Це перше інтерв’ю Олександра Шевченка після місцевих виборів.
Востаннє такий ексклюзив для народний депутат давав у 2012 році після свого невдалого балотування до парламенту, коли він поступився «свободівцю» Олександру Сичу. З того часу в Олександра Шевченка були лише перемоги… Як буде тепер, після поразки на виборах міського голови?
З двічі народним депутатом України від Івано-Франківська ми зустрілися на «Буковелі», де і далі працюють соціальні проекти (минулої суботи там відпочивали працівники медичної галузі). В доброму гуморі, з притаманною йому впертістю Олександр Шевченко розповідає про поразку, як про перемогу. Ділиться міркуваннями про роль лідера «Привату» Ігоря Коломойського в післямайданний період, авторитаризм нинішньої влади і зізнається, хто для нього є царем.
– Серія поразок групи «Приват» на політичній арені дала підстави говорити про те, що «Приват» в публічній політиці – це бик на льоду. Ця команда показала, що вона не вміє розвивати власні політичні успіхи, не вміє конвертувати популярність у політичний вплив. З перемог «Приват» не вміє робити правильні висновки. На черзі питання: чи вміє група робити висновки з поразок?
– А які були політичні перемоги у «Привату»? Адже «Приват» – не політична організація. Те, що Ігор Коломойський став головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації – це не перемога «Привату». Це допомога Україні зупинити війну!
– Це був перехід у публічну площину, до цього часу Ігор Коломойський залишався в «тіні».
– Ігорю Валерійовичу не потрібно було виходити в публічну площину. Це було потрібно Україні. Якби так зробили й інші багаті люди, яких ми називаємо олігархи, то ми б зараз не мали тієї ситуації на сході. А в чому тут перемога, чи в чому поразка – не розумію. Саме запитання сформульовано не коректно.
– Перемога «Привату» в публічній діяльності полягала в тому, що в суспільстві на Ігоря Коломойського дивилися як на того, хто зупинив агресію Росії, його особистий рейтинг був доволі високий, але цей рейтинг він не зумів конвертувати в політичний вплив, а навпаки, після привселюдних «розбірок» між державними органами та приватними структурами змушений був піти у відставку…
– Тобто Ігор Валерійович Коломойський разом зі своїми партнерами (де був і Шевченко Олександр, який також багато до чого долучався в період і Майдану і постмайдану, і взагалі в період цієї всієї складної історії України) не став перекладати відповідальність за долю країни на когось, а значним чином взяв її на себе. Коломойський прийшов, я б не сказав у публічну політику, а швидше – в державний менеджмент достойно, рятуючи Україну від зовнішньої агресії, коли Президента Порошенка ще не було, перепрошую, і близько. Під час Майдану ніхто навіть не здогадувався, що він може стати Президентом, враховуючи його авторитарне начало і «багату» політичну біографію, включаючи «Партію регіонів», де він був одним із засновників. На мою думку, такі діячі повинні піти геть з політики. В тому числі і Президент Порошенко.
Ігор Валерійович Коломойський до цього не був у публічній політиці. Він був бізнесменом. От уявіть собі ситуацію, що я стаю журналістом. Не маючи відповідних умінь і знань, я буду поганим журналістом. Можливо, журналістом, який буде притримуватись якоїсь однієї чи другої позиції. А журналіст, вважаю, має бути незалежним у своїх вподобаннях, що дуже рідко зустрінеш.
Так ось: Ігор Валерійович Коломойський фактично і був змушений вести свою гру за тими правилами, за якими в нашій країні грали політичні чиновники. Але Майдан довів – систему потрібно змінювати. Втім, після другої річниці Революції гідності в Україні не змінилося нічого. Ось чому сьогодні хтось каже група «Приват», а я уточню – не група «Приват», а патріоти України, серед яких є і представники «Привату», вирішили створити альтернативний політичний проект у вигляді партії «УКРОП».
Мусить бути патріотична альтернатива існуючим політичним кланам! Тому формулювання – з перемоги в поразку – не відповідає дійсності. Це був достойний прихід у владу: допомога Україні, допомога самим собі, бо ми є громадянами України. Ми не могли інакше діяти, бо ми не сепаратисти, не зрадники, як виявиться в майбутньому щодо багатьох нинішніх «достойників», коли ми побачимо, хто є хто насправді. Ми – команда, яка може брати на себе відповідальність, яка мотивована на загальний український інтерес і дотримання Божих Заповідей.
– Місцеві вибори показали, що суспільство у своїй більшості представників «Привату», особливо лідерів групи, не почуло. Хоч сама партія «УКРОП» увійшла в місцеві ради. Які висновки зроблено?
– Чому не почуло? Ви зараз про мене говорите?
– Не лише про вас. Поразка Геннадія Корбана в Києві, кандидата від Ігоря Палиці – в Луцьку…
– Стоп. Давайте інакше поставимо питання. Якщо б, наприклад, Ігор Палиця особисто кандидував на міського голову Луцька – він би в одні ворота виграв. Його рейтинг – колосальний. А от уявіть собі, що Шевченко має там якийсь рейтинг, а ви ідете на вибори – гарантовано, що ви переможете? Не гарантовано! Взагалі «УКРОП» засіявся так позитивно, що його паростки патріотизму будуть по всій державі.
– В принципі переможець мерських перегонів у Луцьку свого часу працював у структурах «Привату»… Може, він і був справжнім вашим кандидатом?
– Про що ви говорите!? Романюк в Луцьку був реальним їхнім опонентом. Тут сумнівів не може бути. Проведена колосальна робота. Фактично бюджет Фонду Ігоря Палиці – це паралельний бюджет міста Луцьк. Він з особистих ресурсів фінансував відновлення міста. Школи, дитячі майданчики, стадіони. Відверто кажучи, він сам соромиться ці суми назвати, але це десятки, якщо не сотні мільйонів. Вважаю, що він заслужив бути провідником змін у Луцьку. Переконаний, що саме завдяки величезній фракції, яка утворилася в обласній і міській радах, вони будуть контролювати Луцьк і Волинську область. І їх управління буде зразком для всієї України.
А взагалі говорити, що хтось переміг, а хтось якимось чином потрапив у халепу – не варто. Ми з вами зустрічались у 2012 році, після начебто моєї якоїсь поразки. Та скажу вам таке: війна з корупцією – не одна битва. Тут цілий комплекс тактичних і стратегічних дій, які призведуть в результаті до перемоги. І не когось окремо взятого, а всієї України. Ці перемоги не потрібні ні мені особисто, ні Палиці, ні Коломойському. Вони потрібні суспільству. Адже в країні нарешті потрібно встановлювати нові чіткі і всім зрозумілі правила гри. От скажіть мені – хто для вас є царем?
– У мене немає царів, не створюю собі кумирів…
– Ну хоча б один цар мусить бути – той, який сказав не створювати кумирів…
– Бог!
– От. Так і для мене. Так і для Ігоря Коломойського, Ігоря Палиці єдиний цар – Бог. Я завжди молився – і в 2012 році, і тепер, – казав, Боже, якщо мені не потрібно зараз стати чи народним депутатом тоді, чи міським головою тепер, чи, можливо, людям потрібно дати ще одне випробовування, то нехай так і буде!
От переміг би я в 2012 році – мені довелось би бути під потужним впливом і пресом сім’ї Януковича, тиснули б, вимагали… Звичайно, я б не перейшов до їхньої більшості. Швидше за все б сидів. А те, що я не згинаюся, вже показав досвід. Я боровся тут, на місці, проти Сала (начальника УМВС в області – «ЗК»), не давав розікрасти землю. Це всім відомі факти. В результаті через півтора року відбулося те, що мало відбутися. Після Майдану двічі мене люди обрали депутатом Верховної Ради.
А взагалі ні депутатство у Верховній Раді, ні мерство не є для мене самоціллю. Хочеться принести користь громаді. Я написав сім законопроектів, з яких чотири прийнято, зокрема, щодо набуття спадщини переселенцями зі східних регіонів. Так, може, я і «не строчу» закони сотнями, і не підписуюсь під ними, як це буває часто – один написав, сто підписалося, але переконаний, мій реальний вклад у розвиток громади набагато потрібніший, ніж розпіарена паперотворчість.
– Тому ви балотувалися на посаду міського голови. Програли… В чому була помилка кампанії?
– Та не було помилки. Бог так захотів! Це основна причина. Якщо ж говорити не про надприродні сили, а звичайні виборчі технології, то тут все просто. Багато разів у Верховній Раді ми розмовляли з паном Матвієнком, паном Насаликом, паном Іванчуком, паном Дубневичем, з іншими нардепами на тему виборів. Насалик сотні разів запевняв, що буде мене підтримувати, якщо я піду на мера. Але… Цим людям вірити не можна! У парламенті, у фракції БПП мене постійно сприймали як людину Коломойського, а не як представника громади м. Івано-Франківська, забуваючи, що саме мешканці обласного центру, а не Коломойський, делегували мені повноваження парламентаря. Рано чи пізно такому зневажанню приходить кінець. Тому я був змушений вийти з фракції БПП. Насалик з липня почав бігати в Адміністрацію Президента… З’явилися біг-борди. Я запитував: навіщо ви це робите? Вибори міського голови Івано-Франківська – це була боротьба Порошенка з Коломойським. Не навпаки! І все це було не з врахуванням користі для громади Івано-Франківська. Лише власні амбіції однієї людини. Всі ж розуміють: не було б Насалика – була б зовсім інша ситуація. Тепер я розумію, що відбулося. Бог так захотів, щоб Насалик пішов на вибори і програв. Бо не можна обдурювати!
– Отже, перемога «свободівця» Руслана Марцінківа це…
– В цьому випадку – це справедливість. Справедливість, що «УКРОП» легенько сказав, що не буде підтримувати кандидата від БПП.
– Коли ви востаннє бачилися з Ігорем Коломойським? Якими є його меседжі?
– З Коломойським зустрічався два місяці тому, фактично напередодні старту виборчої кампанії. Говорили і про майбутні вибори. Про «УКРОП».
Він сказав, що Україні потрібні неавторитарні ідеологічні партії. Тоді було лише зареєстроване «Українська об’єднання патріотів – УКРОП». Ігор Валерійович націлював, що «УКРОП» повинен стати першою неавторитарною партією в Україні. Сказав: залишіть мене в спокою, я не буду в цій партії, буду симпатиком. І найголовніше, що в партії не повинно бути якогось явного лідера, якщо і буде якийсь виконавчий орган, то він один раз на рік буде переобиратися.
– Після виборів зустрічалися?
– Ні. Але хіба це проблема?!
– Чи розглядається повернення групи в тіньову площину, де «Приват» завжди почувався потужно, розставляючи яйця в різні політичні кошики?
– По-перше, «Приват» не входив у жодну політику. «Приват» – це фінансова корпорація і давайте відмежуємо політику і бізнес. От чому суспільство (і ви в тому числі) якось так зазомбовані, що «група «Приват» пішла в політику». Назвіть мені ще когось в області, крім Шевченка, хто належить до групи «Приват» з кандидатів у депутати до будь-яких рад на Прикарпатті.
– Не прямо, а опосередковано таких – чимало (що є більш ефективно, як показує досвід групи). Наприклад, ваш брат, який став депутатом обласної ради…
– Це смішно… Мій брат не є членом групи «Приват». Таким чином прив’язати можна будь-кого. От у вас є родичі, то якщо ви журналіст «Західного кур’єра», то що вони читають лише вашу газету!? Брат має свою справу, він не залежить від нашої фінансово-промислової групи. Він створив сам себе. З 99% людей, що ішли кандидатами в різні ради від того ж «УКРОПу», я – куратор Івано-Франківської області, член політради партії – взагалі не знайомий.
– Поясніть ситуацію щодо підтримки «УКРОПом» на всеукраїнському рівні кандидатів від «Свободи» на посаду міського голови, а відтак спростування цього міською організацією партії.
– «УКРОП» ніколи не підтримував офіційно Марцінківа, як і будь-якого іншого кандидата від «Свободи». Заява була лише про підтримку кандидатів від демократичних сил. Те, що всі розуміють, що БПП – це не демократична сила, і роблять свої висновки – то це вже інше. Більше мені додати нічого.
– Якою, на вашу думку, буде коаліція в міській раді. Яку позицію займе «УКРОП», в якого фактично «золота акція»?
– Ні в кого ніколи «золотих акцій» нема. Хто так думає – це вже маніпуляція і зловживання. Якщо до нас будуть прислухатися, якщо нас запитають, який шлях розвитку міста ви бачите, то ми, звісно, будемо висловлювати своє бачення. Наш Інститут розвитку міста «Новий Івано-Франківськ» має і галузеві, і стратегічну програму розвитку міста. В міській раді Івано-Франківська від «УКРОПу» повноваження на діалог та консультації має голова міської організації Олег
Головенський. Я з Марцінківим останній раз спілкувався ще коли він був народним депутатом у Верховній Раді. Є голова міської організації партії, нехай він і спілкується з ними, чого я маю переступати через голову…
– Але ж ви народний депутат від міста, ще й, так би мовити, негласний лідер групи на Прикарпатті…
– Ну і що!? Марцінків також має своїх різних негласних лідерів
.
– З ними спілкуєтеся?
– Не спілкуюся.
– А з Ігорем Кривецьким, колишнім народним депутатом, керівником економічного блоку ВО «Свобода», з яким у вас начебто і спільний бізнес був?
– Бізнесу з паном Кривецьким в мене не було ніколи. Останній раз бачився з ним два місяці тому, коли з сім’єю летів з Києва до Львова. Привіталися, добрий день-до побачення.
Те, що зараз говорять нібито рейтинг «Свободи» підтягнув Ігор Коломойський – нісенітниці. Як «Приват» може підтягувати самодостатню політичну силу. Ось те, що БПП робила все, щоб кандидати від «УКРОПу» не перемогли – це факт. Неперемога Філатова в першому турі виборів – заслуга саме влади, яка сприяла перемозі в першому турі регіонала Вілкула. То як я маю ставитися до цієї влади!?
На кожній зустрічі з громадянами я говорив і говорю зараз вам: мені хочеться побудувати новий алгоритм в місті Івано-Франківську, зменшити кількість чиновників до 15-ти разом з мером і, відповідно, здійснивши перетворення в місті, запустивши владний механізм, щоб він працював, як годинник, піти з посади. Але люди вже будуть бачити, що система працює. Приклад «Буковелю» – тому підтвердження.
А що стосується співпраці з Русланом Марцінківим, то я і попередньому міському голові Віктору Анушкевичусу також говорив, що готовий співпрацювати. Але як та «співпраця» відбувалася? Ми розпочали конкурувати на ремонті доріг – а нас у місто не впускають. Хоч якість нашої роботи ми показали на вул. Набережній, і це при тому, що з міського бюджету профінансовано лише 20% робіт. І ще зараз місто має борги. Я запитую – мерові і міськраді не потрібна Набережна? Що це, якщо не «політика» в розумінні деяких недалеких і випадкових чиновників і посадовців?
– В чому конкретно ви бачите точки дотику до співпраці з новообраним міським головою, за яких умов «УКРОП» увійде у міськрадівську більшість?
– Щодо фракції «УКРОПу» у міськраді я вже говорив. Тут працює Олег Головенський. Щодо мене, то я готовий допомагати, якщо така допомога потрібна, зокрема Руслану Марцінківу…
– Він має прийти до вас?
– Якщо його цікавить мій досвід, якщо він бачить в мені людину, яка зможе сприяти організації роботи в розбудові міста, залученні інвестицій, то будь ласка… До прикладу, давайте співпрацювати у сфері ремонту доріг – нехай у тендері беруть участь всі, але не випадкові фірми, які прив’язані тільки до правлячої коаліції в місті. Нехай буде здорова конкуренція. Ось коли ми зробимо вулицю Тичини – це буде найкраща вулиця, після Набережної. І нехай мешканці обирають і оцінюють.
– Можливо, союзу «УКРОПу» і «Свободи» сприятимуть тенденції на рівні держави. Схоже на те, що в країні створюється серйозний опозиційний кулак, де «УКРОП» поруч з такими партіями, як «Свобода», «Батьківщина», Радикальна партія… До чого може призвести такий альянс?
Чи не до чергових потрясінь з подальшим, як мінімум, перезавантаженням парламенту?
– Це люди, які об’єднуються проти узурпації влади Петром Порошенком і його «партією адмінресурсу» – БПП «Солідарність». Адже скажіть мені, які були підстави арештовувати «укропівця» Корбана, «свободівця» Сиротюка, проводити обшуки в Сича? Якщо б такі підстави справді були, то ці люди вже давно б сиділи. А якщо влада хоче залякати патріотів, то це хибний шлях.
Під час виборів у наш штаб засилали «козачків», щоб вчинити провокацію – підкинути зброю. «УКРОП» намагалися оголосити ледь не терористичною організацією. Сьогодні в країні відбувається повзучий реванш.
Наприклад, бізнес Ігоря Коломойського в Криму окупанти знищили вже на другий день, тоді як бізнес Порошенка і в Криму, і в самій Росії процвітає.
– До чого має призвести розхитування ситуації?
– Та чому «розхитування»? Якщо Петро Порошенко отримав підтримку людей в першому турі і я особисто теж доклався до його перемоги, то як я маю сприймати нинішню реваншистську ганебну політику Президента!? Є закономірні підстави – Порошенко повинен піти у відставку. Він не виконав жодного пункту з того, що обіцяв. Повинен піти добровільно. Інакше піде, як Янукович.
– Ще однієї революції нинішня роз’єднана країна не витримає…
– Знаєте, десь прочитав якогось аналітика, що у нас при владі «партія війни». Цій владі вигідна війна і невизначеність на сході, бо в умовах миру вже давно б ця влада пішла. А в умовах війни є можливість спекулювати – хто проти цієї влади, той «агент Кремля»…
А що з цією владою робити, якщо вона банально паразитує на нинішніх проблемах? З 2010 року, коли прийшов Янукович і його поплічники, проти нас – по «Буковелю» – було порушено десятки кримінальних справ. Зараз, до речі, ці справи відновлюються! Мета очевидна – зламати тих, у кому ці узурпатори бачать опонентів.
– Але поруч з цим не все так погано в вашому домі – виграєте тендери на будівництво доріг. Ось днями, за інформацією ЗМІ, ще отримали кошти на будівництво дороги Мукачево-Львів…
– Ніхто мені нічого не додав… Виграний тендер не означає, що вже щось додали. Про що йдеться: дорога будується, а проектанти в умовах цейтноту забули внести певні речі (ми не брали участі в проектуванні). Виявилося, що несуча здатність на певній ділянці дороги гірша – значить потрібно робити підсилення основи, не передбачена якісна розмітка, не враховане обладнання стічних канав, на одній ділянці в 17 кілометрів необхідний ще один шар асфальту… Саме на це і буде додаткова закупівля.
Ми об’єднали шість провідних дорожніх фірм України в цьому проекті, бо ще ніхто в нас за три місяці не будував 100 кілометрів доріг такої якості. При чому за ціною втричі меншою, ніж це було, скажімо, в часи Януковича!
До речі, керівник управління доріг у Львівській області зараз під загрозою звільнення, бо не фірма «Онур», близька до Олега Синютки (голови Львівської ОДА) виграла тендер на ремонт дороги, а ПБС, яка дала ціну нижчу, ніж конкуренти. Чому порушується кримінальна справа не по інших дорогах, наприклад, Косів-Верховина, де вже дорога сиплеться, а по дорозі Івано-Франківськ-Львів? Та тому, що Шевченко не носить відкати! Знаєте, скільки коштує кілометр дороги? Нам завжди розказували, що один мільйон. Неправда це! Один кілометр дороги в середньому коштує 350 тис. грн. То потрібен такий Шевченко для Адміністрації Президента? Звісно, що ні!
– 11 грудня закінчується імунітет уряду Арсенія Яценюка. Які тенденції зараз побутують в парламенті. Чи буде відставка уряду?
– Прозвітуються – подивимося. В уряді є цілий ряд слабких міністрів, яких варто замінити. Це Квіташвілі, Демчишин. Двоякі в мене відчуття щодо міністерства інфраструктури…
– Ви готові до дочасних парламентських виборів?
– Та хоч завтра.
– Соціальні проекти не згортаєте?
– В жодному разі. Соціальні проекти продовжуються, тоді як опоненти розповідали, що кожен мій проект «до виборів». Вперше соціальний проект був відкритий у 2011 році, коли мені тодішній голова ОДА Михайло Вишиванюк сказав: «Олександре, ти можеш когось оздоровити, бо реально в Україні немає можливості. Допоможи». Я сказав: «Добре, спробую». Я виконав своє зобов’язання. Мій благодійний фонд фінансує масу благодійних проектів.
Знаєте, самі журналісти формують думку людей, начебто соціальні проекти працюють під вибори. Ну давайте я зараз скажу, що я соціальні проекти зупиняю, щоб мене в чомусь не звинувачували. Міг би так зробити? Міг! Але вважаю, що так не правильно. Людям потрібно допомагати, а рейтинг – це вже як вирішить громада.
