Прикарпатський край дуже багатий на творчих особистостей, зокрема на дизайнерів одягу. Проте чому не всі стають відомими і успішними? Своєю особистою історією ділиться Лєна Васенко
– Від дитячої мрії до сьогодні! Чи є Ви тою, ким себе уявляли?
Ні. Можна сказати, що я на півдорозі.
– Чому і де відволіклися?
Я зовсім не відволікалася і кожного дня працю і займаюся улюбленою справою. Просто ми всі живемо в Україні і думаю ви самі можете сказати чому шлях до мрії часто довгий і тернистий. У мене немає і ніколи не було багатого спонсора, я не можу дозволити собі зняти гарне приміщення, відкрити салон і найняти людей на роботу. Через «сприяння» з боку держави, поки що працюю в умовах творчої студії.
– Як оцінюєте конкуренцію серед дизайнерів на Прикарпатті?
Думаю що конкуренції, як такої, між дизайнерами немає. Кожен зайняв свою нішу і має своїх постійних клієнтів. Конфлікти чи непорозуміння виникають вкрай рідко. В моїй практиці бувало, що приходили клієнти і показували фото плаття, яке б вони хотіли і я бачила, що то робота франківської майстрині. В таких випадках я казала чий це авторський виріб і направляла до того майстра. Я принципово не копіюю творчість і роботу своїх місцевих колег. Рідко, але було, що шила схожі нарядні плаття голлівудських зірок для випускниць або на інші урочисті події.
– Чи бачили копії своїх робіт?
Ой, так, бувало (посміхається). В більшості випадків це були не дуже гарні копії. Про це мені казали мої клієнти – відомі співаки. Розказували, що на деяких подіях стикалися з людьми в схожих нарядах, які я шила їм на концерти. Ну що ж, мені приємно, що мої роботи настільки подобаються, що їх копіюють.
– Чи дружите з кимось із місцевих дизайнерів?
Ми всі між собою знайомі і час від часу пересікаємося, але дружби, наприклад сім’ями, у нас немає. Я ні з ким із місцевих дизайнерів не маю тісних теплих стосунків.
– Хто із місцевих конкурентів, на Вашу думку, достойний уваги?
Думаю, що кожен. Я повторюся – кожен уже зайняв свою нішу. Мене, наприклад, запрошують в Дніпропетровськ, в Чікаго, в Каліфорнію, неодноразово отримувала статуетку на «Франківському подіумі»… кожному своє. Сонця вистачає на всіх.
– В яких стилях Ви полюбляєте працювати?
В різних. Нещодавно у мене була представлена колекція «Вільна», присвячена Надії Савчеко. Також була колекція у синьо-жовтих тонах. Кожна моя робота, моя колекція – це певний меседж до людей і стан моєї душі. Люди це відчувають і мої колекції дуже швидко розходяться.
– На Вашу думку, окрім економічних, з якими труднощами сьогодні стикаються дизайнери-початківці, студенти?
Студенти думають, що після інститут на них уже чекає слава і визнання, що хтось уже готовий розкупити всі їхні роботи і запросити працювати у відомі салони моди. Я сама через це пройшла. Я сама так думала. А після отримання диплому всі мої ілюзії розбилися об жорстоку реальність. Довгих 5 років я працювала, аби випустити свою першу колекцію. Можливо у когось сьогодні кращий старт і не доведеться так довго чекати. Я ж приїхала в Франківськ з Волинської області (м. Ковель) – 19 річна студентка, яка сама платить за навчання і винаймає житло, бо батьки не мали такої змоги. Я схудла більше, аніж на 10 кілограм, бо економила на їжі. Після інституту не було за що навіть купити тканину, аби почати щось шити. Перша моя швейна машинка – це позичена, на якій я починала творити. На сьогодні в мене все більш менш добре. Я дивлюсь на молодь і бачу, що вона прогресивніша, безстрашніша, більш ризикована. Можливо їхній шлях буде легшим.
– Чого на сьогодні хочуть клієнти? Чи змінилися вподобання?
По великому рахунку, вподобання майже не змінилися. Особливо у моїх зіркових клієнтів – сценічні костюми були потрібними і залишаються такими. Єдине варто відмітити, що клієнти сьогодні вже хочуть більш європейські стилі одягу і зменшився попит на українські мотиви. У зв’язку із кризою, модниці віддають перевагу універсальним нарядам – вдень стильна скромна сукня на роботі, але ввечері, завдяки яскравим аксесуарам, вона стає вечірнім вбранням.
– Де черпаєте натхнення?
Чесно? Не знаю (посміхається). Надихають різні речі, що мене оточують чи які я бачу. Інколи це просто звичні буденні предмети, але які я побачила по-новому. Нещодавно я купила собі двох котів, вони мене теж надихнули створити щось ніжне і приємне. Мої котики мене заспокоюють і викликають позитивні емоції. А їх я у свою чергу втілюю у своїй роботі.
– Що побажаєте нашим читачам?
Гм, думаю в першу чергу – це віднайти в цьому шумному світі гармонію і спокій з собою. Бажаю правильно харчуватися, добре відпочивати і любити свою роботу. А щоб досягнути всього цього, я думаю, варто слухати своє серце і свою інтуїцію. Вони завжди і у всьому найкращі помічники. Ну і звісно миру в нашій Україні.
