ми придумали, щоб ведучим програми стала відома людина, до якої в гості приходитимуть не менш впізнавані та медійні персони. На той час все так співпало, що ми обрали Олександра Пономарьова — він саме купив велику і простору квартиру, з хорошою кухнею, адже саме в нього вдома проходили зйомки програми.
Костянтин Грубич
Мені було цікаво, але не зовсім. Писати сценарій? Не моє. На той час, не хотілось витрачати весь свій ресурс на таке. Тож, я придумав додавати в програму цікаві сюжети — я їздив на Батьківщину наших зіркових героїв, розшукував оригінальні рецепти у знайомих зірки, родичів чи друзів та готував їх — це було як вітання з дому.
Такі невеличкі сюжети знайшли дуже хороший відгук: гостям було приємно побачити рідні місця, отримати привіт від знайомих, а телеглядачам — сподобалась душевність та по -домашньому тепла атмосфера. Рейтинги програми росли. Тож, моя «кулінарна подорож» почалась саме з «Смачної країни».
До того я не надто цікавився кулінарією, так як і всі — суто для себе та родини.
Знак якості
Після проекту «Смачна країна» мені запропонували роботу на телеканалі «Інтер» — саме готували програму «Знак якості». Мене це дещо засмутило: знову ці тарілки, продукти….не хотілось ще раз «заходити в цю воду». В той час мені саме дали нагороду «Телетріумф», «Кращий журналіст» — думав, що буду займатись публіцистикою та документальними фільмами. Хотілось чогось нового та дійсно «журналістського». Хоча, дізнавшись більше про проект та основну ідею — подумав, що кожного дня бути в ефірі та допомагати нашим глядачам — серйозна та корисна справа. Навіть, переглянувши назву «Знак якості» і, якщо забрати одну з букв — вийде «Знак кості» — це знак для мене. Я погодився, і не пошкодував. Так і закрутилась робота в новому проекті.
Костянтин Грубич
Книга видавалась майже 10 років
Після закриття проекту, у мене було два варіанти: нічого не робити або впасти в депресію. Тоді ж я згадав про Мар’яну Савку, Видавництво Старого лева, яка мені пропонувала за матеріалами сюжетів «Смачної країни» — написати книгу українських рецептів. Тоді я це сприйняв не надто серйозно — де я, а де кулінарна книга. Так і розійшлись хто куди: вона зникла і я зник. А от вже за 7 років мені чомусь це пригадалось.
Я розшукав Мар’яну і запитав чи це все ще актуально, вона, як чемна людина, звісно ж погодилась (сміється — прим.ред.). З того часу й почалась робота над книгою, яка тривала цілих 3 роки.
Костянтин Грубич
Концентрація народних рецептів
Книга не є стандартною збіркою рецептів — там й історія виникнення рецепту, правила готування, цікаві історії про те, як я знайшов його та ще й поради від мене. Там все унікально та незвично, адже кожен регіон нашої країни має безліч цікавих секретів кулінарії.
Хоча, найбільша концентрація цікавого та унікального — в гірських районах. Можливо це пов’язано з тим, що там будинки на великій відстані один від одного і рецепти не так швидко передавались по сусідству. Там більше користуються прийомами приготування, що збереглись ще від діда-прадіда. Люди не знають кулінарних правил, зате вони точно знають як буде смачно.
Мені взагалі здається, що цікаво дізнатись саме «домашні» та доступні рецепти. Хотілось зафіксувати залишки народної кулінарії — не знаю чи все вдалось.
Для мене головною нагородою буде те, що мене сприйматимуть як свого, будуть цікавитись моєю роботою та готуватимуть за підібраними мною рецептами.
Костянтин Грубич
«У вашому місті був з 1000 разів»
В Івано-Франківську я був неодноразово і кожного разу дивуюсь: місто дуже змінюється, модернізується, багато нових цікавих закладів, будинків, місць.
От пригадую, як відкрив ваше місто для себе: це було ще на початку 90-х, коли співпрацював з підприємством «Барва», в них тоді був дитячий відпочинковий табір «Едельвейс» — там ми знімали одну з телепередач. Тоді я прилітав до Івано-Франківська з Києва та проживав в готелі аеропорту, постійні переїзди та зйомки. Веселі часи були. В мене вдома досі є плед, який «Барва» отримала бартером з Прибалтики.
Пам’ятаю, був такий канал «Д», для підлітків, для якого ми чи не перші знімали програму про Манявський скит. На зйомках мені стало навіть зле — таке незвично чисте повітря там було. Після того ще кілька разів там побував — знімав сюжет для «Смачної країни», готував кутю разом з монахами.
У мене дуже багато спогадів про ваше місто…. Зараз приїхав сюди з дружиною та донькою — хай краще познайомляться з Івано-Фраківськом.
