Ольга, ви працюєте в ЗМІ уже більше 2-х років. Чому саме тележурналістика?
Давно-давно в дитинстві, як усі дівчатка, я мріяла бути артисткою. Чому тележурналістика?… На 2 курсі я проходила практику в ЗМІ. Коли я прийшла туди, я бачила, як вони пишуть новини на радіо, як знімають сюжети. Мені сподобався цей процес. Саме телевізійний процес. Мабуть робота в газеті чи в журналі для мене була б не такою цікавою. Телебачення для мене – це така жива кольорова картинка, де ти можеш спіймати людські емоції, де ти можеш виразити свої через стендапи, через начитку. Телебачення – це моє. Наразі бачу себе лише телевізійником. Це вже своєрідний стиль життя.
Пам’ятаєте зйомку свого першого сюжету?
Безпосередньо буду говорити вже про телеканал РАІ. Це було дуже символічно. Я почала працювати 9 травня. Ми знімали концерт, ветеранів. Пригадую, як тоді сильно хвилювалась. Адже це для мене було дуже відповідально. Цей сюжет я дуже довго начитувала, начитка не вдавалась, я засмучувалася, але ми справились. Для мене цей День перемоги став моєю власною маленькою перемогою. Але зізнаюсь відверто, я не люблю різні паради, демонстрації, все, що пов’язано з такими заходами – не моє.
Якими проектами Ви зараз займаєтесь?
Кожного дня впродовж двох років дарую нашим телеглядачам різні інформаційні сюжети. Це моя основна робота. Новини я покидати не планую, але вже, практично, більше, ніж пів року, я займаюся проектом «В десятку». Це розважальна програма, якої в області до цього часу ще не було. І мені дуже приємно, що цю маленьку нішу я зайняла. Можливо, хтось візьме приклад. Такі програми зараз особливо потрібні. Вони дуже піднімають настрій та дарують людям посмішки.
Як ви вважаєте, що таке справжня журналістика?
Поняття «справжня журналістика» – абстрактне. Журналіст – це та людина, яка поширює інформацію. Справжність – це коли журналіст віддається своїй роботі, коли він намагається бути ближчим до телеглядача, він є об’єктивним, він має свою позицію, свій стержень.
Як ви можете оцінити цензуру ЗМІ, наскільки вільно в цьому плані існує зараз журналістика, зокрема в Івано-Франківську?
З мого боку буде некоректно говорити про інші колективи і узагальнювати. Звичайно, цензура є по всій Україні. Звичайно, у нас нема якоїсь вільності, тому що у кожного каналу є своя редакційна політика. Якщо говорити про телеканал РАІ, я скажу так: я відчуваю себе там вільно, у мене немає рамок. Якщо би вони були, я би не працювала. Як казав Святослав Вакарчук: «У мене є єдиний критерій – це моє внутрішнє відчуття. Мені подобається – я буду це робити; не подобається – не буду».
Чого, на Ваш погляд, бракує нашій місцевій журналістиці?
Бракує легкості. Ми ще живемо за такими радянськими стандартами, коли все мало бути надто правильно і штучно. Не вистачає простоти і легкості. Треба ламати стереотипи.
А чим би хотілось займатись ще, до чого лежить душа?
Планів дуже багато. Особливо про всі розказувати не буду. Нехай це буде моєю маленькою таємницею (посміхається). В думках є серйозні проекти. Щось соціальне або навіть політичне. Але я маю до цього дорости. Я розумію, що зараз мене сприймають такою бешкетницею. Я хочу показати, що я можу бути багатогранною, що серйозні проекти і теми – це теж моє. Є ще одна велика мрія, яку хочемо реалізувати з командою телеканалу РАІ – це ранкове шоу. Думаю, що все обов’язково збудеться. Як говорив Вакарчук: «Твоя віра – це і є твоя мотивація»!
Журналіст: Христина Михайлович
Фото: Ігор Мельник
