Пропонуємо вашій увазі цикл публікацій, де лікарі-співзасновники ГО «Асоціації захисту прав медичних і фармацевтичних працівників» розкажуть про проблеми медицини та власне бачення необхідності створення даної громадської організації. Своє розуміння проблем у медицині висловила також лікар неврологічного відділення для хворих з порушенням мозкового кровообігу ЦМКЛ Лазорик Світалана:
«Не секрет,що 40% випускників медичних вузів взагалі не приступають до роботи по спеціальності. Решта – «знаходять роботу». Але, невдовзі, стає зрозумілим,що частина з них-взагалі випадкові люди в медицині. Тому вони починають робити з даної галузі бізнес.
Проте є невелика частинка медиків, які є дійсно людьми своєї справи, працюють за покликом серця, хвилюються за кожного пацієнта як за свою рідну чи близьку людину, проводять багато часу в лікарні (часто шкодячи цим відносинам у своїй сім’ї),і навіть коли перебувають за межами лікувальної установи,подумки є біля хворих».
Світлана Лазорик розповідає, що часто лікарі, які мають покликання до своєї нелегкої праці, навзамін отримують неповагу,приниження,образи від певної частини пацієнтів та їхніх родичів, а також від представників адміністрації тих чи інших установ.
Також Світлана Лазорик поділилась з нами думками про «особливу» ланку пацієнтів: «Група учасників даного процесу, будучи щасливими володарями посвідчень депутатів різних рівнів чи номерів телефонів представників адміністрації, активно цим користуються, коли переступають поріг медичного закладу. Вони не розуміють, що добросовісний лікар чи медсестра однаково добре і професійно відносяться до всіх, вони вимагають до себе надмірної уваги, погрожуючи медикам розправою на всіх рівнях. І це принижує нас, в душі викликає обурення, спротив. Але зовні ми повинні бути привітними,бо пацієнт – завжди правий».
Світлана Лазорик розповідає, що часто медикам у відносинах з адміністрацією закладу немає де шукати відповідного юридичного захисту: «Скільки раз нам погрожували доганами,звільненнями з роботи (бо на наші місця, як виявляється, є черги працівників з таким же досвідом, кваліфікацією, стажем роботи), зняттям кваліфікаційних категорій, не підписанням заяв на чергові відпустки, та, навіть, відкликанням з них. А шукати захисту ніде. Юристконсульт установи до простих співробітників лікарень немає ніякого діла, «люб’язно» скеровує до юриста обкому профспілки. Профком взагалі мало на що має вплив».
На її думку, медики досить часто обурюються даним станом справ тільки в колективах своїх відділень, виказують незадоволення домашнім і чекають, коли щось зміниться. Коли Світлана Лазорик прочитала у соціальній мережі фейсбук про створення ГО «Асоціації захисту медичних і фармацевтичних працівників», то позитивно це сприйняла: «Ми повинні об’єднатись та боротись за себе, за свої права, допомагати іншим відстоювати себе і своє чесне ім’я, повинні змусити представників влади звернути на себе увагу, а також цивілізовано проводити реформи в галузі, щоб підняти престиж нашої професії. Я глибоко переконана,що в нас все вийде…»
